На «Молодості» буде півсотні українських фільмів – рекорд за всі 44 кінофестивалі – Халпахчі

Київ – 25 жовтня у Києві стартує 44-й Міжнародний кінофестиваль «Молодість». Як розповів в ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода генеральний директор кінофоруму Андрій Халпахчі, в усіх конкурсних категоріях представлять 250 фільмів. Серед них півсотні українських картин – найбільше в історії «Молодості». У змаганні повнометражних робіт беруть участь 12 стрічок, зокрема фільм українського режисера Вікторії Трофименко «Брати. Остання сповідь». Серед членів журі – український режисер Олег Сенцов, якого утримують у московському СІЗО. За ним залишать порожній стілець.

– Чим відрізняється цей, вже 44-й, кінофестиваль і в чому його родзинка, на Ваш погляд?

– Це завжди традиційне запитання. Але ті фестивалі, які відбуваються 44 роки поспіль, як наш фестиваль, мають свої традиції і, насправді, вони мають бути незмінними. Але, безумовно, кожного року це нові фільми, і що казати, про яку родзинку… По-перше, фестиваль відбувається в дуже непрості часи для України, але, з іншого боку, за цей рік ми живемо в іншій країні. Це «Україна: нові реалії» – той круглий стіл, який буде відбуватися на фестивалі. А друге – те, що ніколи, за всі роки існування «Молодості», не було такої кількості українських фільмів – нам було з чого обирати, не тільки за кількістю, але й за якістю. Те, що загалом 50 стрічок з України будуть демонструватися в міжнародній і національній програмі – я гадаю, що це – важлива родзинка: різноманітність за жанрами, за формою фільмів, і дуже важливо, що цей фестиваль, як дзеркало свого кінопроцесу відображує те, що змінилося в українському кіно, що молоде українське кіно сьогодні завойовує якісь лаври у світі, і тому для нас це є дуже важливим.

– Дійсно, 44-й кінофестиваль – його проводили і в радянські часи, в часи «перебудови», в часи, коли Україна тільки-но здобула незалежність – всі ці 23 роки існування незалежної держави, і це перший кінофестиваль після перемоги Революції Гідності. Чи далося це якось взнаки у програмі? Ви згадали про круглий стіл. Як ще позначиться ця подія, яка, власне, ще триває?

– Безумовно. Як бачите, все ж таки, у нас була ще й Помаранчева Революція, і я помаранчевий, з тих пір, мабуть, светр купував, мабуть в той час. Дійсно, за ці роки багато подій, які змінювали і обличчя фестивалю. Дуже важлива для нас тема в цій, бо «Україна, нова реальність» – це загальна тема, але там є дуже багато різних напрямків і це безумовно, як відображує сучасне кіно ті події, які відбуваються в Україні. Це і події Майдану, і події анексії Криму, і якихось мітингів у Москві, де є люди, які розуміють і підтримують Україну, це і події вже на Сході України – це тема АТО, тема гідності наших людей, і, безумовно, навколо цього в нас будуть працювати наші партнери, які збирають і кошти на АТО, і, безумовно, коли кажуть, що фестиваль – це не політична, а культурна подія, але як мене навчала ще в 57-му році моя перша вчителька – вона казала: «Коли ти купуєш хліб, ти теж робиш політичний вибір». І це правда. Тому ми не купуємо сьогодні російські продукти в наших магазинах. І безумовно, фестиваль буде говорити про це. Є дуже цікаві фільми, як українські, так і російські, так і наших колег з Польщі, які, безумовно, живуть цими подіями.

– Жодних політичних обмежень для участі російських кіномитців у «Молодості» немає?

– Обмеження, безумовно, є – є фільми якісь пропагандистські, у нас завжди існувала програма «Нове російське кіно», ми, безумовно, скоротили, бо, повірте, дуже багато росіян сьогодні дуже бояться приїжджати. Навіть ті, хто підтримає Україну, бо небезпечно повертатися. Приїжджати в Україну – безпечно, а от повертатися – буває і небезпечно.

– Наприклад, музикант Андрій Макаревич, на собі досі це відчуває і відчуватиме.

