Енергоефективність на рівні окремих квартир – шкідлива ілюзія – Зінченко

Українцям потрібен іще один Майдан – енергетичний, вважає засновник мережі енергетичних новацій Greencubator Роман Зінченко. На його думку, загрозу національній безпеці становить не лише газова залежність України від Росії, але й надмірна залежність українських громадян від держави у питанні використання енергоресурсів. Проблему для України становить і відсутність належної диверсифікації енергоресурсів, зокрема й нехтування на рівні держави розвитком альтернативних джерел енергії.

– За ці майже півроку, скільки Росія не постачала Україні газ, за Вашими спостереженнями, наскільки зріс інтерес українців до енергоощадливості і підвищення енергоефективності?

– Звичайно, зростання є, але його проблема полягає в тому, що воно доволі спорадичне і дещо хаотичне. Тобто коли в нас виникає якась кризова ситуація, ми починаємо шукати чи бойлер, чи якісь утеплюючи матеріали. Є великий дефіцит системних змін, а саме системні зміни українського споживача можуть дозволити боротися зі змушуванням до домовленостей (України щодо газових домовленостей із Росією – ред.).

Ми живемо в країні примусового споживання енергії і не зовсім добровільної оплати за неї. І для того, щоб вийти з цієї ситуації і попрощатися з нашим сусідом як із постачальником енергії, який спрямовує на нас зброю (зокрема, зброю енергетичну), нам потрібно зламати деякі небезпечні токсичні моделі, з одного боку, в енергетичному секторі, а з іншого – в нашій ментальності. І це – серйозні зміни, тому що зміни в менталітеті не так просто відбуваються.

Ну от уявіть собі. Мабуть, Ви чули заяву президента про те, що з 26 жовтня всі батареї мають бути теплими. Я відверто скажу – одна з моїх батарей президента не послухалася і тривалий час залишалася холодною. Але чи нормально це, коли президент займається цим рівнем проблем? Уявіть собі, щоб президент переймався наявністю певного сорту кефіру чи певного сорту хлібу. Ось ця централізація і підхід до того, що саме ключові політичні діячі мають займатися проблемами енергетики, а ми, споживачі, до цього ніяк не причетні і нічого не можемо зробити – це саме та річ, яка уможливлює ось це примусове споживання, яке, у свою чергу, годує російську агресію.

Давайте називати речі своїми іменами: ми є великим клієнтом для Росії, і всі її ідеї про те, що «украинцы снова воруют газ» – не більше, ніж пропаганда. Ми є для них великим клієнтом, ми платимо за цей газ доволі серйозну ціну і ми є ключовою часткою взагалі російського доступу до європейського ринку. Але наше завдання полягає в тому, щоб виховувати своїх енергетичних чемпіонів, а не вигодовувати «Газпром» і російську армію за наші гроші.

Дуже важливо здійснити зсув інтересу в плані енергоощадливості українців з побутового, одноквартирного рівня до рівня взаємодії. Фактично нам потрібна така сама консолідація зусиль, яка зараз відбувається довкола підтримки армії. 23 роки українці ігнорували те, що у нас є армія, крім вузького прошарку причетних до армії професійно й налаштованих займатися армією. 23 роки ми ігнорували необхідність мати армію, в результаті ми отримали фактично небоєздатні війська, практично розграбовану матеріально-технічну базу, відсутність практики в пілотів, відсутність базових речей, таких як акумулятори, якісь ремонтні комплекти, боєзапас… Тобто ми отримали механізм, який майже зупинився, і надзвичайними зусиллями, ціною надзвичайних жертв цей механізм зараз повертається до життя.

Дуже багато тих речей, які зараз здійснюються руками волонтерів, могли б працювати, якби в нас була просто ефективна державна політика в цьому плані. На жаль, ми іноді запізнюємося. Але я думаю, що в плані енергетики в нас має бути таке саме колективне зусилля, як зараз ми об’єднуємося довкола підтримки наших бійців на Сході.

– Але чи підштовхнули до такого зсуву події саме останніх кількох місяців? Адже не було відомо, чи до зими Росія пустить в Україну газ, чи взагалі буде опалювальний сезон. Чи Ви бачите, що люди почали активніше цікавитися зменшенням енергозалежності?

