Рим – «Україна, газ і кайдани: суд над Юлією Тимошенко» – книжка під такою назвою вийшла друком в Італії. Її автор – молодий міланський політолог Маттео Каццулані, який був свідком гучного процесу 2011 року в Києві. Документальне есе про газові конфлікти, вибіркове правосуддя й автократичну владу в Україні на прикладі переслідувань найвідомішого на Заході українського політика. Водночас книжка не є панегіриком, зауважив Каццулані у розмові з Радіо Свобода.
– Будучи безпосереднім свідком останнього суду над пані Тимошенко, як Ви особисто його кваліфікуєте?
– Цей процес я називаю політичним аутодафе. До подібної судової практики вдавалися католицькі інтегралісти в середньовічній Іспанії, Португалії перед стратою єретиків. Це один із багатьох аутодафе, які використовував Янукович для знищення політичних опонентів. З одного боку, суд над Тимошенко залякав українське суспільство, придушивши бажання і здібність реагувати на акти несправедливості. Хоча згодом погіршення внутрішньої ситуації і факт непідписання Угоди з ЄС змусили народ прокинутися, звідки і почався новий Майдан.
– Дехто в Україні вважає, що ув’язнення певною мірою зіграло на руку політикові Тимошенко. В іншому випадку про неї просто б забули. Яка Ваша думка?
– Не думаю, що процес зіграв на користь Тимошенко. Звичайно, нині вона асоціюється як головна жертва репресій режиму Януковича. Але цю «славу» завоювала не Тимошенко, я гадаю, що сам Янукович подарував їй таку «славу» несвідомо. Екс-президент, зрозуміло, не мав не меті посилити імідж своєї суперниці. На мою думку, він діяв імпульсивно, нерозумно і таким чином зміцнив головного опонента, якого хотів знищити судом.
– За викладом фактів у Вашому есе, Юлія Тимошенко постає як смілива, рішуча жінка в патріархальному корумпованому суспільстві. Чи не дуже Ви романтизуєте її постать?
Моя книжка – не панегірик політику Тимошенко
– Моя книжка не панегірик політику Тимошенко. Я просто розповідаю про політичний судовий процес, який я бачив на власні очі і проаналізував докладно. Так, на сторінках книжки Юлія Тимошенко постає як жертва політичного процесу. Але між рядками я даю зрозуміти, що стосовно цієї постаті слід зробити окреме дослідження, однак я не ставив за мету аналізувати цю особистість.
Моїм завданням було представити факт порушення прав людини
Моїм завданням було представити факт порушення прав людини. І коли італійські медіа називали нацистами українців на Майдані, які боролися проти репресивної влади, насправді я свідчу, що справжніми нацистами були ті, хто відправляв до в’язниці політичних суперників.
– Київський Майдан звільнив Тимошенко, але він її і не прийняв як лідера. Що сталося? У чому помилилася цей політик?
Вона не була достатньо прозорою стосовно свого минулого, не пролила світло на тісні зв’язки з Лазаренком
– Найбільша її помилка полягає, певно, у тому, що вона провадила дуже персоналізовану політику. Вона не була достатньо прозорою стосовно свого минулого, а саме не пролила світло на тісні зв’язки з Павлом Лазаренком. Звісно, як кожного сильного політика її або люблять, або ненавидять. Природньо, коли цей політик тривалий час перебуває поза реальною політикою, на сцені з’являються нові лідери, і, на жаль, народ забуває відомого персонажа.
– Після звільнення Юлія Тимошенко втратила значну частину свого електорату, вона вдруге програла президентські вибори. Як Ви оцінюєте шанси її партії на парламентських виборах?
Думаю, її партія зможе набрати достатній відсоток на виборах
– Як політичний аналітик, я бачу, що Юлія Тимошенко у формі, добре підготовлена і здатна відстояти два фундаментальних пункти виборчої кампанії. Перше, це швидка інтеграція України до НАТО. Друге – зміцнення дипломатичних відносин із країнами Заходу, щоб посилити позиції України на євроатлантичній арені. Думаю, її партія зможе набрати достатній відсоток на виборах, щоб не лише потрапити до парламентської більшості, а навіть претендувати на посаду міністра закордонних справ чи енергетики.
– Ви мали певні труднощі із публікацією книжки в Італії. Чому?
– Більшість видавництв, до яких я звертався, не вважали за потрібне публікацію на тему порушення прав людини у випадку Юлії Тимошенко. Мене це дивує, адже історія не видумана, я пропоную італійським читачам реальний факт, що стосується усієї Європи. Часто мене сприймають як людину, яка багато знає про Україну, тому я потрапляю в обмежувальні рамки, бо не дотримуюсь певних критеріїв. Розумієте, якщо в Італії говориш про Україну, то слід завжди говорити в контексті з Росією. Практично неможливо говорити окремо лише про Україну. Але я в книжці наголошую, що піднімати тему порушення прав людини в Україні не означає робити антиросійські кроки. Навпаки, я вважаю таку діяльність дуже проросійською. Український досвід завоювання демократії дуже поволі, але просочується і до Росії. Є надія, що й ця країна стане колись вільною і демократичною.