– І не тільки він. Тому і ми маємо бути у цьому тактовними і не провокувати для них якихось їх повернення в Росію і назад. Тому, безумовно, менше російських фільмів, ніж завжди, але є багато просто фільмів, які не є, знаєте, зараз всі дискутують – два фільми братів Михалкових, які виходять зараз на екрани в Росії: один пропагандистський монархістський, безумовно, Микити Михалкова, і інший, про життя глибинки Росії Андрія Кончаловського. Це різні погляди на одну і ту ж саму країну. Тому, коли зараз йде заборона якихось російських серіалів чи чогось іншого, нас не цікавлять. Раніше ми могли дискутувати з росіянами, показати якусь картину, де навіть погано показані українці і говорили про це, але сьогодні – інші часи і тому, безумовно, для нас цікаво російське кіно, яке є мистецтвом, і яке розповідає правду.

– Ви вже почали говорити про критерії відбору, так?

– Так. Завжди всі критерії конкурсної й поза конкурсної програми – це мистецькі в першу чергу, але, безумовно, і за змістом, бо все ж-таки, в усьому світі з’являються якісь нацистські чи фашистського напрямку фільми, є таке в світовому кіно, не тільки в українському чи російському – в українському, на щастя, до речі, і нема. Але є фільми порнографічного ґатунку чи щось ще, то, безумовно, є якийсь внутрішній кодекс моралі, за яким проходить цей відбір. Хоч ми показуємо, наприклад, якщо казати про якісь межі дозволеного, авторську версію «Німфоманки» Ларса фон Трієра. Але це великий митець, в прокаті йшли вони в зовсім іншому варіанті, а це – фестивальний варіант, показуємо це майже в нічний час. Тобто є розмова, що дозволено сьогодні показувати на екрани. Знаєте, як забороняють в Росії матюки, але коли документальний фільм, і глибинка розмовляє саме цією мовою, то, на жаль, цього не викинеш.

– Звичайно. Все відносне і я ще хотів уточнити: арт-хаусне кіно, кіно, так зване, для масового глядача (хоча, всі ці кордони умовні). Але чи є якийсь акцент у цьому плані на фестивалі?

– Є, безумовно. Все ж-таки, фестиваль – це інше поняття, те, що кажуть «фестивальне кіно». Але фестиваль – це і іноді майданчик для просунення фільму далі у прокаті. Наприклад, я декілька разів дивувався – чому Канський фестиваль відкривається американським мультиком, там, декілька років тому, вперше – 3D на Канському фестивалі. Але цей фільм французький дистриб’ютор наступного тижня чи дня випускає в прокат і, безумовно, зацікавлений показати його на рекламному Канському фестивалі. Але, на жаль, тут є інше питання – ця межа між авторським і масовим кінематографом сьогодні, на жаль, змінила акценти. Розумієте – те, що було масовим кінематографом 20-30 років тому, як фільми Чапліна, які, як він казав, дивилися і Ейнштейн, і кухарки, сьогодні – зовсім інший критерій, коли директори кінотеатрів кажуть: «Ну це ж авторське кіно. Ось ми показуємо якусь класику». Коли такі масові фільми, як з Луї де Фюнесом були, сьогодні французька комедія – це вже вважається арт-хаус. Це неправда, це наша робота фестивалю, і виховання глядача. І ось фільм, яким ми відкриваємо сьогодні фестиваль – це картина, яка, до речі, вийде 25 грудня в українському прокаті, – «Три серця», Бене Жако, французького режисера, фільм, який демонструвався на останньому Венеційському фестивалі за участю таких зірок, як Катрін Деньов, Шарлотта Гензбур і К’яра Мастрояні. Здається, за жанром такої іронічної мелодрами, це має бути масовий фільм, але вже дистриб’ютори гадають, що це – арт-хаус. Неправда, це не є арт-хаус, і для нас дуже важливо, щоб глядач, який приходить на «Молодість», знав, на що він іде. Але і «Молодість» – є різні жанри, в тому ж молодому кіно, яке у нас в конкурсі – ми намагаємося представити різні вектори напрямку молодих режисерів. Хтось намагається щось таке авангардне, оригінальне зробити, а декілька молодих режисерів намагаються працювати для масового глядача. Давайте згадаємо з Вами таку картину, як, наприклад, «У джазі тільки дівчата», справжня назва – «Дехто любить гарячіше»…

–… з Мерилін Монро...

