21 вересня Україна відзначає День гідності і свободи. Рік тому в цей день перші сотні українців вийшли на мирний Майдан. Разом з ними на київській площі були білоруси. Поруч з жовто-блакитними майоріли біло-червоно-білі прапори, а розтяжка «Білорусь з вами» була, мабуть, найбільша і провисіла до останнього.
Катерина Ромашкевич: «Найбільше пам’ятаю розгін на Банковій»
Катя, член Сейму партії БНФ, їздила на Майдан п’ять разів: була і під час розгону на Банковій вулиці, і під час мирного стояння. Останній раз приїхала до Києва 23 лютого – після розстрілу снайперами «Небесної сотні».
«З тих подій, які я особисто застала, розгін на Банковій вулиці – мабуть, найбільш значна. Тоді міліція вперше використовувала звукові і світлові гранати, сльозогінний газ, з’явилися сильно побиті. Але мені все ж більше запам’яталася остання поїздка – 23 лютого. По-перше, тоді було страшно просто виходити з вокзалу, не кажучи вже про те, щоб йти в сторону Майдану. Мої друзі попередили, що на Майдані та на сусідніх вулицях періодично стріляють снайпери, що є багато вбитих. Коли нарешті я вийшла на Хрещатик і пішла до Майдану, дуже злякалась, коли я помітила, що звичайний засніженим асфальт під ногами перетворився на чорну масу – суміш попелу, бруду, води з брандспойтів, залишків того, що згоріло. Абсолютно чорною була будівля профспілок, чорна маса під ногами, і люди навколо з чорними від диму одягом. Ось в той момент мені стало дуже страшно і погано».
Микола Демиденко: «Майдан відділив нашу незалежність»
У активіста Молодого фронту Миколи Демиденка два Майдани. Перший – це студентський протест. Другий – агресія з боку влади, поранені та вбиті. Другий вразив його найбільше.
«Вразили опір і консолідація української нації, а також її єднання. Сьогодні, через рік, можна говорити, що ми спостерігали єднання нації».
Олександр Борозенко: «Майдан зробили самі українці»
Сам каже, що на Майдані бачив все: «від мирного протесту до вбивства «Небесної сотні».
«Найяскравіше враження – це рівень самоорганізації українців. Хто б що не говорив, Майдан був зроблений самим народом. Вразив рівень допомоги один одному, єдність, яка відчувався в самому повітрі, в тому, що українці приходили на Майдан цілими сім’ями, дівчата готували, чоловіки стояли на барикадах. Це все робилося разом цілою нацією. До цього мені ніколи не доводилося стикатися з такою солідарністю і масовістю».
Якою стала Білорусь після Майдану?
Катерина Римашкевіч: «Хтось боїться, хтось сподівається, а у когось нова віра прокинулася. Ті, хто там побував, пройшов перевірку на міцність, насамперед моральну і психологічну. Ті, хто не поїхав або навіть має протилежну Майдану позицію, задумалися над якимись питаннями про нашу країну».
Микола Демиденко: «Ми побачили, що сьогодні ми дуже далекі від таких подій, які відбувалися на Майдані. Для білорусів поки Майдан неможливий, і повинен пройти ще дуже довгий час, поки щось зміниться. Мене це дуже бентежить. Я об’єктивно оцінюю Майдан, розумію, що не все там було красиво, що були жертви, без яких, напевно, незалежність і свобода неможливі. Але почасти оцінюю всі події позитивно. Можу сказати, що для Білорусі ті події віддалили перспективи незалежності, тому що більшість білорусів Майдан налякав».
Олександр Борозенко: «З одного боку, Майдан – це хороший приклад для тих, хто хоче щось змінити в Білорусі. Ми побачили, що все в руках народу. І якщо об’єднатися навколо спільної мети, то все можливо. З іншого боку, Майдан показав, що може статися, якщо в ситуацію приходять великі політичні гравці – такі, як Путін. Ми побачили, що Росії дуже не сподобалося те, що сталося в Україні, і до чого це призвело. Майдан – це оптимістичний приклад для білорусів, але багатьох з нас він може налякати, адже ніхто не хоче війни на своїй території».
Оригінал матеріалу на сайті Білоруської редакції Радіо Свобода
