Львів – Українська греко-католицька церква розпочала рік вшанування митрополита Андрея Шептицького. 1 листопада 1944 року, рівно 70 років тому, митрополит відійшов у вічний світ. У Львові вже більше трьох місяців була радянська влада. Втім люди не побоялись прийти і попрощатися зі своїм духовним провідником. Донині виникають запитання, чи не було отруєно митрополита? Чому радянська влада не заборонила похоронну процесію вулицями Львова?
1 листопада о 13:30 у митрополичих палатах Святоюрського комплексу відійшов у вічність архієпископ УГКЦ митрополит Андрей Шептицький, у 79-річному віці. Прощались з митрополитом у Львові п’ять днів.
У каплиці панахиду відправили архієреї – Йосиф Сліпий, Миколай Чарнецький і Микита Будка і опісля 2 листопада тіло покійного перенесли з палат у Святоюрський собор.
Тисячі людей з Галичини – різних національностей і віри – не побоялись віддати останню шану митрополиту, знаючи, що вже наступного дня будуть арештовані, допитані чи зазнають катувань. Адже про злочини радянської влади у 1939-1941 галичани пам’ятали. Прощання з митрополитом відбувалось під постійним оком переодягнених радянських агентів і озброєних солдат.
«Митрополиту Андрею за півстоліття вдалося виховати цілу когорту сильних духом і національно та релігійно свідомих людей, які не могли, знаючи що з ними буде, не прийти і не попрощатися з митрополитом. Блаженний Климентій, брат митрополита, описуючи похорон, пише про те, що домовина була встелена листочками людей з проханням заступництва, з проханням кращої долі для себе. Бо за життя митрополита називали Святець зі Святоюрської гори», – розповідає дослідник спадщини митрополита Андрея Шептицького, редактор численних видань його творів Оксана Гайова.
З похорону митрополита Андрея Шептицького збереглись численні світлини. 5 листопада о 8 годині ранку розпочалось Богослужіння у соборі. Потім жалобна процесія з домовиною пройшла вулицями Львова – від Святоюрського собору, попри університет, центром міста. За колоною з вінками, йшли монахи, священики, владики, понад 5 тисяч людей, зокрема було багато жінок і молоді. Процесія тривала дві години і домовину з тілом митрополита опустили у крипту в Соборі Святого Юра. Вся площа була заповнена людьми.
«Збереглись протоколи записів агентів, де вони доносили, що професор такий сказав те, а робітник таке. Навіть прощання, поділитись горем і болем, що митрополит відійшов не давали. Але люди не боялись, вони говорили і писали у своїх листах», – каже Оксана Гайова.
Радянська влада боялась величі Шептицького
Радянська влада не могла заборонити проведення похоронної процесії, бо розуміла міжнародний авторитет Шептицького і величезне пошанування його серед вірних. Будь-яка заборона могла спричинити масовий бунт у Галичині.
Коли радянська влада вдруге прийшла у Львів – у липні 1944, звісно, що агенти часто навідувались у митрополичі палати на розмову з архієпископом Шептицьким. І у доносах навіть вони не могли не визнати величі митрополита і писали про нього, як про людину високоосвічену, духовну і авторитетну. Були припущення, що митрополита могли отруїти, але жодних архівних підтверджень, доказів тому немає, наголошує Оксана Гайова, хоча така версія виглядає дуже правдоподібно.
Натомість у споминах брата митрополита – блаженного Климентія – описані останні години і хвилини життя Слуги Божого. Митрополиту стало значно гірше 18 жовтня, а кілька днів перед смертю він вже був непритомний. Причиною смерті блаженний Климентій називає параліч нервових центрів мозку.
Церкву – знищили, митрополита – оббріхували
У прощальній проповіді наступник митрополита Шептицького – Йосиф Сліпий – сказав: «Батько наш, батько, на кого ти нас покидаєш?», бо блаженніший Сліпий, як і все духовенство, добре розумів, що чекає на Церкву, яку півстоліття очолював і будував Андрей Шептицький. Одразу ж після похорону почалась трагічна сторінка в історії УГКЦ – її ліквідація.
«Похорон був дуже урочистий 5 листопада через ціле місто. Тепер тяжкі часи для нас наступили, цілий греко-католицький єпископат вже як місяць ув’язнений – тиск, щоб переходити на православ’я. Богу дякувати, духовенство у моральній своїй цілості стоїть сильно при вірі і не сходить на манівці мимо ув’язнень, погроз. Тяжкі часи прийшли, але Господь добрий і не залишить нас у біді. Я ще мешкаю у Святому Юрі, у давній моїй кімнаті, але невідомо, як довго це потриває і що принесе завтрашній день. Чи ще колись побачимось на цій землі? Може, вже ні, але на цій землі життя не кінчається», – писав блаженний Климентій до брата Станіслава (проживав у Польщі – ред.).
Втім не лише увесь єпископат був арештований, як і зазнали переслідувань монахи і монахині, вірні УГКЦ, але й одразу після похорону радянська влада взялась очорнювати ім’я покійного митрополита, втягнувши у цю пропагандистську машину українських публіцистів і відомих письменників. Міфи про Шептицького радянська пропаганда творила аж до проголошення незалежності Україні, але їх до останнього повторювали комуністи.
«Правда про праведника буде вічна. Лихої чутки про себе він боятися не буде», сказано в книзі «Мудрості». Вперше вшанування пам’яті Андрея Шептицького у рік, проголошений його іменем, відбуватиметься в Україні на загальнодержавному рівні. Отак і обернулась картка історії, як писав за життя митрополит.