… з Мерилін Монро. Це ж масова картина! Я показував цей фільм своїй восьмирічній онучці – вона отримала страшенне задоволення. Але це картина, яка все ж-таки має якісь інтелектуальні рівні теж, і в цьому те, про що казав Чаплін: «для кухарок, і для Ейнштейна». Це, мабуть, найвищий рівень мистецтва. Зробити фільм для широкого загалу, де заглиблений глядач побачить 10 поверхів, а широкий глядач побачить, може, 2 поверхи, але це буде для нього теж цікаво. Ось це – справжнє мистецтво.

– До речі, ми говорили вже про критерії відбору – було якесь журі, яке відбирало фільми-учасники? І хто до нього входив?

– Це була відбіркова комісія, де ми… це дуже широке поняття, бо є, там, п’ять людей нашої команди, які мають подивитися все, але чесно можу сказати, що навіть я не все бачив з того, що є у нас в програмі, бо ми отримали більше, ніж 1800 фільмів. На те, щоб їх подивитися і відбирати фільми, крім того, дивилися на різних фестивалях, тому ми ще запрошували і наших журналістів, і наших кінознавців, і навіть іноземців, які якусь частину нам радили, тобто, те, що ми називаємо «пре селекція» – довідбірковість. І вже до відбіркової комісії, в якій працювали такі відомі кінознавці, як Людмила Новікова, наші колеги Ігор Шестипалов, представник французького культурного інституту. І далі вже обирали щось, десь радилися. І тут теж, Ви знаєте, тут не виміряєш лінійкою чи секундами, який фільм є кращим. Дивишся теж, і безумовно, є цікавість географічна представити світовий кінематограф, і тематично – те, про що я казав, різні жанри, різні напрямки. А якщо дати тільки фільми, які, наприклад, повторюють українське поетичне кіно, щось роблять під Довженка, Параджанова чи Іллєнка – це теж нецікаво. Бо простір кінопоглядів сьогодні набагато ширший.

– Той самий Мирослав Слабошпицький, відомий український кінорежисер, я з ним спілкувався під час одного з інтерв’ю, казав: «При всій повазі до того, що зробили Довженко, Параджанов, Юрій Іллєнко – дійсно, це класика, не підлягає сумніву, але зараз – інша епоха, 21-го століття, і це має бути сучасний український кінематограф. Ви розказали, хто відбирав. А хто буде вирішувати долю переможців 44-го кінофестивалю «Молодість»? Хто входить в це журі і хто його очолюватиме?

– Міжнародне журі, яке очолює відома французька акторка, але вона не тільки акторка, вона й есеїстка, вона пише. Її прізвище Дарель, Флоранс Дарель. Вона знімалася у таких режисерів, як Ерік Ромер, Рівет, Джані Омеліо з Італії. Її колегами будуть український режисер Анатолій Матешко, англієць Ґабріель Ґоше, хоч він теж французького походження, але він є володарем гран-прі минулорічної «Молодості», а сьогодні вже – професіонал. Ще – дуже відомий швейцарський режисер Пітер Луїзі і п’яте ім’я, яке для нас є дуже дорогим і дуже важливим, це – Олег Сенцов. Ми записали його в журі ще в травні місяці, це режисер, якого відкрила «Молодість». Саме декілька років тому він приніс, як Ви кажете, до відбіркової комісії нам свій фільм – дуже сирий, трохи аматорський, бо він робився за маленькі кошти, які збирали його друзі, на непрофесійній студії у Сімферополі, в Україні. І він попросив нас подивитися. Ми подивилися і побачили в цьому талант. Він увійшов у нас до українських прем’єр, потім на нашому фестивалі фільм відібрали на фестиваль в Роттердам та на фестиваль у Ханти-Мансійську – це наші колеги з Росії, фестиваль у Сибіру. І далі він подорожував світом. Ми пробивали потім у Держкіно дофінансування цього фільму, щоб зробити пост-продакшн, тобто з тієї аматорської версії зробити професійну, займалися пробиванням його наступного сценарію «Носоріг», який він готував. Ми зрозуміли, що відкрили творче ім’я на нашому фестивалі. І тому горді запросити його до журі, на жаль, як бачите, це трохи віртуально…

– …через обставини, які жодним чином не залежать від пана Сенцова, він не має змоги взяти участь у роботі журі – сидить у СІЗО у Росії за політичними мотивами, як констатують правозахисники.

– Так само, після нас його запросили на фестиваль в Сан-Себастьян. Замість нього, на жаль, буде порожній стілець.

– Але Ви принципово залишаєте за ним цей стілець?

– Абсолютно. Це відповідає правилам FIAPF, а наш фестиваль є членом FIAPF – це Міжнародна федерація асоціацій кінопродюсерів, яка перевіряє всі фестивалі від Канн і до менших, і це відповідає правилам. На жаль, таке відбувалося і в Берліні, коли там був іранський режисер у журі, і він був в Тегерані у в’язниці. На жаль, такий наш світ.

– Можна назвати суму? Той фільм, який буде визнано переможцем, як відзначать?

– Це – приз від компанії, багаторічного нашого партнера – 10 тисяч доларів в еквіваленті чи в гривнях, побачимо, в якій валюті ми маємо сплачувати нашому переможцеві.

– Програма «Молодості», ми вже сказали, повнометражні фільми – 12 кінокартин. А загалом – 250.

– Гран-прі у нас визначається не тільки серед повнометражних. Є три секції – студентські фільми всіх жанрів, зроблені в професійній кіношколі, перші короткометражні фільми, які зроблені після кіношкіл, і перші повнометражні фільми – ігрові. Є ось це журі, яке я назвав, загальне журі, яке дає приз по дві з половиною тисячі доларів у кожній категорії і один загальний гран-прі наш, скіфський олень, він, до речі, чудовий, з чистого срібла, з позолотою, з маленькими діамантовими оченятами. Це наша українська ювелірна компанія «Кімберлі». І загальний приз, який може бути, як це було минулого року, до речі, ось наш Ґоше, режисер, який є членом журі цього року, він був дипломником британської кіношколи. І саме журі вирішило, що це – кращий фільм з усіх. Це вдруге за ту 25-річну історію, коли ми працюємо за цією формулою.

– І другого листопада стане відомо ім’я переможця?

– Першого. Це теж міжнародна традиція, фестиваль триває до другого листопада, але заключна церемонія нагородження першого листопада, а другого – так званий глядацький день. Це не ми вигадали, а дійсно трохи скопіювали в Берліні і в Каннах, коли просто глядачі зможуть прийти і подивитися і переможців, і кращі фільми «Молодості», ще буде тривати ця програма.

– Ще раз нагадаємо, де саме в Києві будуть відбуватися всі ці акції – перегляди, вручення нагород переможцям.

– Сьогодні відкриття у нас у Палаці Україна, о 17-й годині, на жаль, тільки за запрошеннями. О 12-й годині – майже зараз, – відбувається церемонія відкриття дитячого конкурсу, який є для нас дуже важливим, бо це – виховання глядача, те, про що ми казали. Це не фільми, зроблені дітьми, це фільми для дітей з різних країн – з України, Білорусі, Норвегії, Швейцарії. Дитяче міжнародне журі – саме діти від 10 до 14 років визначають свого переможця. Ми дуже вдячні, що ця програма в нас йде за підтримки Першої леді України – пані Марини Порошенко, і це для нас дуже важлива освітницька робота. А далі – все триває в чотирьох кінотеатрах: кінотеатр «Київ», кінотеатр «Жовтень», кінотеатр «Кінопанорама» та кінотеатр «Кронверк».

– Скільки коштує вхідний квиток?

– За загальними цінами кінотеатрів, хоч ми робимо представлення, зустрічі, те, що називається відповіді на запитання, глядачі зможуть поспілкуватися з творчою групою, а сеанси першої половини дня ми робимо навіть дешевшими, ніж в кінотеатрах. Дитячі сеанси в кінотеатрі «Кінопанорама» є безкоштовними і для дітей, і для дорослих. Ми вдячні кінотеатру за те, що вони згодилися на це. Церемонія оголошення переможців першого листопада, як вже уточнили, відбуватиметься в кінотеатрі «Київ».

