Обмін полоненими на Донбасі. «Офіцери повинні бути останніми»

Перемир’я на Донбасі, оголошене за підсумками підписання угоди в Мінську, мало на меті не тільки припинення вогню, але й обмін полоненими, тому цей процес розпочався відразу після набуття чинності досягнутих домовленостей. Спочатку передбачалося міняти «всіх на всіх», незалежно від того, яке звання має той чи інший український військовослужбовець або яке положення займає прихильник донбаського сепаратизму, який опинився в полоні. Однак наразі сепаратисти погоджуються звільняти здебільшого рядових та молодший командний склад, через це обмін полоненими призупинився на кілька днів – для уточнення списків.

За останній місяць, за даними Центру звільнення полонених, понад 300 українських військовослужбовців повернулися додому. Ще 800 залишаються в полоні. Приблизно стільки ж сепаратистів нині перебувають в українських військових, хоча у ЗМІ з’являються повідомлення, що у так званих «ДНР» і «ЛНР» більше полонених, і Україні буде складно звільнити всіх своїх громадян. Президент Петро Порошенко днями заявив про те, що додому повернулися вже більше ніж тисяча українських військовослужбовців і тих, хто не брав до рук зброю. Розбіжність у цифрах пов’язана з тим, що в Україні донині не створений єдиний реєстр, а звільненням займаються кілька українських організацій. Володимир Рубан, один із найбільш активних посередників під час переговорів про обмін полоненими між українською армією та сепаратистами, в основному займається тими, хто перебуває в неволі на території «ДНР». Згідно зі списком, наданим Центром звільнення полонених, в полоні у «ДНР» – більше ніж 400 громадян України (не тільки військових, а й цивільних осіб, серед яких є, наприклад, і депутат однієї з місцевих рад). Представники «ЛНР» заявляють, що тримають в полоні 200 українських громадян. Існує ще й один список, зниклих безвісти, в якому – понад 500 прізвищ.

Ті українські військові, які за останні тижні повернулися додому, розповідають різні історії про умови перебування в неволі. Найскладніше в полоні доводиться бійцям добровольчих батальйонів, яких сепаратисти, за винятком тих, хто отримав серйозні поранення, міняти не поспішають. 19-річний юнак Василь Пеліш родом із міста Старий Самбір у Львівській області – один з небагатьох бійців Національної гвардії України, кого нещодавно вдалося обміняти. Воював в батальйоні «Айдар» останні тижні свого полону перебував в обласній лікарні Луганська, так як сепаратисти ампутували йому руку – за татуювання з написом «Слава Україні». На відміну від бійців Нацгвардії, рядові української армії зазвичай не скаржаться на умови утримання. Їх годують і навіть не завжди змушують працювати.

Ось свідчення кількох звільнених полонених, записані українською службою Радіо Свобода:

Генерал-полковник Володимир Рубан, який створив Центр звільнення полонених, підтверджує, що на Донбасі до деяких полонених українських військовослужбовців застосовуються тортури. Водночас основне завдання зараз – домовитися з сепаратистами про нові умови обміну. Через непорозуміння з обох сторін наразі процес звільнення призупинився.

– Основна причина призупинення процесу обміну полоненими – «некоректне складання списків». Що мається на увазі?

– У гонитві за кількістю були допущені помилки за якістю. Трапляється, що (сепаратисти) просять 10 конкретних осіб, а ми знаємо, що юридична процедура перешкоджає їхньому швидкому звільненню. З цієї причини люди не потрапляють в намічений на якийсь день для обміну список. Їх намагаються замінити іншими. Те ж відбувається і у випадку з самопроголошеною владою на Донбасі. Буває, що бойові дії заважають привезти людей в призначений день на місце обміну. Тоді їх замінюють іншими. Обидві сторони ревно ставляться до узгодження таких підмін.

– Чи проводиться обмін загиблими з одного і з іншого боку?

– Із цього і почалися великі обміни і домовленості. Люди оголошують перемир’я для того, щоб забрати з поля бою тіла загиблих. Раніше, щоб забрати тіла своїх товаришів, українській стороні доводилося звільняти полонених сепаратистів, але згодом сторонам вдалося домовитися, що ми більше не міняємо мертвих на живих. Мертвим з обох боків ми надаємо останні військові почесті. «Вантаж 200» ми забираємо по дзвінку з проханням припинити вогонь. Це тепер можна робити без всяких умов, і домовленість в більшості випадків дотримується.

