Київ – Киянин Ілля Кротенко – один із лідерів студентського Євромайдану та активний учасник революції. У перші ж дні протесту він заснував у своєму університеті Страйковий комітет, а згодом входив до Ради майдану, згодом його мобілізували на фронт. Кротенко каже, що вже після побиття «Беркутом» студентів 30 листопада 2013 року для нього стало очевидно: революція відбудеться.
Ілля Кротенко був на Євромайдані з першого вечора: із імпровізованої сцени біля Монумента незалежності у Києві закликав студентів приходити на головну площу міста та відстоювати європейський вибір України.
«Друзі, побратими. Зараз п’ята ранку, і кого я бачу в перших лавах– студентів. Я теж студент Педагогічного університету імені Драгоманова. Я вірю в те, що в понеділок вже по обіді з Могилянки, Шевченка, КПІ, Драгоманова, з Авіаційного університету потягнуться сюди колони студентів. І ми змінимо країну», – говорив Кротенко зі сцени 21 листопада того року.
Розповідає, що перша велика студентська колона зібралась у Педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова 26 листопада – на шостий день Революції гідності. Спершу, згадує Ілля, на заклик у соцмережах вийшли близько сотні людей та почали збиратись біля університетських дверей. Студенти пройшлись ходою з плакатами та революційними гаслами. Поступово, розповідає хлопець, активістів більшало, студентський протест трансформувався у Страйковий комітет.
«Ми трохи покричали – вийшло ще більше. «Драгоманівці, виходьте» – це мабуть було найпопулярніше гасло у нас», – каже Ілля.
Я досі не розумію, навіщо тоді «Беркут» бив людей – активіст
Згодом Іллю Кротенка запросили в Раду Майдану – там хлопець представляв інтереси студентства. Розповідає, що у ніч розгону 30 листопада не був на головній площі міста. Проте за день до того, за його словами, «Беркут» уже намагався відтіснити молодь від Монумента Незалежності. Втім, каже, то була немов репетиція, тож до серйозних ушкоджень справа не дійшла.
За словами Іллі, він досі не розуміє, який саме підрозділ «Беркуту» тоді бив людей і навіщо. Мовляв, 1 грудня мала відбутись заключна частина протесту, коли лідери тодішньої опозиції визнали би свою безсилість і закликали чекати перевиборів.
«Оця ніч 30 листопада і стала каталізатором, який зробив революцію. Це розгін, жорстокий силовий розгін. Потім я приїхав на Михайлівську площу, бачив як люди стікаються туди, готові боронити. Хлопці з палками влаштовувати тренування, пораненим надавали допомогу у соборі. Тоді я зрозумів: усе, революція станеться», – згадує активіст.
Наразі Ілля вже півроку в лавах Збройних Сил України – його мобілізували в травні. За словами хлопця, він був чи не єдиним студентом стаціонару, кому прислали повістку в першу хвилю мобілізації. Після невеликої відпустки він знову повернувся в зону АТО.
«Формально, я беру участь в антитерористичній операції, хоча якимось героєм себе не вважаю. За всі півроку в сутичках якихось бойових я участі не брав. Але виконую інші важливі функції, не казатиму конкретніше. Забезпечую охорону одного об’єкту в суміжній області з тими, де проходить АТО», – додає хлопець.
Що змінилось за рік у житті активістів та держави?
Підбиваючи підсумки постреволюційного року, Ілля говорить, що і до Майдана був активною людиною, «якій завжди мало позитивних змін у країні». Водночас, на його думку, всі чекали більших зрушень у державі після Революції гідності. Проте Ілля додає: слід зважати на зовнішньополітичні фактори та війну.
«Можливо, якби не було цього – здобутки були би більшими. А можливо фактор агресії став лише плюсом до євроінтеграції», – розмірковує активіст.
Він додає, що досі має «квітуче сподівання», що Україні вдасться побороти корупцію, відвоювати Донбас та повернути Крим. Втім, говорить Ілля Кротенко, «навряд щось зміниться через рік».