– Ну і на завершення, час нашої розмови вичерпується, останнє моє запитання буде присвячено не цьому 44-му фестивалю, а взагалі – «Молодості». Ви цього воза кінематографічного тягнете вже не один рік. На Ваш погляд – це дійсно вдячна справа, я маю на увазі, що не лише кінофестиваль – важлива річ, а й розвиток українського кінематографу, про який говорять всі ці 23 роки незалежності, але бачили весь цей час доволі неоднозначну ситуацію. Є якісь оптимістичні перспективи? Як і взагалі у житті держави – всі сподіваються на реформи, на поліпшення життя саме після Майдану. Кінематографу українського це теж стосується?

– Безумовно, це стосується і українського кінематографа. Кінематограф – це важлива частина індустрії, і, безумовно, без державної підтримки на сьогодні він існувати не може. Це відбувається в усіх європейських країнах. Не потребує державної підтримки лише кінематограф Сполучених Штатів Америки та Індії, де величезна глядацька аудиторія і навіть на внутрішньому ринку будь-яка картина відбивається. Але що треба сказати: сам фестиваль допомагає просуванню українського кіно і є дзеркалом, те що ми маємо – те ми і показуємо. Але наше завдання і пропагувати ці фільми закордоном, наприклад, наш національний конкурс, який ми робимо разом з благодійним фондом Ігоря Янковського, наше завдання не тільки показати тут і знайти переможця. Ми друкуємо величезну кількість DVD, добірки, які розсилаємо в усі країни світу, пропонуємо європейським телеканалам й іншим, возимо їх – ось у нас велика робота була – ми привезли наших минулорічних переможців національного конкурсу в Берлін, на Канський фестиваль, організовуємо для них зустрічі. Хтось знаходить якусь копродукцію, що дуже є важливим, і це шлях розвитку українського кіно – копродукція з іншими країнами. Ми маємо сьогодні результат – не буду вихвалятися, що це завдяки «Молодості», але завдяки багатьом процесам, які відбуваються в Україні, цей рік є дуже врожайним на перемоги українського кіно закордоном. Фільм Мирослава Слабошпицького «Плем’я» просто збирає низку нагород на фестивалях усього світу, починаючи з Канн. І ми пишаємося тим, що Мирослав Слабошпицький вперше в житті дебютував на «Молодості», а на другий рік, коли він показував вже другу свою картину, це було вже досить давно, зараз він вже маститий. Але є ще одна характерна риса фестивалю – на фестивалі він познайомився зі своєю дружиною, і ми пишаємося, що ми ще й маємо дуже чудову родину – Мирослава з його дружиною. Вона, до речі, була журналісткою з Санкт-Петербургу, але сьогодні носить українські стрічки і все інше, що треба. І дійсно, сьогодні фільм «Брати. Остання сповідь» Вікторії Трофименко теж навіть мали нагороди на Московському фестивалі. З грудня цей фільм вийде в широкий український прокат і саме фестиваль «Молодість» взяв на себе це завдання - бути його прокатником, тобто дистриб’ютором цього фільму в Україні. Ми робимо репліку в Миколаєві. Сьогодні важливе завдання, щоб українське кіно, з одного боку, вийшло на захід, щоб його бачили в нормальному прокаті – у Франції, Польщі, Німеччині – як «Плем’я», до речі, продано у величезну кількість країн. Але є і інше. Ще – завоювати довіру українського глядача. І в нас є такі плани – ось після фестивалю ми будемо показувати «Брати» і короткометражку добірку 9 листопада у місті Миколаєві, і є такі плани – зробити в маленьких містах такі тижні українського кіно, представити наших режисерів, наших акторів. Сьогодні український глядач має повірити в свою країну і в українське кіно. Хочу сказати компліменти на адресу Державної агенції з питань кінематографії, в якій докладають великих зусиль для того, щоб українське кіно розвивалося. А державі, безумовно, треба переглянути бюджет на наступний рік. От знаєте, якщо щось порівнюєш – я дуже люблю український театр. Але український театр на сьогодні фінансується в сто разів більше, ніж український кінематограф. Я думаю, що це, все ж-таки, питання і не хочу, щоб скорочували театр, але збільшити фінансування кіно. Бо кіно сьогодні – ми бачимо це з боку Росії, – це стратегічна зброя.

– Як казав один політичний діяч, «важнейшее из искусств». Пам’ятники йому руйнують, але деякі речі він справедливо казав…

– Ми запрошуємо в кінотеатри, приходьте, я впевнений, що кожен знайде задоволення, в тому числі і в світовій класиці на фестивалі «Молодість».