– Наразі обмінюють в основному нижчий склад збройних сил, тобто пересічних, офіцери поки залишаються в полоні. З яких причин це відбувається?

– Офіцери і повинні бути останніми. Капітан з корабля йде останнім, коли переконається, що весь екіпаж покинув судно, що зазнає лиха. Так само і офіцери. Як правило, це командири підрозділів, це не рядові бійці. Якщо вони потрапили в складну ситуацію, вони розуміють, що останніми будуть йти з корабля, який тоне. Тому ситуація з офіцерами – це нормально. А для ситуації з обміном йдеться чисто про технічні особливості: так само, як одна сторона притримує більш цінних полонених, так це робить і друга сторона.

– У списках на обмін полоненими є і громадяни України, режисер Олег Сенцов і льотчиця Надія Савченко. Чи є у України якісь рівнозначні фігури, які були взяті в полон, щоб обміняти на цих людей?

– Зараз розмова про це не йде. Фігури рівнозначні були, і була пропозиція від української сторони вчинити взаємовигідне звільнення людей, їхній обмін, але російська сторона відповіла мовчанням.

– Якщо Ви говорите про рівнозначні фігурах, не могли б Ви сказати, про яких людей йдеться?

– Ні, цього я робити не буду.

– Скільки цих людей? І чи можна обміняти на них істотну кількість українських офіцерів, наприклад?

– Домовлятися можна тільки зі стороною, яка принципово готова вирішити це питання. Якщо сторона займає певну позицію, вступає в позиційні торги, то домовленостей не буде. Президент України показав добрі наміри і звільнив громадянку Росії Ольгу Кулигіна, яку згодом обміняли на 17 осіб. Президент Росії – і ми розуміємо, що це політичне рішення щодо Надії Савченко, – не відповів, хоча йому теж, російській стороні, було запропоновано таку ж кількість за одну Надію Савченко. Російська сторона вибрала політичне рішення: не віддавати.

– Коли ви міняєте полонених, то часто буваєте на підконтрольній сепаратистам території. Яка ситуація склалася там зараз після підписання перемир’я?

– На нинішньому етапі я бачу, що президентами двох країн, Петром Порошенком та Володимиром Путіним, ухвалене політичне рішення сприяти припиненню вогню в регіоні. Обумовлюється межа, в якій перебуватиме територія з особливим статусом. Обидва президенти мають важелі впливу на сторони конфлікту, на військових, і використовують їх для припинення вогню, щоб можна було підготуватися до зими, і це не спричинило б за собою величезну кількість жертв. Таким чином вдається уникнути гуманітарної катастрофи. Але є люди, які не навоювались, не бачать логіки у припиненні вогню, вони є на будь-якій війні, в будь-якому підрозділі. Вони жадають продовження війни. Можна їх назвати «воїнами темряви». Вони є з обох сторін: вони підстрелюють, вчиняють провокації – для того, щоб зірвати перемир’я. Всі розуміють, що зараз мир все-таки важливіший за війну, і я думаю, що за короткий період осередки роздратування і стрільби будуть з обох сторін виявлені, а неприборканих поставлять на місце.

– Чи мали Ви стосунок до обмінів полонених російських військовослужбовців? І чи можете Ви підтвердити повідомлення про те, що на останньому етапі перед перемир’ям на Донбасі виявилися кадрові російські військові?

– Ви бачили російських полонених, яких обміняли?

– Якщо Ви маєте на увазі відеозапис, то – так.

– І я їх теж бачив. Ось це все, що я бачив. Я не займаюся на передовій зустріччю російських військ або югославських найманців. Я займаюся обміном полоненими. Серед полонених я бачив російських військовослужбовців. Російська сторона запропонувала мені забрати 13 росіян, військових, які були в полоні, в обмін на 130 полонених українців. Цю операцію провела інша служба: 9 росіян поміняли на 63 українці.

Оригінал матеріалу на сайті Російської редакції Радіо Свобода