– Звичайно, інтерес зараз зростає. Але дуже часто в контексті цього інтересу є одна проблема – це фокус цього інтересу. Знаєте, є така історія: в будь-якій ситуації є просте, зрозуміле і неправильне рішення. Запитання, яке ми чуємо найчастіше: «Як мені зробити енергоефективною свою квартиру?». З цього все починається. Як мені встановити верховенство права в своєму під’їзді? Як встановити принцип безкоштовної медицини на своєму поверсі? Це – запитання, на які не можна отримати правильної відповіді. Тому що на сьогодні ми в Україні маємо трохи більше одного мільярда квадратних метрів різної нерухомості. І намагаючись в цій нерухомості, зокрема житловій, зробити енергоефективною одну частину, ми ігноруємо цілісну систему. Так ми не зможемо трансформувати ключові проблеми. Ми не зможемо вилікувати, утримуючи високу температуру, великий палець на лівій нозі – нам треба вилікувати весь організм. Так само й будинок ми зможемо зробити енергоефективним тільки як цілісну систему.

– Тобто якщо кожен окремо втілюватиме якісь енергоощадливі технології у себе в квартирі, і навіть якщо це буде в кожній квартирі в цілому будинку, це не вплине на енергоощадливість всього будинку в цілому?

– Я переконаний в тому, що найкраще, що українці можуть зробити задля енергоефективності, комфорту їхніх осель і належної відповіді енергетичній агресії нашого північного сусіда – це вийти з своїх квартир, зібратися під під’їздом і рухати вперед спільні ініціативи. За рівнем досягнення комфорту спільні ініціативи з утеплення будинків, заміни вікон у під’їздах, встановлення ущільнювачів тощо дають радикально більший ефект, ніж одна квартира візьме і зробить собі індивідуальне утеплення. А паралельно потрібно змінювати також і систему обліку, і систему споживання.

У нас в енергетиці триває епічна війна «Чужого» і «Хижака» довкола принципів. У більшості українських будинків платіжка за квартиру приходить у дивних геометричних одиницях – у метрах квадратних. Ніхто цьому не дивується, хоча, з іншого боку, якби ми швидкість автомобіля пробували визначати в кілограмах, це було б доволі дивно. Що це означає? Коли оплата в більшості своїй прив’язана до площі території, яка опалюється, тут немає ніякої захищеності ні за якістю, ні за наданням цієї послуги, ні за рівнем комфорту. Тобто площа квартир у стояку, як правило, однакова, але за умови верхньої роздачі тепла дуже часто квартири на верхніх поверхах перегріті і там доволі жарко, а на перших поверхах люди мерзнуть. А платять вони однаково.

Це називається «нормативне споживання». «За нормою» має бути приблизно така ситуація. Причина цього – в моделях енергетичних систем, їх також потрібно змінювати і потрібно приводити оплату, яку ми робимо, у відповідність до реального споживання. У вас холодно в квартирі – ви платите менше. Ви вчепили до батареї водяну теплу підлогу на балконі – платите радикально більше просто тому, що ви забираєте тепло в сусідів під вами.

Але основне – це регуляція. Українцям для того, щоб боротися з енергетичною агресією, було б дуже добре отримати інструменти цієї боротьби. Які це інструменти? Це, по-перше, колективна дія, співдія, по-друге – банальний регулятор на батареї, банальний лічильник. Так, ці речі коштують гроші. Але за рахунок цього можна було б збалансувати споживання. Ми досі користуємося двома надзвичайно архаїчними методами регулювання комфорту: перший – це кватирка, другий – масляний радіатор. Це не нормально, коли ми просто випускаємо надлишкове тепло через вікна. Наші балтійські друзі давно вже навчилися, ідучи на роботу, прикручувати батареї, тому що це зменшує рівень їхнього платежу. І це абсолютно нормально, їдучи на пару днів в відпустку чи до друзів, прикрутити батареї до прийнятного рівня. Але поки що ми не звикли до такого підходу з однієї причини: ми вважаємо, що енергетика – це відповідальність небожителів – президентів, прем’єрів, великих олігархів, і не намагаємося забрати її собі. А нам потрібно забрати її собі, щоб ми мали можливість самим визначати, коли включаються батареї, і самі визначати рівень свого комфорту.

– Ви згадували Росію як агресора в енергетичному секторі. Але Ви також вважаєте патерналістську політику – тобто формат, який в більшості характерний для пострадянських країн, у відносинах держави і громадян, – національній енергетичній безпеці. В чому ця загроза полягає?

– Дійсно, в нас є величезні загрози саме національній енергетичній безпеці. Що таке енергетична безпека? Це не захист інтересів галузевих енергетиків – це захист основоположних потреб українського суспільства, бізнесу й держави. Тобто енергетика – так само, як інтернет, телекомунікації – є такою собі хребетною складовою економіки і добробуту. Ми зараз не лише перебуваємо у стані енергетичної агресії, ми ризикуємо потрапити в таку ситуацію, яка називається «енергетична бідність». Щоб пояснити енергетичну бідність, треба згадати приклад Алчевська, якщо я не помиляюся, 2006 року, коли все місто залишилося без тепла через неправильний дизайн і експлуатацію систем центрального теплозабезпечення. Якби вони мали адекватне використання системи зворотного зв’язку і просто певну модернізацію, цього ніколи б не сталося. Відбудовувати систему теплозабезпечення на двадцятиградусному морозі всією країною – це, звичайно, дуже веселе й дуже цікаве заняття. Є велика проблема – і, на жаль, це дуже серйозно на собі відчують і окуповані міста на Сході – це розпад великих енергетичних систем, це загрожує не просто дискомфортом, а серйозними техногенними катастрофами.

– Тобто, Ви вважаєте, що вже цієї зими там на Донбасі, де зараз немає контролю України, будуть техногенні катастрофи?

– Судячи з наявності вугілля на теплоелектроцентралях і з інших параметрів, ми проживемо доволі складну зиму. Ми всі. Але найгіршою, звичайно, буде ситуація в регіонах, які підконтрольні бойовикам.

– Чи будуть ці проблеми, якщо згадані території повернуться під контроль української сторони?

– Це складне запитання, тому що накопичена величезна кількість проблем і накопичена величезна втома – технологічна втома, ресурсна втома у всіх системах енергозабезпечення. Централізація робить їх одночасно дуже вразливими, дуже крихкими, і будь-які потрясіння можуть їх просто вирубити. Потрібно менше дивитися у сторону патерналізму – мовляв, держава всіх забезпечить, держава всіх захистить, – і виходити на ті рівні, коли громадянин і громада мають більший вплив на цей сектор, коли вони зацікавлені у своїй енергетичній безпеці, а не тільки в ілюзії цих соціалістичних цінностей.

Так чи інакше, нам всім потрібно готуватися до того, що енергетичні платежі складатимуть більшу частину виплат українських родин. Ця частка буде зростати. Я не можу сказати, що вона буде зростати радикально, але зростатиме – хоча б тому, що структура оплати за тепло, за електроенергію в Україні має значний дисбаланс, які просто кожного року відкладались, відкладались кожним урядом, виключно з популістських міркувань, через оцей патерналістський підхід: я – головний бос, я знаю, як «розрулити» ситуацію в цій країні.

Що ми маємо? Приблизно 300 гривень, які в середньому населення платить за гігакалорію, ще близько 600 гривень доплачують бюджети. Дві третини платимо не ми. Ми маємо ілюзію, але не уявляємо реальної ціни цієї енергії. На базі всіх цих моделей народжується ще одна проблема – величезної кількості непрозорих, необлікованих і корумпованих схем, які, по-перше, вбивають прихід нових гравців, а по-друге, тотально демотивують нас як споживачів, як громадян займатися енергоефективністю. Якби ми мали вибір – спрямувати кошти на те, щоб підгодовувати енергомопонополії, чи на те, щоб зробити термомодерназацію наших будинків, ми б очевидно вклали в термомодернізацію.

Нам зараз треба змусити державу переорієнтуватися, бо держава дає неправильний, шкідливий сигнал громадянам: громадяни, я все вирішу, не переживайте. Держава має дати громадянам інший сигнал: нам буде складно і потрібно, щоб ви стали і включилися, щоб ви не тільки протестували, а й щоб були інвесторами, активними учасниками процесу, контролювали видатки й оптимізували системи.

Громадяни багато що можуть. В Україні за 20 з хвостиком років середній автомобіль змінився з «жигуля»-«шістки» на «Ланос» чи «Авео», тобто на нормальні автомобілі середнього класу. Це відбулося без державної програми «апгрейду» автомобілів, без «міністерства покращення стану автомобілізації»… В Україні з’явився інтернет – і держава була ні при чому. В Україні з’явилося дуже багато цікавих позитивних речей. Українці самі захотіли цього, вони оплатили це своїми грошима. Але в питанні енергетичної системи ми залишаємося на позиціях, мовляв, окей, ми краще випускатимемо зайве тепло в кватирку, краще ігноруватимемо те, що у нас в підвалі. Водночас ми можемо дуже сильно зекономити і дати серйозну відповідь цій енергетичній агресії, яка є як зовнішньою, так, насправді, і внутрішньою.

– Дозвольте тут зробити маленьку ремарку. Ви кажете про те, що громадяни повинні включатися в цю систему змін. Тобто, по суті, ми з Вами говоримо про ще один напрямок, по якому громадяни можуть ставати незалежними від держави. І виникає запитання: наскільки в цьому зацікавлена сама держава? Ви вже коротко про це згадували. В цьому контексті запитання: в ідеальній країні яким мав би бути формат втручання держави в енергетичний сектор? Ми не говоримо про те, що держава все вирішує за громадян, але і без неї громадяни не можуть готуватися до зими…

– Мені дуже подобається «ліфтова аналогія», мене надихають в цьому плані балтійці. Ну не займаються мери балтійських міст ліфтами! В принципі! Вони просто банально не знають, скільки у них ліфтів в господарстві. Причина дуже проста: об’єднання співвласників квартир контрактує профільну компанію, яка займається ліфтовим господарством, тому що їм цікаво, щоб їхні ліфти були в порядку. Вони цим займаються. Тобто не потрібна воля президента для того, щоб ліфти ходили.

Паралельно з відмовою від державного патерналізму, нам потрібно також відмовитися від свого пасивного підходу…

– Потягу до цього патерналізму…

– Потягу до того, що про мене подбають. Тут потрібне інше. Держава, звичайно, важлива – у тих вимірах, які стосуються регулювання безпеки чи захисту ринку від монополізації. У нас склалася інша ситуація, коли, дозволивши приватизацію енергетичних активів (часто за дуже символічну вартість), держава уможливила дуже сильну монополізацію. Через цю монополізацію у гравців енергоринку немає жодної мотивації оновлювати себе.

Конкуренція – прекрасна річ. Що вона робить? Вона тримає компанії в тонусі. Вона робить компанії передовими гравцями, змушує їх рухатися, динамізуватися тощо. І зараз фактично у світі відбуваються тенденції до того, що енергокомпанії, з набору труб і генерацій, переймають іншу модель. Вони стають не енергокомпаніями, а енергосервісними компаніями. Тобто діють за принципом: ми подбаємо про те, щоб ваше житло було ефективним, щоб воно було ощадливим, щоб воно було комфортнішим, щоб ви менше споживали енергії і менше здійснювали викидів.

Одна з українських енергокомпаній недавно анонсувала таку ініціативу, але проблема полягає в тому, що модель так званих енергосервісних контрактів, ЕСКО-модель, – це коли ви фіксуєте свої платежі, а компанія, яка бере в обслуговування ваш будинок, за рахунок підвищення енергетичних стандартів інвестує в його утеплення, вентиляційну систему, індивідуальні теплові пункти, енергоефективне освітлення й інші речі. Це – прекрасна бізнес-модель. Вони окуповують свої видатки за три-чотири роки. І от цю річ (в Україні – ред.) вбиває система субсидій.

Ще один дуже поганий і неправильний сигнал, який нині дає уряд, – це фокус на газозаміщення замість енергоефективності. Відбулася така цікава річ: підписана загалом дуже позитивна постанова, яка зокрема передбачає стимулювання газозаміщення за рахунок біомаси й інших місцевих видів палива. Це хороша річ. Проблема полягає в тому, що зміна залежностей не лікує хворобу – це все одно, що лікувати ожиріння переходом з картоплі на макарони. Час у спортзал! Час міняти дієту!

Україна як країна має почати вирощувати своїх енергетичних чемпіонів, а не просто захищати цю надмірну вагу. Ми є чемпіоном по енергетичному споживанню, ми за це платимо дуже високу ціну – це не тільки гроші Путіну чи енергомонополіям, це так само смерті, це люди, це десятки тисяч життів, які кожного року забирає українська теплова енергетика через сірчані, азотні, дрібнодисперсні та інші викиди. Ці хвости, до речі, іноді лягають за 200 кілометрів від точки утворення, і ми не знаємо, який це помідорчик чи яке це яблучко. Ми думаємо, що воно, можливо, чисте, а воно має на собі всі ці сліди. І через це нам потрібне переспрямування грошей на підтримку здорових моделей. Тому що поки що це наші гроші.

Не треба говорити, що це – державні гроші. Це – наші гроші, наші податки. Поки що вони – у неефективній моделі. Нам потрібно боротися за капіталізацію енергетичного сектору як такого, як здорового, дієвого, зокрема – через участь громадян, через те, що громадяни борються за своє право вибору.

Підхід дуже простий: всі енергоносії народжені рівними. Або є субсидії, і вони доступні кожній гігакалорії – неважливо, чи це вугільна, чи газова гігакалорія, гігакалорія з біомаси, геліоколектора чи з якогось теплового насоса. Якщо є постачання тепла – субсидія має бути доступна всім гравцям, вхід на ринок має бути доступним всім гравцям, і, так само, ринок має дуже захищатися від монополізації. Або інша сторона – субсидій немає. Вирішуємо ми, просто є допомога тим, хто потребує такої допомоги.

– Ви сказали про те, що час збиратися в спортзал. За Вашими прогнозами, у короткостроковій перспективі наскільки саме в секторі енергетики Україна зможе відчути системні зміни?

– Для цього надзвичайно важливо, щоб відбулися зміни в плані державної політики. І державна політика має давати українцям сигнал – не заклики, а саме сигнал – стосовно зміни моделей поведінки. І ключова зміна моделі поведінки якраз полягає в тому, щоб діяти не квартирами, а діяти громадами і будинками, ініціювати системні зміни, які відправляють «у спортзал» цілісні енергетичні об’єкти.

Будинок є цілісним енергетичним об’єктом, індивідуальний будинок котеджного типу є цілісним енергетичним об’єктом, мікрорайон є цілісним енергетичним об’єктом. Відмовлятися від клаптикових рішень. Гроші, витрачені на пропаганду ідеї енергоефективності квартир, – це не те, що втрачені гроші, це надзвичайно шкідливі гроші, тому що вони створюють небезпечну ілюзію. Нам потрібно створювати правильні моделі, правильні правила поведінки. І ці моделі йдуть тільки через об’єднання людей, через спільну дію, через таку саму спільну дію, яка була під час Майдану й інших ситуацій. Ось це – той правильний сигнал, який має бути закладений в урядовій політиці.

У нас є вісім органів державного управління, які впливають на енергоефективність використання енергоносіїв, у них (цих органів – ред.) немає між собою горизонтальної взаємодії. Має з’явитися парасолькова політика енергетичної безпеки України. В ідеалі – взагалі нам би потрібно міністерство аналітичної безпеки енергетики, яке в першу чергу ставить пріоритет на енергоефективності й оздоровлення енергетики, і, звичайно, скорочення зовнішньої залежності. Це дуже велика та дуже серйозна річ. Ну а громадянам тим часом потрібно максимально пробувати обійти ті рогатки, які встановлені монополіями і монопольним законодавством, і максимально добитися можливості самим собі обирати постачальників, самим собі створювати постачальників і спільними діями оздоровлювати те місце, де вони живуть, де вони працюють, тому що зрештою, комфорт їхнього життя від цього зростає. Комфорт жити в будинку, який теплий з усіх боків, набагато вищий, ніж в квартирі, яка має латкове отеплення.