Катерина Мальдон, співзасновниця громадського руху «Майдан без кордонів» після закінчення вистави «Трамвай Бажання» в московському художньому театрі імені Чехова, коли учасники вийшли на сцену, вручила актору Михайлу Пореченкову велику медаль з пінопласту. З одного боку був напис «За Лугандон» і зображення чотирьох колорадських жуків на зеленому полі, з іншого – напис «Першого ступеня лугандонський стрілок». Потім активістка кинула Пореченкову іграшковий пістолет і вигукнула: «На, Мішо, ти ж любиш в українців стріляти! Пристрели мене!». Активістка розповіла Радіо Свобода про свою акцію.
– Мені здається, був сенс показати Михайлу, що він зробив. Тому що він, все ж таки, не лугандонський командир терористів, він не замазаний по вуха в крові, він просто хотів «постріляти» і попіаритися, як такий свій хлопець у касці «Преса»... Наші журналісти, Павло Гусєв, зокрема, сильно обурилися, бо, можливо, не буде більше довіри до цих касок «Преса». І це жахливо. Не можна жартувати з кров’ю, зі зброєю. І мені хотілося сказати саме це: що вбивство – не привід для піару.
– Пореченков зараз намагається виправдатися, пояснити, що стріляв він холостими патронами, що все це була гра. Ви не вірите йому?
– Ну, ось я ж теж дитячий пістолетик принесла, я йому показала, що холостими теж не зовсім веселий жарт. Це привід замислитися йому та іншим акторам, його колегам, які стояли поруч на сцені, для яких це все було, звичайно, несподівано і неприємно, і глядачам у залі. Не можна таким чином піаритися! Взяти до рук зброю людині, яка не вважає себе бандитом і терористом, учасником війни – це неприпустимо. Я вважаю, це така ментальна катастрофа вже. Повинен бути Червоний Хрест, повинна бути преса ... суп і мухи окремо мають бути. І щоб це дійшло до медіа-персон, до артистів, треба було це сказати. Ну от, з іграшковим пістолетиком і картонною медалькою. Я теж погралася.
– Так і вийшов перформанс в театрі.
– Так, він постріляв жартома, і я постріляла жартома.
– Але не всі сприймають це як жарт. В Україні Пореченкова звинувачують у тероризмі, вилучили з прокату фільми з ним, телесеріали припинили показувати. Правильно зробили?
Українці – чесні воїни, вони за свою Батьківщину воюють. А за що воюють і гинуть там наші хлопці з задурманеними зомбоящиком мізками я не знаю... Істерія з імперськими амбіціями не потрібна нікому, крім правлячого олігархату, пана Путлера
– Звичайно, правильно, на жаль. І я сподіваюся, що цей приклад допоможе іншім зрозуміти, де закінчуються жарти. Як мінімум. А як максимум зрозуміють, що Україна відстоює свою землю, що українці – чесні воїни, вони за свою Батьківщину воюють.
А за що воюють і гинуть там наші молоді хлопці з задурманеними зомбоящиком мізками, я не знаю... Ця істерія з імперськими амбіціями, насправді, не потрібна і не цікава нікому, крім нашого правлячого олігархату, пана Путлера... Не розуміють наші добровольці та підневольці-строковики, що вони воюють за палаци Ротенберга, за шубосховище, за партію шахраїв і злодіїв під назвою «Їмо Росію», за їхню можливість далі красти, грабувати і геноцидити власний народ. І все!
Все це буде колись очевидно, як після Нюрнберга, ми, проукраїнські активісти тут, відчуваємо себе як пастор Шлаг в гітлерівській Німеччині
Вони не воюють за країну якусь там Недоросію. Немає такої країни, і вона не зможе існувати, я в цьому впевнена. На жаль, все це буде колись очевидно, буде, як після Нюрнберга, усвідомлення російського народу, що відбувається зараз, коли ми, проукраїнські активісти тут, відчуваємо себе як пастор Шлаг в гітлерівській Німеччині.
– Ви проводили пікети на підтримку Надії Савченко, Олега Сенцова, постійно берете участь в акціях на підтримку України.
– Звичайно. І будемо проводити ці пікети, і будемо носити українську символіку. Тому що це, як жовта зірка під час війни. Ми вважаємо, що її треба носити, навіть ризикуючи. Різні бувають ситуації: за мною якийсь «гопник» гнався у метро – за українську стрічку, було діло. Просто треба залишатися людиною, робити, що належить,а буде, що буде. У цій ситуації мовчати і робити вигляд, як роблять багато наших діячів відомих, медіа-персон... Частина з них просто взагалі не коментує цю тему.
Є деякі чесні люди, які не можуть мовчати. Інші просто ігнорують цю тему. Але є люди, які просто-напросто самі стали фашистами. Вони репетують на все горло, що вони антифашисти, і що хунта в Києві, коли насправді хунта – в Кремлі
Відкрито підтримують Україну одиниці – Макаревич, Лія Ахеджакова, яка з нами і за «болотних в’язнів» виступала. Є деякі чесні люди, які не можуть мовчати. Інші просто ігнорують цю тему, тому що розуміють, що українці все одно залишаються нам братами, і це така болюча тема, що небезпечно її чіпати, як по лезу бритви ходити. Але є люди, які просто-напросто самі стали фашистами.
Як хтось казав: фашисти майбутнього будуть називати себе антифашистами, і ось вони репетують на все горло, що вони антифашисти, і що хунта в Києві, коли насправді хунта – в Кремлі.
– А як публіка в залі відреагувала на Ваш перформанс? Я читав, що були й агресивні відгуки, і оплески.
– Оплески і вигуки «браво» чутні в кадрі, на нашій зйомці. Потім жінка підійшла і сказала: «Ми підтримуємо. Ви молодець!» і обійняла мене. Потім я вийшла, хтось за спиною сичав про «свідомих», і мене дуже сильно чоловіча рука смикнула за жовто-синю стрічку. І рюкзак такий, товстої шкіри, міцний – видерли жмут із рюкзака. Потім ми, як і було заплановано, швидко вийшли з театру.
– А виставу подивилися повністю? Сподобалася вона Вам? Ви вважаєте Пореченкова хорошим актором, дивитеся серіали з його участю?
– Ні, я серіали взагалі не дивлюся. Вистава досить нецікава, затягнута, але я взагалі не люблю Теннессі Уїльямса. Не можу сказати, що Михайло Пореченков – аніякий актор, що він там погано грав. Він актор, безумовно, але, на жаль, щодо його моральності виникають питання.
– Сам він збентежений був, коли Ви кинули в нього пістолет, розгубився?
– Він намагався зберегти обличчя, і я вважаю, що йому це вдалося. Тому що він взяв медаль, спробував посміхнутися. Попозував із нею і передав кудись углиб сцени. І потім спробував зловити цей пістолет, який я йому кинула. Потім так махнув рукою і сказав: «Потім заберу». Тобто він пристойно достатньо повівся. Може бути, замислиться – як і що?
Минулого тижня актор Михайло Пореченков приїхав до Донецька на запрошення керівництва угруповання «Донецька народна республіка», яке в Україні визнане терористичним. Актор приїхав під Донецький аеропорт, де у касці з написом «Преса» стріляв з великокаліберного кулемета «Утьос» по позиціях українських військових. Після того, як про це стало відомо широкому загалу, Пореченков заявив, що це була не передова, а «пристрілювальне місце, де перевіряють зброю». Однак в інтерв’ю, яке актор спершу дав сепаратистському каналу Аnna-news, він говорив, що «постріляв в аеропорту».
Оригінал на сайті Російської редакції Радіо Свобода
