(Рубрика «Точка зору»)
Люстрація – lustratio, з латинської дослівно «очищення», зараз одне з найуживаніших, але також і зловживаних слів, яким аргументують, доводять, нападають і захищаються... При цьому поза сумнівом залишається одне: люстрація зачепила чи не найважливішу сторону громадського, політичного, суспільного життя українців – їхню мораль, прагнення жити інакше – чистіше.
Оксамитна революція в листопаді 1989 року відкрила чехам дорогу до свободи, відтак потрібно було навчитись ці здобутки втримати і захистити. Чехам пощастило: цю місію взяла на себе група однодумців на чолі з дисидентом і абсолютним моральним авторитетом Вацлавом Гавелом – лідером демократичної Оксамитної революції, першим чехословацьким, а від січня 1993 року – першим президентом Чеської Республіки. Їхніми зусиллями вдалось відносно швидко, без великих коливань чи суспільних потрясінь ухвалити закон, який без перебільшення можна віднести до категорії історичних.
Закон набрав чинності у жовтні 1991 року, громадяни тодішньої Чехословаччини ухвалили його першими серед країн пострадянського простору. В Законі серед іншого записано: «Комуністична партія Чехословаччини була організацією злочинною й вартою засудження, так само, як і інші організації, засновані на її ідеології, діяльність яких була спрямована на позбавлення людей їх прав і на придушення демократії».
Спочатку було вирішено, що люстраційний закон діятиме 5 років, але потім його дія була продовжена ще на 4 роки. У 2000 році чехи вирішили, що Закон конче потрібно втримати й далі, відтак його чинність вже не обмежували часовими рамками, тобто і сьогодні чехи мають законну основу проводити, в разі потреби, люстрацію і цим правом користуються сповна. Видавати люстраційне посвідчення має право тільки Міністерство внутрішніх справ Чехії.
До влади без комуністів і зрадників
У відповідності до положень чеського закону про люстрацію, працівникам колишньої комуністичної Служби безпеки СтБ (StB – Státní bezpečnost, з чеської – Служба державної безпеки) і колишнім компартійним функціонерам заборонялось займати керівні посади на державній службі, в армії, судах, балотуватись до виборчих органів усіх рівнів – від районних і сільських рад до парламенту, чи виконувати будь-які інші виборчі функції. Закон стосувався також осіб, які працювали в органах так званої народної міліції чи навчались мінімально 3 місяці у вишах, підпорядкованих радянській системі КГБ.
Люстрація торкнулась також зрадників інтересів народу. Мова про тих, хто в серпні 1968 року запросив до Чехословаччини військо так званого «мирного» Варшавського пакту. Таким чином новий Закон про люстрацію направляв кривди і біль, завдані чехам і словакам окупацією 68-го року, він очистив передусім міністерства оборони, внутрішніх справ і закордонних справ, політичне і громадське життя чехів від компартійних цивільних і військових лідерів, які з квітами зустрічали «визволителів» і дозволили їм понад два десятиліття окупувати Чехію. Сила Закону не розповсюджувалась на громадян, які народились після 1 грудня 1971 року.
Важливо, що першою професійною групою, якої торкнувся Закон про люстрацію в Чехії, були журналісти, ЗМІ в цілому, і ця норма на повну силу працює й нині. Чехи «люструють» всіх співгромадян, які мають прямий стосунок до інформаційної політики, викладацької чи вихованої роботи, державних органів влади. Наприклад, щоб дістатись на роботу до Канцелярії президента країни, потрібно оприлюднити, тобто всій країні показати документ, який підтверджує, що особа не співпрацювала з комуністичною службою безпеки, не була компартійним функціонером, не заплямована корупцією, тобто – чиста.
Втомлене десятиліттями комуністичного свавілля і брехні, порожніх гасел і корупції, зради крадіїв усіх мастей чеське суспільство сприйняло Закон про люстрацію як єдине лікарство для його оздоровлення. І що особливо важливо: в контексті Закону про очищення формувались моральні принципи нового суспільного ладу, у центр уваги всіх його устремлінь знову повернулась людина.
