Чеська письменниця, автор книг для дітей Іва Прохазкова відмовилася надати ліцензію для спектаклю Кемеровського обласного театру ляльок імені Аркадія Гайдара по її казці «Бабуся з крильцями», яка в перекладі на російську мову вийшла на початку цього року. За її словами, рішення пов’язане з втручанням Росії у внутрішні справи України.
Автор двох десятків книжок для дітей та підлітків Іва Прохазкова – дочка письменника і сценариста Яна Прохазка, який підтримав реформи Празької весни і якому згодом заборонили публікуватися в Чехословаччині. У фільмах, знятих за сценаріями Прохазка, його ім’я в роки так званої «нормалізації» не згадувалося. Із політичних причин його дочка Іва не змогла отримати вищу освіту і працювала прибиральницею. Книги для дітей, які вона почала писати наприкінці 70-х, вперше побачили світ у Німеччині, куди письменниця емігрувала разом із чоловіком. Тут Прохазкова придбала популярність і отримала свою першу літературну премію – за один із романів для дітей. Після Оксамитової революції письменниця повернулася до Чехії. Зараз вона живе у Празі.
– Чому Ви вирішили не давати згоди на постановку Кемеровського театру ляльок?
– Про постановку мені повідомила літературна агенція, яка має права на мої книги, і свою відповідь я давала також за допомогою агента. Пояснення було коротким. Я написала, що до тих пір, поки ситуація навколо анексії Росією Криму і подій на Донбасі не буде вирішена у спосіб, який задовольнить всі сторони, доки не припиниться втручання Росії у внутрішні справи України, я вважаю своїм обов’язком не давати дозволу на театральну постановку за моїм твором. Я очікувала якоїсь відповіді за допомоги літературного агента, оскільки не спілкувалася безпосередньо з представниками театру, але про реакцію на моє рішення в підсумку дізналася зі ЗМІ. Мені особисто ніхто не відповів.
– Як довго Ви співпрацюєте з російськими видавництвами? І чи плануєте – через названі причини – заборонити видавати ваші книги в Росії?
– Склалася досить абсурдна ситуація. Донедавна я з російськими видавництвами взагалі не співпрацювала. Мої книги багато років періодично виходять в Німеччині, а переклади – в багатьох країнах світу. І тільки минулого року з Росії надійшла пропозиція видати мою книгу «Бабуся з крильцями». Вона мала успіх, тому, ймовірно, Кемеровський театр вирішив поставити виставу за цією казкою. Я знаю, що якісь переговори з росіянами велися після книжкових ярмарків у Німеччині. У мене підписано договори з кількома німецькими агентствами, які мають право видавати ліцензії на перевидання моїх книг, з цієї причини про які-небудь переговори і прохання я зазвичай дізнаюся із запізненням. У зв’язку з цим існує проблема ще й юридичного характеру: якби якесь видавництво в Росії хотіло перекласти мою книгу (інтерес був до мого роману для підлітків «Оголені»), мені доведеться заборонити німецькому партнеру видавати дозволи для публікації там моїх книг. Для мене це означатиме не лише втрату гонорару, але й необхідність сплатити за недодержання умови. Але я готова понести збитки.
– На Вашу думку, одиночний протест – відмова від постановок і видання книг в Росії – здатний щось змінити?
Я як проста людина можу ввести свої власні невеликі санкції
– Це дуже непросте питання, на яке, як мені видається, є дві відповіді. З одного боку, можна, звичайно, сказати, що думка однієї людини, її реакція на ті чи інші події, не грають ніякої ролі, але я особисто так не думаю. Я впевнена, що погляди суспільства формуються на основі поглядів індивідуума. Коли в однієї людини є щаслива можливість дивитися на події з боку, а письменник такою людиною, безперечно, є, мені здається, обов’язок такої людини – висловлювати свою точку зору. Кожен, звичайно, робить це в рамках своїх можливостей, кожен реагує на кризову ситуацію по-своєму. Великі об’єднання, як, наприклад, Європейський союз, мають можливість ввести стосовно Росії санкції. Те ж можуть зробити і США. Я ж, як проста людина і письменник, таких широких можливостей не маю, але я можу ввести свої власні невеликі санкції. Якби моя професійна діяльність стосувалася іншої ділянки, я б діяла інакше: якби я була вченим, то припинила б наукове співробітництво з Росією, якби я була спортсменом, то не їхала б до Росії на Олімпіаду. Такі можливості окремої людини, яка прагне до того, щоб її думку почули не тільки її близькі, а й більш широке коло людей.
– Члени Вашої родини в роки чехословацької «нормалізації» були позбавлені можливості публікуватися. Чи пов’язаний Ваш протест з тим, що пережила Ваша сім’я?
– Я добре пам’ятаю події 1968 роки, мені тоді було 15 років. Мій батько Ян Прохазко тоді прагнув реформувати соціалістичну систему Чехословаччини, він належав до кола письменників, які були лідерами того реформаторського руху, який отримав назву «Празька весна». Я пам’ятаю, як тоді з різних країн світу звучали голоси схвалення: з Бельгії, Голландії, США. Потім прийшла окупація, але цей потік підтримки не припинявся, іноді публічно, іноді – дипломатичним шляхом, і тривав до самої Оксамитової революції. Усі ці роки у Чехословаччині в демократичних країнах були ті, хто їй симпатизував. Для нас це було дуже важливо.
– Тобто Ви проводите паралель між тим, що відбувалося в Чехословаччині в 1968 році, і тим, що в 2014-му відбувається в Україні?
Росія злякалася, що в Україні слабшає її вплив
Я бачу паралель між чехословацькими та українськими подіями, хоча ці події і відокремлені одне від одного десятиліттями
– Я гадаю, що в цьому випадку історична віддаленість подій 1968 року і 2014-го не так важлива. Набагато важливіше мотиви сторін конфлікту. Під час Празької весни у Радянського Союзу були побоювання, що Чехословаччина поступово перестає бути територією, на яку поширюється вплив СРСР. Сьогодні ж Росія злякалася, що в Україні слабшає її вплив. При тому, що йдеться про незалежну державу, і цей факт вже означає неможливість для Москви вирішувати долю сусідньої країни. Як і у випадку з Чехословаччиною, так і у випадку з Україною вплив зі сходу був дуже сильним, це були і економічні, і військові зв’язки. Біда була в тому, що наша країна залишалася в зоні радянського впливу, бо була частиною соцтабору, як зараз Україна знаходиться в зоні впливу Росії тому, що раніше була частиною Радянського Союзу.
Але мені все-таки здається, що навіть тісні зв’язки в рамках СРСР, що розпався, сьогодні не можна використовувати як аргумент: у 1991 році Україна стала незалежною, і це було визнано не тільки Росією, а й на міжнародному рівні. У цих умовах сусідня країна – нехай навіть це країна-мамонт, країна-гігант – не може втручатися у внутрішні справи іншої держави. У цьому я бачу паралель між чехословацькими та українськими подіями, хоча ці події і відокремлені одне від одного десятиліттями.
Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода
