Рим – Протягом багатолітньої боротьби з мафією та корупцією в Італії створили дієві закони й механізми з протидії злочинному феномену. Однак там зіткнулися з особливими труднощами у боротьбі з організованою злочинністю, що сягнула вищих щаблів суспільства. Щоб запобігти зловживанням, запровадили арешт і конфіскацію майна злочинців, але дехто вважає це малоефективним заходом. Адже організатори корупційних оборудок часто уникають особистої відповідальності й продовжують діяти в нелегальній сфері.
Щоб побороти організовану злочинність, слід забирати її багатства. Таким є основне положення історичного закону 1982 року про конфіскацію незаконно набутого майна і статків мафіозних кланів. Документ однак не передбачав процедури використання вилученої нерухомості. Так, через 14 років на вимогу громадськості парламент Італії ухвалив новий закон про використання конфіскованого майна у соціальних цілях.
«Це стало нашим великим досягненням – зібрати мільйон підписів для ухвалення закону 1996 року про використання нерухомості мафіозі. Завдяки закону збільшилося число конфіскацій. Але документ все ще потребує доопрацювання, він має прискорити темпи конфіскацій і бути більш агресивним», – говорить ініціатор закону Луїджі Чотті.
Він очолює громадську організацію Libera, що контролює цільове використання вилученого майна. Численні будинки і вілли, які перетворилися на школи, притулки для літніх людей або кооперативи, де на вилучених гектарах вирощують городину та дають роботу місцевій молоді. Водночас у суспільстві зросла культура спротиву і протидії злочинним кланам. Це ті позитивні економічні й культурні наслідки дії закону 1996 року, про які говорить Луїджі Чоттi.
Більше конфіскацій – більше мафії?
Найбільше конфіскованої нерухомості в розсаднику мафіозної діяльності – у південних регіонах від Сицилії до Кампанії. Серед перших у цьому списку і північна Ломбардія, де міцно вкорінилася калабрійська мафія «ндранґета».
Вилучення і остаточна конфіскація майна – доволі ефективний інструмент боротьби з організованим криміналомРокко Д’Амброзіо
«Вилучення і остаточна конфіскація майна – доволі ефективний інструмент боротьби з організованим криміналом, бо злочинцям дали зрозуміти, що є держава, суспільне об’єднання людей, які використовують незаконно нажите майно для соціальних цілей», – вважає професор папського Григоріанського університету Рокко Д’Амброзіо, який досліджує етичні аспекти корупційних механізмів.
Водночас експерти констатують, що зі збільшенням вилучених статків, активізацією судових органів набрала більших обертів і сама мафія. Боси злочинних кланів намагалися усіляко протидіяти імплементації закону про використання конфіскованої нерухомості. Документ також із насторогою прийняли політики.
У 2009 році попри протести громадськості уряд Сильвіо Берлусконі ухвалив поправку до закону, що дозволяє тепер продавати конфісковане майно з молотка. Таким чином у мафіозі з’явилася можливість повертати забрану нерухомість, викуповуючи її через підставних осіб.
Хто контролює: держава чи мафія?
Інша проблема конфіскацій полягає у тому, що часто вилучений бізнес, який доручили вести соціальному кооперативу, через кілька років згортає діяльність. За даними громадських організацій, 80 відсотків таких дрібних підприємств закривається, бо самі ж мафіозі роблять усе для їхнього занепаду. Наприклад, успішна транспортна компанія на Сицилії зазнає збитків, бо міська влада, пов’язана з кланами, перестає давати державні замовлення
Такі дані повідомив Радіо Свобода журналіст Мауро Суттора, автор публікацій про використання вилучених статків.
«Практика арешту чи конфіскації майна, на жаль, не є результативним методом боротьби зі злочинністю в Італії. Дехто вважає, що не варто конфіскувати дрібний бізнес підозрюваного мафіозі (магазин чи ресторан), адже там продовжують господарювати його родичі. У разі закриття діяльності наймані працівники втрачають роботу і збільшується армія безробітних. А коли йдеться про великі компанії, то краще, щоб держава їх відразу продавала, звичайно, контролюючи, щоб ці підприємства через підставних осіб знову не повернулися у власність злочинців», – говорить Мауро Суттора.
Для пильнішого контролю за розподілом і використанням вилучених статків уряд створив національне Агентство з управління конфіскованого майна. Ця державна структура відстежує усі процедури від арешту нерухомості до її остаточної конфіскації і передачі в управління соціальним органам.
Але за наявності державних органів контролю слід говорити, передусім, про продуктивність їхньої діяльності. Необхідно зважати на витрати для утримання подібних структур та прибутки від розслідування, пов’язані з конфіскаціями.
На цьому зауважує Зиновій Свереда, професор соціальної економіки папського Григоріанського університету в Римі. Як наголошує аналітик, сама конфіскація, що відбувається через 5- 10 років після викриття злочину, є набагато меншою, ніж шкода, завдана суспільству, державі чи окремій провінції.
«Це не є проблема лише південної Італії, а й північної також. Наприклад, у регіоні Ломбардія, де багато будівельних фірм належить «ндранґеті», 15 відсотків будинків збудовані чи недобудовані, і ніхто там не живе. Ці довгобуди стоять кілька років, потім держава знову вкладає гроші для їхньої реконструкції. Навіть у такому провідному регіоні країни державні органи контролю не до кінця виконують свої функції, бо учасники цих корупційних схем часто самі присутні у владі», – зазначив професор Свереда у розмові з Радіо Свобода.
Затяжний суд
За наявності відповідного законодавства та контролюючих органів великою перепоною у боротьбі з мафією і корупцією є ще й недолуга судова система Італії. Судові процеси щодо гучних кримінальних справ тривають роками, а то й десятиліттями. Таким чином затягуються, зокрема процедурні терміни щодо повної конфіскації майна.
«Переважна більшість організаторів корупційних оборудок перебувають на свободі, може, кілька місяців сидять під домашнім арештом. Держава конфісковує 20 відсотків награбованого ними майна, і на цьому процес боротьби зі злочинністю зупиняється, бо злочинці далі продовжують добре жити. І це велика проблема не лише для Італії, подібні схеми діють майже всюди», – пояснив Зиновій Свереда, дослідник міжнародних корупційних схем.
Про неефективність державного й громадського контролю над розкраданням державних коштів постійно говорять представники італійської політики та судових органів. У цьому контексті тривають дебати про нагальне реформування судової системи країни.
Необхідно створити превентивну систему з контролю адміністрації, а також формувати антикорупційну суспільну моральМікеле Вієтті
«Корупція – це система в Італії, тому не слід покладатися лише на репресивні засоби судових органів, які часто втручаються дуже пізно. Необхідно створити превентивну систему з контролю та прозорої адміністрації, а також формувати відповідну антикорупційну суспільну мораль», – вважає відомий адвокат і політик Мікеле Вієтті.
