Російський актор театру і кіно Олексій Девотченко знайдений мертвим у квартирі, яку він знімав на півночі Москви. За повідомленням столичного управління Слідчого комітету Росії, ознак насильницької смерті на тілі Девотченка не виявлено, проводиться дослідча перевірка. За однією з непідтверджених офіційно версій, він помер в результаті нещасного випадку, за іншою – від серцевого нападу. Проте актор Станіслав Садальський у своєму «Живому журналі» пише про те, що Девотченка могли вбити.
Із 1990-х років артист працював у багатьох петербурзьких театрах, а з 2011-го до 2012 року – в Московському театрі юного глядача, з 2012 року – в трупі Московського Художнього театру імені Чехова.
Девотченко знімався в телесеріалах і художніх фільмах – широку популярність йому принесла роль в серіалі «Бандитський Петербург». У 2011 році Девотченко відмовився від звання «Народний артист Росії» і двох державних премій, заявивши, що не хоче отримувати нагороди з рук Володимира Путіна.
Олексій Девотченко був відомий завляки своїй активній громадянській позиції: був членом «Об’єднаного громадянського фронту» в Петербурзі. Член партії «РПР-Парнас». Журналістка Євгенія Литвинова познайомилася з Олексієм Девотченком саме на мітингах.
«До моменту, коли я його побачила саме як учасника протестних акцій, я його як актора і не знала. А було це вже досить давно, бо він давно почав співпрацювати з «Об’єднаним громадянським фронтом». Я в ньому не була задіяна, але поруч була і брала участь в акціях, які проводив ОГФ. На них досить важко зібрати багато людей, але коли в акції беруть участь яскраві люди, актори, це привертає увагу. Олексій був людиною, яка притягувала увагу, на нього збиралися люди. Так воно і було, тому що яскрава талановита людина з такою дуже чіткою і жорсткою громадянською позицією. Це притягувало до нього людей. А потім вже я його бачила і в спектаклях, Олексій Девотченко як актор справляв величезне враження», – згадує Литвинова.
Олексій Девотченко брав участь у багатьох акціях опозиції: цього року, зокрема, в скликанні Конгресу інтелігенції «Проти війни з Україною і пропагандистської істерії», в «Марші правди» за свободу ЗМІ і проти пропаганди.
«Що говорити, коли патріарх під час пасхального богослужіння закликає молитися за Медведєва і Путіна, а ті сприймають це як належне? Про що можна говорити, коли прагнення влади, прагнення сильної руки в нашого народу таке велике, що він готовий проголосувати за будь-кого, на кого вкаже перст диктатора, який іде? Про що можна говорити, коли більшість в нашій державній Думі становить така жадібна і злоякісна політична більшість під назвою «Єдина Росія»? Не треба бути мудрим, щоб бачити всю неконституційність і нелегітимність нинішнього режиму» – це слова з виступу Олексія Девотченка на опозиційній акції в Санкт-Петербурзі 1 травня 2008 року.
На початку 2012 року повідомлялося, що Олексій Девотченко був побитий невідомими в московському метро.
Олексія Девотченка високо цінували багато його колег. Ось що, зокрема, говорив про цього актора кінорежисер Андрій Хржановський в інтерв’ю Радіо Свобода після прем’єри спектаклю «Записки божевільного» (режисер – Кама Гінкас), в якому Олексій Девотченко зіграв головну роль: «Просто грандіозний актор рідкісного темпераменту і рідкісного технічного апарату, що зараз взагалі зустрічається надзвичайно рідко – неймовірно пластичний, музичний і поетичний в сутності своєї творчості».
У 2011 році Олексій Девотченко дав велике інтерв’ю кореспонденту Радіо Свобода Тетяні Вольтській – після прем’єри спектаклю «Вальс на прощання». Режисер Малого драматичного театру – Театру Європи, художній керівник Авторського театру, актор Олег Дмитрієв переконаний, що Олексій Девотченко був геніальним актором.
«Альоша неповторний артист, надзвичайно обдарована людина. Певною мірою, як багато людей, які надзвичайно обдаровані, можливо, навіть якось надмірно обдарований стосовно того, що вимагається, і того, що взагалі вважається мірою, якщо вона існує в цій професії. Звичайно, Альоша схильний (я навіть не можу зараз говорити, що «Альоша був схильний») певною мірою до самовичерпування, до саморуйнування, до якихось надмірних і надзвичайних витрат себе і в житті, і в мистецтві. Я завжди вірив і знав, що Альоша був тією винятковою людиною, і залишається нею для мене, яка одна на мільйон. Те, що він встиг чи не встиг зробити, для мене це предмет, швидше, гіркоти. Тому що я точно знаю, що Альоша був здатний встигнути зробити набагато більше, ніж йому випало», – сказав Дмитрієв.
За словами депутата Законодавчих зборів Санкт-Петербурга Бориса Вишневського, Олексій Девотченко був геніальним актором і бездоганним громадянином: «Льоша був одним із символів нашого громадянського опору неподобству влади. Він брав участь у всіх протестних мітингах, виступав, читав вірші, закликав до опору, дуже різко завжди висловлювався, ніколи нічого не боявся, не боявся назвати мерзотників – мерзотниками, зло – злом, жахливе – жахливим. Не боявся закликати до повалення божевільної влади. Тому так зараз і сприймається його загибель. Ми не знаємо точно, що там трапилося, але загальне враження – це шок, спустошення, потрясіння. Льоша був геніальний артист, Льоша був приголомшливий громадянин, зразок мужності, безстрашності. При цьому він завжди був як велика дитина, його весь час переслідували якісь життєві негаразди, він був аж ніяк не так затребуваний, як це мало відповідати його таланту, йому страшенно не таланило, з ним увесь час щось траплялося. Ми всі намагалися допомагати йому, ми розуміли, що це – геній, що живе поруч з нами, треба його підтримувати і якось берегти».
На думку поета, оглядача Радіо Свобода Олени Фанайлової, доля Олексія Девотченко опинилася в певному сенсі гамлетівською: «Дивно, що Девотченко ніколи не грав Гамлета. Зараз здається, що останні сцени шекспірівської трагедії вражаючим чином описують події, рифмуючись навіть з інтерпретаціями каналу LifeNews та іншими «зливами» від правоохоронців. Фінальна історія Девотченка виявилася смертельною дуеллю з самим механізмом життя, дуелі не можна було уникнути, століття вивернуте, і гірше за все, що він народжений відновити його. Клинок виявився отруєним. Герой лежить у калюжі крові. Точніше, зараз його вже покрили траурними прапорами. Освічений глядач знає, що скоро має з’явитися Фортінбрас зі своїми військовими. Далі – тиша».
Як написав Аркадій Бабченко, «неважливо, вбивство це, чи нещасний випадок, битовуха чи політика». «Для розпачу і туги глядача дійсно майже неважливо, хто фізично наносив ці удари, хоча за звичайного знання анатомії складно повірити у версію алкогольного самокатування, яка поширюється слідством, – зазначає Бабченко». – Смерть Девотченка символічна; мережа, відгукнувшись миттєвим майже біологічним стогоном, фонить страхом, і це страх політичного вбивства актора-активіста. Доля Девотченка в Росії – доля генія і анфан-террибля, різкого і послідовного критика влади, улюбленця публіки і кращих режисерів. Останнім навіть співчуваєш: ймовірно, в некрологах їм доведеться якось дуже обачно згадувати про політичну позицію актора, так само як і про його алкоголізм, так само як і про його позицію з прав секс-меншин».
«Якщо можна уявити собі сучасний російський ремейк «Гамлета» Козинцева, то на місці принца-Смоктуновського легко побачити Девотченка; він належить до того ж нервового і рідкісного типу російських акторів-інтелектуалів, до якого, наприклад, належав і Віктор Гвоздицький. У всіх трьох є зламаний і одночасно природний малюнок, що відображає життя душі. Це враження вразило мене в «Ревізорі»: Девотченко грав не Хлестакова, він грав жахливого російського Гамлета», – зауважує Аркадій Бабченко.
Один з останніх роликів в мережі: на «Марші миру» Девотченко читає фрагмент «Віршів про невідомого солдата» Мандельштама. Перефразовуючи класика, доводиться сказати: в справжній трагедії герой гине разом з хором.
Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода
