Західні ЗМІ обговорюють українське правосуддя і реформи, які потрібні для його оновлення. Розповідають також і про «народні суди» на Cході України, де людей засуджують на смерть тільки голосуванням рук.
Українська англомовна газета Kyiv Post пише, що правові санкції можуть допомогти Україні у боротьбі з Росією. Україна є слабшою на полі бою, однак Київ має перевагу за столом переговорів із Кремлем. Становище київської влади було б ще кращим, якби вона показала своє розуміння права, згідно з міжнародним законом, ввести економічні санкції проти Росії, пише видання.
За будь-якими мірками російська анексія Криму та розпалювання сепаратизму на сході України не є законними діями. Україна має право відповідати на такі дії, однак відповідь хоч і має бути пропорційною до порушення, вона не може бути насильницькою.
Таким чином, Україна має повне право не виплачувати російській стороні борги (наприклад за гроші, які у Росії позичив уряд Януковича, чи будь-які інші борги російським державним компаніям). Крім того, російські компанії мають мільярдні активи в Україні, які влада має повне право заморозити.
Подібні заходи можуть нашкодити Україні найближчим часом. Однак, у середньостроковій перспективі подібні дії стануть потужним засобом впливу на Кремль. Якщо метою російської влади є створити затяжний заморожений конфлікт на сході України, Києву варто знати, що він має багато правових інструментів для захисту.
Американський журнал New Republic пише про «народний суд» на тій частини Донбасу, яка тимчасово підконтрольна сепаратистам, де поняття справедливості винаходять знову – на свій кшталт. Зокрема, на одному з таких «судів», які описує автор статті, на лаві підсудних сиділи двоє ґвалтівників. Але хто є насправді винним: вони, маніакальний керівник суду Олексій Мозговий чи поступливе населення, яке допомагає проводити подібний «суд»?
Створивши «народний суд» і залучивши до участі у ньому населення, Мозговий хоче пробудити громаду. За його словами, люди повинні відчувати відповідальність за життя.
Наприкінці «судового процесу» громада вирішила відіслати одного зі звинувачених у зґвалтуванні на передову, а іншого, Віталія Кровцова, засудили до смертної кари через розстріл. Кровцов, який за своє життя вже відсидів 14 років у в’язницях за різні злочини, вважає, що «народний суд», хоч і не є ідеальний, але все ж таки є кращим за український, де вся система корумпована.
Російська англомовна газета Moscow Times пише про перешкоди, які перед собою має Україна, щоб запровадити реальне правосуддя у державі. Для багатьох українців, пише газета, привабливість більш глибоких зв’язків із Заходом полягає у потребі правових норм, які захищають права власності та заохочують людей вкладати гроші, усвідомлюючи, що те, що їм належить, не буде відібрано корумпованими елітами. Сьогодні Україна потребує не просто юридичної реформи, але вона має розробити абсолютно нову систему правосуддя, вдосконалення якої триватиме десятиліттями.
Такі зміни є еволюційними, а не революційними, пише видання. Україна за часів своєї незалежності ніколи не мала чесних судів. На відміну від повоєнної Німеччини, Україна не може звернутися до минулого досвіду судів, які функціонували за межами авторитарного режиму. Саме тому західні партнери України мають продовжувати тиснути на київських політиків, щоб оновлення судової системи лишалося для країни пріоритетом.
Міжнародна агенція новин Reuters пише, що Путін розпочав інформаційну війну, яка є гідною пера письменника Джорджа Орвела. Росія вважає, що Захід перший розпочав інформаційну війну і Кремлю не залишалося нічого іншого, ніж наступати у відповідь, пише автор статті. Метою російських медіа стало не подання альтернативної точки зору, а створення паралельної реальності. Російські ЗМІ не мають ідеології. Замість цього їхня робота ґрунтується на нігілістичному погляді на світ, де бреше кожен, а результат завжди виправдовує використані засоби. Їхньою метою є створення інформаційної плутанини.
Звичайно, якщо брати за приклад перебування російських військ на Сході України, є лише одна правда – або вони там є, або ні. Однак неясність того, хто робить що і де, є частиною російської стратегії мати різні варіанти розвитку події у той час, як Захід намагається здогадатися, що буде далі. Рішення Путіна «поважати» результати так званих «виборів» на території, підконтрольній сепаратистам, а не «визнати» їх, є частиною цієї подвійної гри.
