Ярослав Шимов, Олександр Гостєв
10 жовтня у Мінську проходить головна частина саміту країн СНД, на який мають з’їхатися глави всіх держав Співдружності, окрім президента України. Білорусь взяла на себе головування в СНД у 2014 році після того, як навесні від виконання головуючих функцій відмовився Київ. Зустріч президентів Росії та України Володимира Путіна і Петра Порошенка в Мінську 10 жовтня точно не відбудеться.
Якщо Путін і Порошенко найближчими днями і зустрінуться, то скоріше в Мілані наступного тижня в кулуарах саміту форуму «Азія – Європа» (АСЕМ). Про таку можливість 9 жовтня розповів помічник російського президента Юрій Ушаков. Він додав, що можливе спілкування Володимира Путіна з Петром Порошенком, а також канцлером Німеччини Анґелою Меркель і президентом Франції Франсуа Олландом може відбутися в «нормандському форматі». У червні цього року, під час святкування 70-річчя висадки союзних військ в Нормандії, Олланд організував першу коротку розмову між главами Росії та України, причому два президенти потиснули одне одному руки.
Друга зустріч Путіна і Порошенко пройшла все в тому ж Мінську 26 серпня в рамках наради лідерів так званої «євразійської трійки» (Росія, Білорусь, Казахстан), України та представників Євросоюзу. Тривала вона дві години віч-на-віч. Після цієї розмови російський президент зауважив, що «деталі конфлікту в Україні предметно не обговорювалися». Господар зустрічі Олександр Лукашенко, якщо й знав якісь подробиці, то волів про них промовчати. Тоді ж він провів і двосторонні переговори з Петром Порошенком, і сторони залишилися вельми задоволені одне одним: про це свідчили і доброзичливі заяви обох президентів, і їхні взаємні посмішки та поплескування по плечу.
9 жовтня, напередодні нинішнього саміту СНД у Мінську, палата представників парламенту Білорусі одноголосно ратифікувала договір про створення Євразійського економічного співтовариства, яке очолює Росія. Однак білоруські депутати також зробили спеціальну заяву, в якій наголосили, що Мінськ зобов’язується сумлінно виконувати договір «за умови, що будуть досягнуті конкретні домовленості про зняття бар’єрів, обмежень і вилучень». Вищі білоруські чиновники визнають, що ЄврАзЕС поки не можна вважати справжнім спільним ринком, і у Мінська до Москви чимало претензій.
На початку вересня саме в Мінську за участю ОБСЄ і Росії відбулися переговори контактної групи з врегулюванню кризи на сході України, на яких делегації Києва та угруповань «ДНР», «ЛНР» досягли домовленості про припинення вогню на Донбасі. (Утім, судячи з повідомлень, які надходять з регіону, дотримується ця угода далеко не повністю). Після цього за президентом Білорусі Олександром Лукашенком закріпилася репутація політика, який намагається відігравати вагому роль у врегулюванні української кризи. Про події в Україні білоруський президент, який досі вважався союзником Москви, міркував багато і охоче. Проте всі його висловлювання зайвий раз підкреслюють вельми неоднозначний характер нинішніх російсько-білоруських відносин.
Ось що говорив на цю тему в 2014 році Олександр Лукашенко:
12 березня 2014 на засіданні Ради безпеки Білорусі: «Що треба робити в Україні, щоб подолати цю кризу? Я жартома відповідаю: не напружуйтеся, потрібно просто працювати. А якщо ви не знаєте, що робити, довірте нам цю країну, і до кінця року ми забезпечимо там і стабільність, і єдність народу, і цілісність держави. Це я відповідаю українцям, які мене починають «допитувати».
28 березня, у програмі українського ТБ «Шустер Live». Про анексію Криму і дії українських військових: «Чому пішли, чому вивели військових звідти? Чому не билися, якщо це ваша земля? Чому не захищали свою землю? Я в страшному сні (не дай бог!) Уявляю собі, що це могло статися з Білоруссю... Ви знаєте, якби навіть наші військові вчинили так, як українські, сиділи як миші під віником на своїх базах (це, звичайно, важко уявити в Білорусі!), я перший, наодинці би пішов воювати».
Про Путіна, Україну та НАТО: «Я Путіну говорив про це, що Крим приєднати до Росії – не проблема, якось діяти в Україні, комусь допомагати – теж не питання. Але, роблячи будь-який крок, треба бачити наслідки. Що найнебезпечніше для нас і Росії? Найнебезпечніше, і ми так це розуміємо, і президент Путін – якщо та континентальна, скажімо так, частина України, яка залишилась, сьогодні вступить в НАТО, або НАТО увійде в Україну, це найбільш небажане для Росії і для Білорусі! Це важливіше, ніж Крим. Я теж про це сказав».
29 березня, на переговорах з тодішнім в. о. президента України Олександром Турчиновим у Гомельській області: «Навколо Білорусі створено кільце добросусідства більше, ніж 100 кілометрів углиб України». «Ми не готові його зруйнувати. Це наші люди. Я завжди говорю: це наша Україна. Це ті ж люди, особливо тут (на Поліссі). Полісся – воно і білоруське, і українське, тут не розбереш, хто живе. Навіть говір тут у білорусів більше схожий на українську».
7 червня, після церемонії інавгурації президента України Петра Порошенка в Києві: «Ніколи мені не пропонуйте роль посередника. Я ненавиджу посередників і миротворців. Я вважаю, що Україна – тут розумний народ, який може розібратися зі своїми проблемами. І цей народ розбереться. Я ж готовий зробити все, що ви скажете і на що я здатний. Без будь-якого миротворництва та посередництва. Це той, хто хоче якийсь політичний капітал собі нажити, той рветься в посередники і миротворці. А у мене все це є. Усе-таки з «останнім диктатором Європи» розмовляєте... Бойовики, які воюють проти українців, – їх треба знищувати. Але спочатку розберіться, а то перестріляєте своїх».
26 серпня, напередодні зустрічі президентів Росії, Білорусі, України та Казахстану за участю представників Євросоюзу в Мінську: «Важко ставити якісь грандіозні цілі, яких ми повинні досягти тут, у Мінську. Швидше за все, колосального прориву важко очікувати, але концептуально ми щось повинні зробити, щоб почати хоча би рух до миру».
5 жовтня, в інтерв’ю телеканалу Euronews: «Україна стала театром воєнних дій і театром розборок великих геополітичних сил. Я про це сказав – це не тільки Захід, а й Схід, на жаль. Я спочатку заявляв про те, що проект, приміром, «Новоросії» мною не сприймається. Я виступаю за єдність та цілісність Української держави. Щоб не було там заморожених якихось конфліктів, якихось зон типу Придністров’я, Нагірного Карабаху, які завжди приховують небезпеку вибуху. Я особисто цього не хочу як людина і як президент Білорусії, тому що ми знаходимося зовсім поряд із Україною».
8 жовтня, в інтерв’ю казахстанському телеканалу «16/12»: «Ми не хотіли б руйнування української держави. Тут багато хто говорить, що там Крим колись неправильно відійшов до України, що це територія споконвічно російська і так далі... Це неправильний підхід. Ну давайте тоді повернемося в часи хана Батия, монголо-татарського ярма... Ну тоді треба буде віддати Казахстану, Монголії та ще комусь практично всю територію Росії, Західної та Східної Європи. Окрім Білорусі: до нас вони якось дійшли, але нас не чіпали».
Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода
