До Києва, щоб підтримати Україну, збираються російські співаки

Тетяна Вольтська

Концерт «Акваріума» повинен відбутися в центрі Києва, біля самого Хрещатика, 14 грудня, і сенс скупих коментарів для «Московського комсомольця» від Бориса Гребенщикова, який взагалі-то небагатослівний з пресою, зводиться до наступної фрази: «Наша музика несе мир, і ми несемо його в будь-якому місці на планеті».

Концерт «Телевізора» в Києві запланований на 16 листопада, і він теж присвячений миру, тільки з трохи іншим вектором: «Ні війні!». Лідер групи Михайло Борзикін, який зараз виступає в Швеції, теж надіслав свій коментар – мабуть, ситуація навколо українських гастролей російських артистів така, що без пояснень обійтися складно.

«Для групи це не просто черговий концерт у сусідній державі, основна наша ідея – це заклик до миру, – розповідає Михайло Борзикін. – Як одну з назв розглядалася цитата з Леннона «Give peace a chance» («Дайте миру шанс»). Але за погодженням з організаторами ми все-таки зупинилися на назві «Ні війні!», тому що зараз головне – це зупинити вбивство людей. Нам ця війна огидна, щоб її закінчити, потрібні зусилля і з російського, і з українського боку. Але однією з умов настання миру я вважаю виведення російських солдат і зброї з території України».

За словами прес-секретаря групи «Телевізор» Ксенії Іванової, ідея концерту виникла за ініціативою організаторів з Києва, з якими група працює давно, вони і запропонували виступити в Києві разом з українською групою «Колезький асесор», яка теж давно знайома «Телевізору», при цьому спільний концерт обов’язково повинен нести заклик до миру.

«Я сподіваюся, що поїздка буде вдалою. Зараз ходять чутки, що складно буває перетнути кордон, що людей можуть не пустити до України і що для безперешкодного проїзду слід мати оригінал офіційного запрошення. Але ми сподіваємося, що організатори все це врахують, і що складнощів на кордоні у нас не буде», – каже Ксенія Іванова.

Натомість складнощі можуть початися вдома, після повернення з гастролей – судячи з того, що стало відбуватися з Андрієм Макаревичем і Діаною Арбеніною, які виступили в Україні. Ось уже і Дмитро Биков, дізнавшись про прийдешні гастролі Гребенщикова в Києві, написав про це в «Собеседнике» як про неймовірний подвиг, переінакшивши для цієї мети гребенщиковський «Поезд в огне»:

Мастер Бо отправился в город К.,

решительно прихватив

Скрипача, флейтиста, духовика

и прочий свой коллектив.

– Вот это да! – восклицают блоги.

– Вот подвиг мастера Бо!

Так могут лишь герои и боги,

а прочим бы так слабо.

Далі більше – поет помітно переймається за музиканта:

Сейчас Россия ищет иуд,

БГ – кандидат прямой,

И страшно – как его обзовут,

когда он вернется домой?

І це, дійсно, питання, хоча до цього моменту Борис Гребенщиков у жодних крамольних і протестних промовах особливо помічений не був, хіба що рішуче розімкнув уста, закриті для преси, на захист гнаного Макаревича. А ось Михайло Борзикін останні роки саме тільки і робив, що писав протестні пісні – і співав їх, між іншим, на мітингах. Тому, як вважає Ксенія Іванова, боятися йому вже нема чого.

«На нас за це вже стільки всякого виливалося, що тепер тремтіти якось пізно. Цей маховик уже запущений, на жаль, усе це зараз сприймається людьми як глибока норма. У нас були проблеми і з радіовиступами, і в клубах почали перейматися, ставити умови, щоб ми не виконували тих чи інших пісень або викинули з них ті чи інші місця. В одному місці ми прийшли до такої угоди: зал сам співає «Путін», а група співає «фашист», формально не промовляючи це словосполучення. Зараз головне – приїхати туди і виступити там, де групу чекають, а її в Києві чекають, ми це знаємо. Треба бути там саме в цей важкий момент і закликати до миру – це найголовніше», – говорить вона.

Ксенія Іванова вважає, що якщо ситуація в Росії буде рухатися в тому ж напрямку, то скоро музиканти, позбавлені залів, знову стануть збиратися на квартирники. Із цим згоден і музикант Михайло Новицький.

«Ситуація навколо російського року завжди розпечена, тільки тут питання в термінах – що вважати російським роком. Адже ця область під час путінського застою теж була монополізована – «Наше радіо», наприклад. Ті, хто встиг до 2000 року засвітитися, ще зміг утриматися в цьому форматі, але як зміг? Взяти навіть таких великих людей, як Юрій Шевчук, як той же «Акваріум»: їхні нові речі, нові прогресивні треки каструвались, показували далеко не всі і не всіх, а те, для чого виходу не було, досі існує по лісах, по квартирниках, як у старі добрі часи. Але протестна лінія року існує – той же Вадим Курильов, «Мухомори» якісь є, та й я ще живий. І це добре. У будь-якому тілі повинні бути антитіла, які борються з бактеріями. Рокери, які мають свою думку, – це і є антитіла, які допомагають країні виживати», – переконаний Новицький.

Петербурзький письменник і рок-музикант Володимир Рекшан дивується, чому такий ажіотаж навколо тих музикантів, які їдуть на гастролі до України.

«Час відчепитись від музикантів, їхня справа – розважати публіку, все, чого вони хочуть, – це оплески і гонорари. Боря Гребенщиков їде співати концерт, йому треба заробляти на життя і утримувати своїх музикантів. Звичайно, якщо він виступить перед «Правим сектором» або візьме участь у передвиборній кампанії, це буде інша історія, але якщо він просто приїде і заспіває на концерті, то це саме те, чим музикант і повинен займатися. Адже він, до речі, незважаючи на проблеми зі здоров’ям, дуже багато їздить і виступає з концертами. Інша справа, що за сьогоднішньої ситуації хтось може це використати для своїх цілей, хтось може Борю за це ненавидіти – і абсолютно даремно», – говорить Рекшан.

Дійсно, хоча київський концерт і обіцяє стати наймасштабнішим виступом групи в Україні, але все ж він є лише частиною великого світового туру «Акваріума», який прибуде до Києва вже після гастролей по Росії, Ізраїлю та Німеччині.

Що ж до Михайла Борзикіна з його «Телевізором», то до нього Володимир Рекшан ставиться зовсім інакше.

«Михайло – це полум’яний боєць, якщо йому нема з чим боротися, він нудьгує і впадає в депресію. Я пам’ятаю 1988 рік, коли влада намагалася не допустити чергового виступу Ленінградського рок-клубу на зимовому стадіоні, то молодий Михайло Борзикін організував демонстрацію і пішов на Смольний. Влада здригнулася і фестиваль дозволила. Зараз часи змінилися, але людина-то не змінюється. Я не знаю, що він зараз планує в Києві, знаю тільки, що йому подобається пафос борця, що йде попереду колони, показуючи над натовпом стиснений кулак. Артисти – люди емоційні, і не завжди їх висловлювання і вчинки хороші і геніальні, але треба дивитися не на це, а на те, що людина виступає саме як артист», – зауважує Рекшан.

Історик російського року Андрій Бурлака дізнався про майбутні київські гастролі «Акваріума» і «Телевізора» тільки від журналістів.

«Я не дуже уявляю собі громадський і політичний контекст цієї події, але мені здається, що людей там, в Україні, треба підтримати, їм зараз дуже тяжко, особливо якщо згадати економічну ситуацію, дику інфляцію. Мені здається, музиканти можуть брати участь у політичному житті, але саме як громадяни, а як музиканти вони повинні радувати людей своєю музикою. Як на мене, пора вже всім трошки охолонути і згадати, що ми живемо в одному культурному просторі. Мені видається жахливим і те, що відбувається на правобережній Україні, і те, що відбувається в російських ЗМІ, я від моїх знайомих, які живуть в Україні, отримую зовсім іншу картину. Нехай музиканти поїдуть і покажуть, що, по суті, ми один народ, у нас одна культура. Я не знаю, чи будуть вони підтримувати якусь сторону, та й мені це й не важливо, для мене сам їхній виступ у Києві говорить про близькість, про спорідненість наших культур, як би всякі політичні аферисти не силувались нас роз’єднувати», – зазначає Андрій Бурлака.

«Уявіть: ось якщо до нас приїдуть західні рок-групи, під впливом яких склалася наша рок-культура, вони зберуть тут цілі стадіони. А якщо приїде який-небудь фольклорний ансамбль з Південно-Східної Азії, глядачі у нього, звичайно, будуть, але не дуже багато. А українські рок-групи тут завжди виступали з успіхом. Хоча чудова київська музична школа дещо загубилася в 90-ті роки, та й «Океан Ельзи», який можна вважати майже західною групою, ми вже майже не знаємо, але ж там були чудові артисти, – зауважує Бурлака. – Я, до речі, для своєї мережевої музичної енциклопедії продовжую збирати матеріали, які стосуються артистів, котрі виступають на всьому колишньому радянському просторі, тому що для мене, наприклад, чудова львівська група «Брати Гадюкіни» – така ж частина культури, як ті групи, разом з якими я виріс. І про «Піснярів» я написав, тому що для мене вони такий же музичний феномен, як і «Акваріум». Адже все це виникало в єдиному культурному просторі, і не так вже багато років минуло, щоб цей простір розколовся. Усі ці 25 років артисти постійно їздили один до одного, тільки останні кілька років почалися якісь істерики з цього приводу. А те, що хтось сприйме київські гастролі «Акваріума» і «Телевізора» негативно – ну, так хворих людей у нас завжди багато було, та ще зараз осінь до того ж, загострення», – каже історик російського року.

Андрій Бурлака вважає, що протестна складова – це, безумовно, частина рок-культури в усьому світі, але, на його думку, рок, швидше, звернений до соціальних проблем, ніж до політичних.

«Тільки у 80-і роки, коли прийшов час переосмислити своє місце в житті і в культурі, рок заговорив на соціально-політичні теми. Зараз знову купка не надто розумних людей, які намагаються визначити ідеологічний вектор Росії, знову намагаються щось забороняти, тобто повторюють помилки комуністів. Я абсолютно впевнений, що вони на трійки вчилися в школі. На жаль, наша влада сьогодні робить страшну помилку, сварячись з мислячою частиною суспільства. Зверніть увагу, хто підтримує сьогодні «Єдину Росію»: Бабкіна та Газманов, але Бабкіна та Газманов в історії культури не залишаться. А хто не підтримує? Та практично всі вітчизняні рок-зірки. Ці люди, і Макаревич один з них, усім своїм життям заслужили право висловлювати свою думку. Нещодавно прочитав інтерв’ю з доктором Лізою, вона говорила, що, коли вона звернулася до діячів культури з проханням допомогти грошима людям зі Східної України, біженцям, перші, хто відгукнулися, це були Гребенщиков, Шевчук та Макаревич. А те, що сьогодні називають протестом, – це часто просто незалежність суджень», – переконаний Бурлака.

Можливо, і Биков, має на увазі те ж саме, коли вигукує:

Сейчас таких напустили змиев
в российскую нашу степь,

Что нынче подвиг – поехать в Киев,
тем более что-то спеть!

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода