«Міністерство державної безпеки» «ДНР» 9 жовтня оголосило, що «будь-яка діяльність з розповсюдження провокаційної інформації без її повторної перевірки в офіційних джерелах ДНР розцінюється, як дії на користь ворога, що визначатиме відповідну реакцію». Що означає «провокаційна інформація» можна лише здогадуватися. Нещодавно угруповання, яке в Україні визнали терористичним, вже виступило з вимогою заблокувати кілька десятків інтернет-ресурсів. Що про це думають незалежні журналісти на Донбасі та чи заважає звуження інформаційного простору пересічним жителям міста?
У вересні «міністерство інформації та зв’язку» «ДНР» оприлюднило постанову, яка вимагає заблокувати діяльність низки інтернет-ресурсів на території так званої «Донецької народної республіки». Це рішення ухвалили начебто для припинення розпалювання міжнаціональної ворожнечі, а також боротьби з розповсюдженням неправдивої інформації та наклепу. Під заборону потрапили лише ті інтернет-видання, які не ретранслюють позицію російських ЗМІ, та не підтримують сепаратистські течії на Донбасі. Втім, це рішення не викликало бурхливої реакції у місцевої журналістської спільноти – тотальна заборона проукраїнських засобів масової інформації у Донецьку вже стала нормою за останні півроку.
Загальна кількість заборонених ресурсів у «розстрільному» списку – 27. Деякі з них – це видання, які освітлюють ситуацію в цілому в регіоні, але є й такі, що спеціалізуються виключно на конкретних містах, таких як Слов’янськ, Краматорськ, Костянтинівка тощо. Якщо подивитися на ситуацію з боку прихильників «ДНР», то рішення це досить логічне. Зараз начальники Донбасу намагаються перепідпорядкувати усі системи регіону під свої стандарти та потреби. Так було ще навесні з адмінбудівлями, які є осередком усіх нормативних документів, так було і з вищими навчальними закладами та приватними підприємствами, яких тепер будуть ліцензувати саме комітети «ДНР». Питання інтернету було лише питанням часу.
«Те, що людям відрізають доступ до інформації, я не вважаю правильним. У нас відрізали доступ до українських каналів, а людина має право знати. І знати різні точки зору і сама робити висновки. Якщо вже дійсно все настільки погано в «ДНР», що вони користуються тими методами, проти яких свого часу так активно виступали, це скажемо так... їхній вибір. З рештою місцеві ресурси, які потрапляють в бан – я не вважаю це вірним, бо ті люди, які покинули Слов’янськ і зараз знаходяться у Донецьку, вони повинні знати, що відбувається у них в місті – що з їхніми будинками, що з їхніми родичами, друзями, підприємствами тощо. Звідки людям брати цю інформацію?» – запитує журналіст «Ділового Слов’янська» Павло Палагута, ресурс якого був заборонений.
«Для них є тільки два види гарних журналістів – російські та мертві»
Проте ситуація з мас-медіа ще складніша. Немає таємниці, що одними з найперших об’єктів, до яких завітали озброєнні адепти «Русской весни» стали телецентр та телерадіовежа у Донецьку. Це важливе рішення, якщо враховувати той факт, що переважна більшість громадян міста отримують інформацію саме з телевізора. Тому заборонили національні українські телеканали, які потім замінили російськими, а замість регіональних запустили кілька «республіканських» – «ОплотТВ», «НоворосіяТВ» та «Перший республіканський». Паралельно з цим відбувався процес залякування журналістів – деяких побили, інші побували у полоні.
«Із Донбасу навмисно і дуже жорстко витісняються усі українські ЗМІ. Блокування сайтів на рівні провайдерів стало вже одним з останніх етапів боротьби бойовиків із українськими журналістами. Спочатку донецьких і луганських колег залякували фізичною розправою, підвалами і викраденнями – до журналістів в цій війні «ДНР» відноситься як до бійців-супротивника. Але ми не солдати. Ми видобуваємо і поширюємо інформацію, і жоден об’єктивний донецький журналіст сьогодні не може захистити своє життя і видання, якщо бойовики захочуть його знищити. Тому ЗМІ в Донбасі працюють з підпілля. Звісно, що звертатися у «ДНР» з проханням вирішити цю проблему було б смішно. Для них є тільки два види гарних журналістів – російські та мертві», – розповідає головний редактор одного з заборонених інтернет-видань регіонального рівня. На жаль, ні ім’я журналіста, а ні назву видання з міркувань безпеки назвати неможна – зараз кореспонденти цього ресурсу працюють саме в Донецьку.
Втім, з часом виявилось, що силові методи або зовсім не працюють, або малоефективні. По-перше, працівники інтернет-ЗМІ, які залишились у Донецьку, продовжили свою діяльність, так само звітуючи про події. Наприклад, висвітлювали «парад» військовополонених 24 серпня, який пройшов у центрі Донецька і щорічне свято ковальської справи, яке також не обійшлось без озброєних людей. Захищають себе працівники мас-медіа по різному – хтось ховає посвідчення журналіста і спостерігає за подіями з позиції рядового мешканця, інші залучаються підтримкою впливових міжнародних ЗМІ, які можуть домовитись із керівниками «республіки», треті ж, ризикуючи свободою, отримують акредитацію «ДНР». Працівники «Міністерства інформації та зв’язку», а також їхні колеги з «республіканських правоохоронних органів» банально не можуть впливати на тих журналістів, які знаходяться на контрольованій українськими військами територіях. Тому і з’явилось рішення заблокувати на рівні маршрутизації неугодні ЗМІ.
«Не думаю, що блокування українських інтернет-ресурсів зменшить кількість людей, що підтримують Україну, на території підконтрольної терористам. Вони просто не вірять тій маячні, яку несуть представники, так званих «ЛНР» і «ДНР». Єдине, що погано – ці люди не зможуть дізнатися потрібної їм інформації про нові підписані закони, або як отримувати соцвиплати... Моє ставлення до цього негативне, адже вони («ДНР» і «ЛНР») позиціонують себе, як демократичне суспільство. А яка демократія, коли будь-яка інше думка викорінюється?» – ділиться враженнями журналіст забороненого ресурсу «Новини Донбасу» Віолета Февральска.
Як обходити заборону
Більш-менш освічені користувачі мережі розуміють, що навіть така заборона не є особливо життєздатною. Для подолання обмеження є сотні різних засобів, починаючи з «цибулевої маршрутизації» Tor і закінчуючи низкою розширень до традиційних браузерів. Якщо хтось воліє займатися своєї безпекою власноруч – теж добре, до його послуг цілий спектр можливостей проксі-серверів. Для тих же, хто не звик користуватись традиційними методами, чи полюбляють відрізнятись від решти, є дуже хитра і дивна можливість переглянути заборонений сайт за допомогою сервісу Google Translate. І навіть для найбільш ледачих існує мобільний інтернет, який не в змозі заборонити навіть «ДНР». Питання в іншому – чи потрібна мешканцям Донецька, які опинилися сам на сам з російськими та «республіканськими» новинами, інша думка? Чи заборона декількох «укропських», як їх називають у Донецьку, ресурсів стане достатнім мотивом для дій, які мешканці міста не вживали навіть у мирні часи?
«З приводу заборони деяких сайтів... я вважаю, що це неправильно. Зрештою, ми живемо у цивілізованому світі, і я думаю, що вихід до інформації повинен бути в кожного. Вживати щось з цієї нагоди я поки нічого не збираюся, мені ці сайти не дуже важливі, але все ж вважаю, що це погано», – розповідає донеччанин Артур.
Чи всі розберуться в проксі-серверах?
Очевидно, це не приватна думка – багато хто з мешканців розуміє, що такі рішення не є нормальною практикою, і що насправді «ДНР» зазіхає на їхнє право отримувати ту інформацію, яку вони забажають. Але щось робити збираються лише одиниці. Наприклад, жителька Донецька Марина обурена рішенням заборонити деякі ресурси, але не впевнена, що зможе щось зробити: «Проксі-сервери... Якщо я зможу це якось знайти, то так, я буду намагатися це робити, тому що та інформація, яку вони («ДНР» – ред.) пропонують і вважають, що мені потрібна, це все одно що промивка мізків».
Зрештою, реакція донецької журналістської спільноти на конкретне обмеження «ДНР» була досить в’ялою – ресурси дали новину, хтось розповів що робити в цій ситуації і на цьому історія нібито закінчилась. Але за конкретною дією насправді ховається ціла тенденція. Спочатку телебачення і радіо, потім інтернет ЗМІ, наступними, як дехто побоюється, можуть бути соціальні мережі та інтернет взагалі.
