Нова влада і євроінтеграція. Коли очікувати реформи?

Минув рік з часу призупинення режимом Януковича курсу України на євроінтеграцію. Нова влада взялася за його відновлення, проте чи зможе вона виконати свої обіцянки? Чи варто розраховувати на швидке проведення реформ та які наслідки можуть очікувати Україну, в разі провалу трансформаційних процесів?

Рік тому українці вийшли на Майдани своїх міст та сіл, вимагаючи від уряду Азарова поновити євроінтеграцію. Після побиття студентів у ніч на 30 листопада, тема підписання Угоди про асоціацію відійшла на другий план. На тлі розстрілу демонстрантів, анексії Криму та війни з Росією за Донбас, її підписання не стало радісною подією. Тим паче, що на догоду Москві, втілення Угоди в життя довелося відкласти.

Агресивна поведінка Росії та втрата Криму і частини Луганської та Донецької областей призвели до того, що євроінтеграційні настрої серед українців не зменшилися, а зросли до небувалих висот. Відповідно до показників листопадового опитування Соціологічної групи «Рейтинг», 64% українців підтримують ідею вступу країни до Європейського союзу. А число прихильників приєднання держави до НАТО склало 51%. Для порівняння, у жовтні 2013 року таких було лише 20%, а противників – 65%.

Проте поступ в напрямку євроінтеграції обмежується здебільшого суспільними настроями. Серед країн-підписантів Угоди про асоціацію Україна займає останнє місце за індексом зближення з ЄС. А також найбільш корумпованою країною Європи.

Хтось виправдовує бездіяльність вітчизняних керівних еліт війною, мовляв, реформи не на часі; хтось прогнилістю системи; хтось виборами і процесом переформатуванням влади; а хтось і тим, що начебто реформи можуть привести Україну до ще сильнішої кризи.

Політолог, керівник Центру політичних досліджень Анатолій Романюк пригадує, що в одній із нещодавно озвучених заяв Державного департаменту США сказано, що основною загрозою для України є не танки та сепаратисти в Донецькій та Луганській областях, а корупція. Тобто маємо не лише велику зовнішню загрозу, а й внутрішню.

«В Україні дуже низька дієздатність держави», – підтверджує слова Романюка економіст, президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. На його думку, найкраще цю недієздатність показує якраз те, як країна веде війну. Це і вказує, за словами пана Пасхавера, на необхідність проводити реформи в Україні. «Реформи – це бізнес-захід, що має принести прибуток в майбутньому», – каже експерт.

Добитися їх виконання, на думку Пасхавера, можна, продовжуючи тиснути суспільством на владу. За час війни та Майдану в Україні сформувалася пасіонарна меншість, так звана революційна буржуазія, котра й здатна цим зайнятися. Експерт також припускає, що в парламенті уже приблизно 10% депутатів – представники згадуваного класу. Успіх їхньої діяльності в Раді залежатиме від того, наскільки швидко зможуть об’єднати свої зусилля, а також від підтримки суспільством та громадськими лідерами.

«Я радий, що з’явилася асоціація волонтерів. Волонтери – дуже хороший прошарок суспільства, котрий зможе замінити бюрократію, тому їх варто, на добровільній основі, мобілізувати на цей напрямок. Так само й реформи, їх повинні проводити комісари. У більшовиків не було своїх спеціалістів, тому реформами займалися старі кадри, але при них були приставлені ідейні комісари», – стверджує економіст.

Із проблемою бюрократії погоджується Альона Гетьманчук, директор Інституту світової політики та експерт з міжнародних відносин. Вона стверджує, що на шляху до реформування є дві перепони: депутати та бюрократи. Парламент переобрали і тепер не має бути проблем в законодавчій площині. Натомість питання держслужбовців, людей, що можуть саботувати все на найнижчому рівні і не хочуть брати на себе навіть найменшу відповідальність, нікуди не зникло. Вирішення цієї ситуації Гетьманчук пропонує інше – через оновлення системи.

Нова влада боїться реформ?

Щодо питання реформ, то рано чи пізно українській владі доведеться ними зайнятися. «Політична еліта опинилася сьогодні в ситуації гамбургера, притиснута з двох сторін, – з одного боку західними політиками, а з іншого – активною частиною суспільства. Тому буде змушена провадити реформи. Інше питання, якими вони будуть та яким темпом їх провадитимуть», – зазначає Гетьманчук.

Експерт вважає, що не варто очікувати на те, що трансформації відбуватимуться за грузинським зразком. Більшість порад, наданих грузинськими консультантами, не особливо бралися до уваги українськими чиновниками. «В елітних колах грузинський досвід сприймається неоднозначно. Вони вважають його не дуже придатним для України. В Грузії якраз була ситуація, коли їм не було чого втрачати. Починали з того, коли взагалі не було світла, не було куди далі падати. Тут ж у всіх є відчуття, що ми ще тримаємося і є що втрачати. Тому це ілюзорне відчуття зупиняє політиків від бажання реформувати без страху та до кінця».

Ці слова підтверджує Олександр Пасхавер. Він каже, що проблема української влади полягає в тому, що вона боїться провадити реформи. «Коли покійний Каха Бендукідзе радив урядовцям, що вони повинні пожертвувати своїми рейтингами заради майбутнього країни, то не бачив розуміння своїх слів», – зауважує Пасхавер.

Російський професор та політичний експерт Лілія Шевцова припускає, що майбутнє України і всього регіону залежить від того, як вітчизняна політична еліта займатиметься трансформаціями суспільства та реальними реформами. «Реакція Заходу та можливість надання плану Маршала для України залежатиме від успішності цих заходів», – резюмує вона.

Попри негативні тенденції та деякі дії влади Альона Гетьманчук зберігає оптимізм, стверджуючи, що влада почне діяти. Продиктовано це може бути інстинктом самозбереження та страхом перед третім Майданом. Якщо в травні відсоток тих, хто готовий терпіти матеріальні труднощі у разі, якщо це призведе до покращення життя в майбутньому, було майже 52%, то можна припустити, що з кожним днем таких стає все менше.

Іншою проблемою може стати затягування з реформами та віддаленість їх результатів. Це може призвести до дискредитації європейської ідеї в Україні, припускає експерт. «Так відбувалося в сусідніх країнах, де неуспішність реформ призвела до непопулярності влади. А потім ця непідтримка влади переростала в євроскептичні настрої населення».