Художній керівник Донецького академічного державного театру опери та балету імені Анатолія Солов’яненка Вадим Пісарєв через терор вимушений був покинути Донецьк. Зараз він мешкає в Краматорську Донецької області та балотується у Верховну Раду України від цього міста. Він розповів, чому не працює театр та про свої відносини з екс-президентом України Віктором Януковичем.
– Як зараз працює театр у Донецьку?
– Ну, зараз театр зовсім не працює, тому що склад декорацій зруйновано: 2 снаряди потрапили туди. Все згоріло. Такі наші найкращі… Такі шедеври згоріли: це «Кармен», це «Аїда», це «Летючий голландець», це «Спартак». Розумієте? І сьогодні, тому що іде війна, артисти працюють у Росії, працюють у Європі, а також є ще десь половина артистів, котрі залишились: 7 осіб із балету, 20 осіб десь із хору, ну, а решта – декораційний цехи, монтувальники…
– Якщо я вірно зрозумів, декорації згоріли, костюми?
– Костюми ні. Декораційний цех згорів. Це не сам театр, він знаходиться десь за 6 кілометрів від театру.
– А з зарплатами також труднощі є?
Те, що зараз у Донецьку народ на собі відчуває, це жах. Це мародерство, вбивства, викрадення людей, про викрадення машин вже навіть не кажу
– Зарплат зовсім нема. Тобто ми навіть про це не говоримо. Криза є криза, війна є війною. І те, що зараз там (у Донецьку) народ на собі відчуває, це жах. Це мародерство, це вбивства, це викрадення людей, про викрадення машин я вже навіть не кажу.
– А Ви самі там вже не буваєте?
– Та я був там! Ну як, я там не мешкаю, тому що я піклуюся про життя своїх дітей. І розумієте, ми там все покинули, як і всі. Життя є важливішим, особливо життя дітей.
– А як Ви вважаєте, чи зможете найближчим часом повернутися до міста?
Я би дуже хотів повернутися, тому що я народився у Донецьку і ці терикони – це моє
– Думаю, що ні, але я би дуже хотів повернутися, тому що я народився у Донецьку і ці терикони – це моє. Але сьогодні така ситуація, що нас змусили виїхати. Нас вигнали зі своєї землі. Ніхто про евакуацію не дбав. На жоден наш лист, на жоден наш дзвінок телефонний ніхто не відповів і не перетелефонував, ніхто. Зовсім ніхто! Ми нікому не були потрібні.
– І Ви бачите якось, як працювати далі у такій ситуації?
– Не бачу. По-перше, треба, щоб був мир на землі. Це, по-перше. Потім треба перезимувати. Я зараз кажу не тільки про свій театр, про своїх артистів, я кажу про сьогоднішній Донбас, а потім уже будемо відновлювати все.
– Ви колись товаришували, спілкувались із колишнім уже президентом Віктором Януковичем. Можливо, Ви підтримуєте якось контакти?
– Та ні. Ніяких контактів нема, тому що чоловік дуже високо злетів і десь 8 років ми його і не бачили. Коли він був губернатором у Донецьку, то ще були якісь зв’язки, а потім, коли так дуже високо злетів, на жоден дзвінок, на жоден лист не було відповіді.
– Донбас не чули?
– Так, не чули. Ми самі по собі працювали і працюємо. І зараз самі по собі. Ми уже звикли до цього.
– Може, з кимось із родини Януковича спілкуєтеся?
Коли вам довіряють країну і ви перший тікаєте з цього корабля, це жах, це соромно, це кінець
– Ні, ні з ким. Розумієте? Зовсім ні з ким. Тому що і ситуація така, коли вам довіряють владу, коли вам довіряють країну і ви перший тікаєте з цього корабля, це жах, це соромно, це взагалі все, кінець. І уже це питання закрите, все. Цього чоловіка для нас немає.