«Люструвати» усіх – від президента до голови сільради
Сьогодні очевидно, що реалізація на практиці Закону про люстрацію визначила весь подальший розвиток Чехії. Нові лідери діяли принципово, ймовірно тому вдалось відносно швидко, без зволікань очистити вищі державні посади в центрі і на периферії від тих колишніх компартійних функціонерів і агентів СтБ, які у свідомості співгромадян залишались втіленням репресивної і скорумпованої машини минулого режиму. Таким чином у складних умовах перехідного періоду чехи сформували уряд народної довіри, не допустивши до нього скомпрометованих в очах суспільства людей.
Всього за даними чеського Комітету з документації та дослідження злочинів комунізму з державної служби (сфери управління, фінансів, науки, освіти, ЗМІ) було звільнено близько 12 тисяч осіб, а також 15 тисяч активних співпрацівників СтБ, тисячі міліціонерів і компартійних функціонерів у різних регіонах Чехословаччини, особливо тих, хто активно проявив себе в 1948 році (рік комуністичного перевороту в Чехословаччині) і в серпні 1968 року.
За різними даними, у відповідності до Закону в Чеській Республіці було проведено понад 300 тисяч люстрацій, понад 140 тисяч людей, які протягом 1948– 989 років співпрацювали з комуністичним режимом і його органами, були відсторонені з керівних посад. Більшість з тих, хто не подолав люстраційного сита, нове державне керівництво перевело на посади з меншою мірою відповідальності, тобто на такі, які не вимагають перевірки люстраційним законом. Таким чином удалось уникнути невдоволення кількох тисяч людей, яких держава не викинула на вулицю, а лише надала їм іншу працю.
Потрібно зазначити, що мала місце і низка помилкових висновків при люстрації. Головна причина: помилки у списках так званих агентів і кандидатів у агенти СтБ Чехословаччини, які не були точно складеними, і в яких не відразу вдалось розібратись. Близько тисячі осіб згодом доводили свою позицію у судових процесах і виграли їх.
Як свідчить чеський досвід, люстрація була правильно обраною тактикою демократичного будівництва. Боротьбі з тоталітарними і посттоталітарними режимами лише через судові процеси – шлях, яким пішла більшість посткомуністичних держав із Україною включно – себе не виправдовує. Справді, спробуйте згадати, скільки обвинувачених за корупцію, злодійство, скільки зрадників інтересів батьківщини дістались за ґрати в Україні, Словаччині, Болгарії чи, скажімо, в Румунії?
До того ж «друга дія» комунізму, як назвав посткомуністичний період в Україні Вацлав Гавел, розтягнулась не на роки, а на десятиліття, а з нею найчастіше до безконечності відкладаються судові процеси, тяганина допитів, пошуки свідків, речових доказів, чи такі кволі спроби повернути обвинувачених на батьківщину, як це в останні роки відбувається в Україні.
Люстрація як гарантія сили громадянського суспільства
Завдяки Закону про люстрацію чехи крок за кроком очистили судову систему, владні структури, насамперед міністерства внутрішніх справ, оборони, закордонних справ від зрадників, комуністичних функціонерів, від крадіїв і корупціонерів. Відповідно до цього поступово зростала і повага суспільства до поліції, війська, судів.
І сьогодні чеські ЗМІ, громадянське суспільство стоять на сторожі. Один з останніх найголосніших прикладів дії Закону про люстрацію стосується нинішнього міністра економіки, голови політичного руху ANO, одного з найбагатших людей в Чехії Андрея Бабіша. Журналісти, громадські організації домагаються розкрити минуле загадкового олігарха родом зі Словаччини, вимагають повної звітності, розглядають дослівно під мікроскопом кожен його крок.
Чеський Закон про люстрацію та його дієвість, особливо в площині порівняльного аналізу з розвитком демократії в інших посткомуністичних країнах, ще не вивчався. Однак уже сьогодні очевидний головний висновок: Закон про люстрацію очистив чеське суспільство від пострадянського минулого, став одним із важливих чинників успіхів Чехії в розбудові демократії, у формування громадянського суспільства. Закон про люстрацію, на думку англійського політолога Кірена Вільямса, до певної міри є й гарантією від комуністичного реваншу в майбутньому.
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
