Русинські лідери: не хочемо зміни кордонів України

Лідери карпато-русинської діаспори Північної Америки оприлюднили недавно звернення, в якому закликали нову владу України визнати русинів національною меншиною на Закарпатті. Про причини, які спонукали до звернення, про те, яких прав не вистачає русинам Закарпаття, а також про те, чи ставлять русини під сумнів територіальну цілісність України Радіо Свобода розмовляло з речником Карпато-русинського консорціуму Північної Америки юристом з Пітсбургу Джоном Рігетті та одним із чільних активістів русинської громади США юристом з Вашингтона Джеймсом Кепчар-Камінським.

– Нещодавно лідери русинської громади Північної Америки звернулися до міжнародної спільноти, і в зверненні зокрема містився заклик до української влади і президента Петра Порошенка щодо визнання русинської меншини в Україні. Якою була реакція українського лідера?

Джон Рігетті: Ми наразі ще не отримали офіційної реакції президента Порошенка. Але ми продовжуємо привертати увагу до нашої петиції громадськості. Ми також будемо стежити за реакцією української влади. Ми вже мали нагоду мати контакти з лідерами української громади тут у Сполучених Штатах. І ми хочемо на особистому рівні донести потреби русинів і прохання щодо прав русинської громади на Закарпатті.

– Якого ще визнання потребує русинська громада? Бо наскільки відомо, Закарпатська обласна рада ще в 2007 році визнала русинів національною меншиною. А в 2012 році український парламент ухвалив закон, який дозволяє використання мов меншин. Яких ще прав треба русинам?

Джон Рігетті: Карпато-русинська громада хоче культурного визнання карпато-русинського населення в Україні як офіційної меншини і офіційної національності. Це мало би означати неповернення назад після визнання. І хоча русинів було визнано на Закарпатті, але місцева закарпатська влада має недостатньо ресурсів для русинського культурного життя. На додаток до цього закон про мови справді визнає русинську мову, але коли мінялися уряди ще до приходу до влади пана Порошенка, то одним із перших кроків Верховної Ради був перегляд закону про мови, що забрало б визнання русинської мови. Тобто, з юридичної точки зору визнання є дуже нестійким і ми дійшли етапу, коли українська держава має сказати: так, карпато-русини є офіційною національністю і офіційною меншиною в Україні. Таке визнання буде важливим для майбутнього, але також урівняє карпато-русинів з іншими меншинами, які підтримуються українським урядом фінансово, морально та етично. Тоді було б задоволення мінімальних освітніх потреб, шкіл, як це мають інші національні меншини. Нині ж, наприклад, на Закарпатті на університетському рівні можна вивчати будь-які мови, включно зі словацькою, хоча там живе 3500 носіїв словацької мови, але не можна вивчати русинську мову. Немає програми, і немає кафедри, яка б могла викладати русинську мову. Єдиний шлях вивчення русинської мови на шкільному рівні – це йти в школу, яка підтримується західним фінансуванням. І наше прохання до нової демократичної України – дотримуватися демократичних принципів і прав людини і визнати русинську меншину і підтримувати їхню культуру.

– Якщо ми говоримо про нову демократичну Україну, то не можемо не бачити, що ця нова демократична Україна потрапила під пресинг з боку сусідньої Росії, яка анексувала Крим і нині має місце також і війна на Сході України. Чи нині найкращий час для підняття русинської теми? Адже багатьма в Україні це може сприйматися як удар у спину…

Джон Рігетті: Ні, я вважаю, що зараз гарний час піднімати це питання, бо Україна публічно заявляє, що є більш демократичною країною, підписавши Угоду про асоціацію з Європейським союзом. І це було б гарною нагодою продемонструвати демократичність у вирішенні цього питання, якщо українці серйозно підходять до питання демократії, зробивши крок уперед і визнавши одну зі своїх меншин, яка до цього не була визнана.

Джеймс Кепчар-Камінські: Права людини мають поважатися, норми ЄС та міжнародні норми мають поважатися і нині чудова нагода для України, для нової демократичної України продемонструвати повагу цих стандартів і норм.

– У своєму зверненні карпато-русини Північної Америки кажуть, що вони підтримують територіальну цілісність України. З іншого боку, вказується, що вони виступають проти зусиль сусідніх країн щодо порушення територіальної цілісності України. Чому русинськими лідерами не було конкретно вказано на Росію, адже саме вона порушує територіальну цілісність України?

Джон Рігетті: Росія не була буквально вказана через те, що ми не маємо зв’язків і стосунку до Росії. Метою цією заяви було сказати, що русини в Україні та поза її межами не хочуть жодних змін кордонів. Ми не хочемо нічого такого, що могло б порушити територіальну цілісність України.

І з березня цього року більшість русинських організацій Закарпаття робили публічні заяви, засуджуючи російську агресію проти України. Вони підтримують цілісність України і сподіваються, що й Україна підтримає їх як меншину. Тому не було причини називати Росію конкретно, бо незалежно від того, хто хоче змінити кордони України, русини його не підтримають.

– В Україні багато хто вважає, що ціле русинське питання піднімається Москвою, що серед русинських активістів багато москвофілів… Що Ви про це скажете? Яким є Ваше ставлення до, скажімо, отця Сидора – одного з русинських активістів Закарпаття, який прямо закликав Москву підтримати русинів?

Джон Рігетті: Треба дивитися на такі питання під ширшим кутом зору. Отець Сидор має дуже незначну підтримку закарпатців. Ось чому русинські заяви проти російською агресії були важливими. Є чотири карпато-русинські організації на Закарпатті з сотнями активістів, які заявили зовсім протилежне до того, до чого закликав отець Сидор і дуже обмежене коло його прихильників. В будь-якому русі завжди є якісь дивні елементи, але що тут чітко видно, що карпато-русинська громада Закарпаття не підтримує російську агресію, не підтримує будь-яку зміну кордону, як це бачимо в діях з боку Росії чи будь-яку зміну з боку іншої держави. Карпато-русини хочуть бути лояльними громадянами України і хочуть, аби Україна визнала і їх, і визнала та підтримувала також і їхню культуру.

Джеймс Кепчар-Камінські: Україна має поважати права людини та міжнародні норми. І визнання карпато-русинської меншини йде в руслі поваги прав людини.

Джон Рігетті: Є люди, які хочуть бачити в русинському русі якусь політичну акцію. Але це не політична діяльність, це діяльність культурна. І в основі її питання поваги до прав людини. Тому заяви про московофільство чи русофільство є відволіканням уваги від невирішеності проблеми. І ходить тут лише про повагу до основоположних прав людини.

– Тобто, Ви хочете сказати, що русинам ходить про культурні права, мовні права та етнічне визнання, а не про зміну кордонів?

Джон Рігетті: Це абсолютно правильно. Русини хочуть визнання себе меншиною в Україні. І це немає нічого спільного зі зміною кордонів. І русини хочуть мати мову, культуру, історію в контексті України. І вони є громадянами України і хочуть мати всі права. Ми були дуже раді, що Україна отримала нового президента Порошенка і нову Верховну Раду, і що це є новий день для України, в якому і русини хочуть мати обговорення теми своїх прав з українською владою. І нині Україна орієнтується на європейські принципи і повинна поважати свою карпато-русинську громаду і повинна її визнати, сподіваюся, в короткотерміновій перспективі.

Джеймс Кепчар-Камінські: Нині фантастична нагода для України продемонструвати свою відданість європейським нормам, правам людини і це долучило б Україну до інших членів ЄС – Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії – які визнають русинів національною меншиною.

Реакція офіційного Києва

Радіо Свобода звернулося за коментарем до урядового уповноваженого з питань етнонаціональної політики в Україні Геннадія Друзенка і ось що він заявив, пояснюючи ситуацію з русинської громадою:

«Ви знаєте, я коли був у Закарпатті, то дуже шукав русинів. І їхніх телефонів знайти було неможливо. Різними методами шукав, і так нікого і не знайшов. Тобто, йдеться про якусь неприродність руху русинів у Закарпатті. А по-друге, немає визнаних і невизнаних меншин. В Україні це робиться явочним порядком. Можна себе назвати, умовно кажучи, марсіанином і завтра заснувати меншину марсіан. Тому якихось обмежень прав чи особливого статусу чи дискримінованого статусу в русинів немає. І ми це увесь час підкреслюємо. Звідси видно всю штучність цієї проблеми. В Україні немає визнання-невизнання, бо національні спільноти з’являються явочним порядком.

Тоді ми можемо вести діалог про мову: чи є русинська мова чи немає – словників принаймні я не бачив. Чи є якась інша потрібна русинам допомога, чи вона непотрібна? В такому плані я готовий розмовляти, бо насправді в Чехії, Словаччині, Угорщині є русинські меншини. І якщо є якась кількість людей, які хочуть називати себе русинами і плекати якийсь різновид окремішньої культури то навряд чи українська держава буде мати щось проти того.

Але якщо це переходитиме в якийсь політичний сепаратистський рух – тоді це питання не до уповноваженого з питань етнонаціональної політики, а до Кримінального кодексу. Ми вже надто дорого заплатили і знаємо, чим закінчується сепаратизм. І з цим українська держава ніколи не буде миритися.

А щодо визнання, то я вже відповідав Русинському товариству, що ми їх визнаємо. Бо що стоїть за питанням визнання? Визнання є автоматичним, бо немає невизнання. Немає заборони називатись русинами і немає заборони реєструвати Русинське товариство. На відміну від Німеччини, Угорщини, Чехії у нас немає так званих визнаних нацменшин. І в цьому плані ми набагато демократичніші за більшість європейських держав. Тому говорити, що Україна когось не визнає – це суперечити тому законодавству, яке існує в Україні. Тут питання самоідентифікації і промоції русинської ідентичності. Тому русинські активісти радше мають набувати прихильників, аніж апелювати до держави щодо визнання, бо зрештою українська держава якимось спеціальним актом нікого не визнає, бо нікого і не не визнає, бо згідно законодавства тут питання самовизначення».