Британський журналіст, дослідник російського медіапростору Пітер Померанцев кілька останніх місяців активно займається темою пропаганди російських ЗМІ. Він є автором книги про «постмодерністську диктатуру Володимира Путіна» – Nothing Is True and Everything Is Possible (назву можна перекласти як «Ніщо не є правдою і можливо все».
– Я пам’ятаю, коли Ви вчилися у Москві на вищих сценарних курсах і пробували себе в кіно. Ви журналіст, публіцист, але чому Ви зараз зупинилися саме на темі російських ЗМІ і на темі пропаганди? Чому з усіх тих шляхів, які Ви випробували, Вас привело якраз сюди?
– Це все через Путіна. Мені зовсім не хотілося йти сюди. Ви кажете правду, я був у кіношколі, але ще до кіношколи я також працював у різних політичних організаціях. І у мене ніколи не було амбіції йти в кіно. Я вчився на документаліста і почав робити телевізійні проекти, включно з документальними фільмами і різними шоу, але я ніколи не виходив з цього. І як не дивно, моя така незвична комбінація розуміння і політичних моментів, і технології медіа і наративів, збіглася з потребою Кремля створити асиметричну війну, де інформація і маніпуляції історіями, взяла майже чи не головну роль. Отже ми так зійшлися. Я йшов своєю дорогою. Кремль своєю. І в якийсь момент ми почали віддзеркалювати один одного. Це, можливо, й сумно. Але кожен знаходить себе якось…
– З того, що Ви пишете і як Ви про це пишете, складається враження, що Ви добре знайомі з самою цією системою, як створюється такий медіа-продукт, який називається загально «пропаганда», «дезінформація». Ось якраз днями я прочитала блог однієї популярної авторки у Фейсбуці – Татусі Бо. Вона намалювала уявну картинку, як виглядає планьорка на «Перщому російському». Я лише викину нецензурні слова і процитую:
«Редактор такий «Всьо нє то, (…)! Еті укри ні(…) не дают нармальна работать, ні мальчіков не распинають шото, нікакіх тобі хароших новостєй оттуда. А начальство сказало, шо про Украіну нада пабольше і пастрашнєє, шоб даже ескімоси за палярним кругом слишали і с(…) от самого слова укри, і даже од букви У, і даже от обичного укропчіка... Шо рассєлісь? Де ідєї?»
І тут всі такі заворушились, занєрвнічали, зашелестіли Оруелом, Стругацкімі, Кінгом і даже Гоголя зачем-то открили...» Це образна картинка Татусі. А як насправді це відбувається, Ви в курсі?
– Я також не сидів на «планьорці» «Першого російського». Але додав би ще один інгредієнт. Розмова завжди починається не з «нас», а з «них». Тобто зразу кажуть: «А пам’ятаєте, як класно компанія Гелен Ноутон придумала в 1993 році фейкове вбивство кувейтських дітей і підсунула цю інформацію в Конгрес? Або подумайте, як англійці вигадали про вбивство бельгійських дітей. Нам потрібно так само. Чи ми можемо так само круто розповісти історію?»
Тим, які працюють в російській медіа-системі, все таки завжди їм важливо відчувати, що так, вони погані, але Захід гірший
Тобто, я гадаю, що якось так… Цинічна, хоча навіть не цинічна, а така розмова ремесла: як нам розповісти хорошу історію? Ви ж бачили інтерв’ю Олександра Воліна, заступника міністра комунікації (Росії), там він відкрито говорить: «нам не важливі факти, для нас головне рейтинги і сильні історії розповідати». Я думаю так, це вже більше схоже на зустрічі «сіткома» (ситуаційна комедія – ред.), ніж на зустрічі новинкарів – як вигадати добрі сюжети. Але завжди, Ви не повинні забувати про це, вони завжди, завжди, завжди кажуть, що це «на нас нападають». Так? Це «ми повинні захищатися, бо з того гнилого Заходу на нас нападають». Ці моменти були. Просто вони не системні. Це важливо. Росіяни не циніки, але тим, котрих я знаю, які далі працюють в російській медіа-системі, все таки завжди їм важливо відчувати, що так, вони погані, але Захід гірший.
– І, звичайно, запитання, яке цікавить усіх і ніхто не може на нього знайти відповідь: як із цим боротися? Чи є рецепт, що потрібно робити? Треба нападати самим першими? Чи треба мати спосіб, як відповідати на те, що вони роблять, в такому ж стилі чи в іншому дусі? Як Ви вважаєте?
– Ой, можна робити багато чого. Як що ви про те, чи треба робити свою дезінформацію, то я, звісно, зовсім не поділяю таку стратегією. Вона для мене чужа і мені здається, це просто «Путін-нуль». Я чесно Вам скажу. Я якраз писав дослідження на цю тему. Я зустрічався з такими політтехнологами з однієї країни, яку я не хочу називати, але яка весь час воює. І також відчуває, що на неї нападають дезінформацією, картинками з мертвими дітьми і таке інше. Ну ось вони кажуть, ми намагалися говорити правду, не виходить, ми тепер більше брешемо ніж вони. Ця країна втратила майже усі симпатії в сучасному світі, може їм здається, що вони щось виграють, але вони звичайно у великому рахунку в далекій перспективі програють. Боюся, що щось дуже схоже може статися з Україною. Отже я не можу бути за дезінформацію. Я звичайно розумію бідну людину, яка працює в цьому, не знаю… «совбезі», розуміє, що втрачає половину населення, розуміє, що хочеться завтра це населення перетягнути на себе і давати свої картинки мертвих дітей.
Що ж треба робити?
Проблема починається з такої концептуальної ідеї російської пропаганди, що немає правди, що усі брешуть, а ми брешемо найкрутіше
Потрібно працювати на усіх рівнях. Проблема починається з такої концептуальної ідеї російської пропаганди, або маніпуляції інформацією, що немає правди, що усі брешуть, а ми брешемо найкрутіше. Тобто треба якось повернути суспільству ідею правди. Це можна робити різними формами від якихось медіа-курсів для населення, щоб люди розуміли, як ними маніпулюють. Ми не зможемо все ж таки зупинити всю дезінформацію, потрібно отже змінювати глядача, читача. Це довгий процес.
Потрібно людям дати зрозуміти: ви повинні одягати медіа-презервативи. Довкола вас інформаційний вірус
Але ж ми зупинили зараження СНІДом, ми змогли людей навчити користатися презервативами. Те ж саме. Потрібно людям дати зрозуміти: ви повинні одягати медіа-презервативи. Довкола вас інформаційний вірус. Якось так. Але це довгий план, це треба в школі починати, в університетах. Але це можна зробити, щоб люди самі за себе думали. Ціла палітра речей потрібна. Багато нових речей треба. Просто говорити правду – недостатньо.
