Наталія Джанполадова, Олександр Гостєв
30 вересня 1999-го, п’ятнадцять років тому, танкові підрозділи російської армії увійшли на територію Чечні. Цей день і вважають початком Другої чеченської війни, яка офіційно була названа Москвою «контртерористичною операцією (КТО) на Північному Кавказі». Активні бойові дії в республіці тривали в 1999 і 2000 роках, проте офіційно режим КТО був скасований лише в квітні 2009 року.
23 вересня 1999 президент Росії Борис Єльцин підписав указ «Про заходи щодо підвищення ефективності контртерористичних операцій на території Північнокавказького регіону Російської Федерації», який передбачав створення Об’єднаного угруповання військ на Північному Кавказі. Того ж дня, 23 вересня, російська авіація здійснила бомбардування Грозного, а 30 вересня почалася наземна операція – танкові підрозділи російської армії увійшли на територію Наурського і Шелковського районів Чечні.
На той момент бойові дії на Північному Кавказі тривали вже більше ніж місяць – вони почалися після вторгнення в Дагестан озброєних груп під керівництвом Шаміля Басаєва і Хаттаба. Федеральна влада звинуватила президента Чеченської Республіки Ічкерія Аслана Масхадова в неспроможності контролювати ситуацію. Володимир Путін, який обіймав тоді посаду голови уряду, заявив, що якщо чеченське керівництво не може запобігти переходу бандитських угруповань через кордон Чечні, то «фахівці запропонують свої засоби».
На початку вересня в Москві, Буйнакську і Волгодонську були підірвані житлові будинки, внаслідок чого загинули понад 300 осіб і понад 1700 отримали поранення. Офіційне розслідування знайшло у цьому так званий «кавказький» слід, що розв’язало руки російській владі для Другої чеченської війни, стратегічні цілі якої сформулював Володимир Путін. За його словами, необхідно було поставити заслону для міжнародного тероризму, який проник до Чечні, запобігти розпаду Росії, а також взяти під захист чеченське населення, що стало жертвою місцевих сепаратистських та екстремістських бандформувань.
Точних даних про втрати під час цієї війни досі немає. За офіційною статистикою Міністерства оборони Росії, станом на 2010 рік, за період із 1999 по 2008 роки на Північному Кавказі загинуло 3684 військовослужбовця, за даними МВС Росії було вбито також понад 2 тисячі співробітників внутрішніх військ. За оцінками ж Союзу комітетів солдатських матерів Росії, офіційні дані занижені як мінімум удвічі. Втрати серед мирного населення, за офіційною інформацією станом на лютий 2001 року становили тисячу осіб, однак за інформацією правозахисної організації Amnesty International, у війні загинули до 25 тисяч мирних жителів.
Керівник російського відділення правозахисної організації Human Rights Watch Тетяна Локшина згадує про масштабні порушення прав людини під час цієї війни. За її словами те, що відбувалося в Чечні в перші роки війни, можна вважати «абсолютним свавіллям».
Порушення прав людини були систематичними, вони сягали рівня злочинів проти людяностіТетяна Локшина
«Про злочини, які здійснювалися під час Другої чеченської війни, можна говорити годинами. Порушення прав людини були систематичними, вони сягали рівня злочинів проти людяності, розмах цих порушень був абсолютно жахливим. За Другу чеченську війну в республіці в результаті викрадень безслідно зникло від 3 до 5 тисяч осіб. Сотні родичів подавали скарги до Європейського суду, зневірившись домогтися справедливості на національному рівні. Багато виграли ці скарги і навіть отримали компенсації після визнання порушень з боку уряду. Але ж ці люди зверталися до Європейського суду не за компенсаціями, не за грошима – їм потрібна була інформація про те, що ж саме відбулося з їхніми синами, з їхніми братами», – зауважує правозахисниця.
Те, що відбувалося, можна охарактеризувати як абсолютне беззаконня. Зниклі – це люди, яких забирали військові, співробітники правоохоронних органів, і яких ніхто не бачив потім живимиТетяна Локшина
«Зараз минуло вже багато років, і цієї інформації досі немає. Звичайно, ці сім’ї розуміють, що їхні близькі загинули, але все одно жевріє якийсь вогник надії. Їхнє життя воістину нестерпне, тому що вони навіть не можуть попрощатися зі своїми рідними, не можуть поховати їх. Правозахисний центр «Меморіал» склав і опублікував багато томів, присвячених порушенням, задокументованим безпосередньо тільки ними. Те, що відбувалося в Чечні в перші роки військової кампанії, можна охарактеризувати як абсолютне беззаконня. Хто такі «зниклі»? Адже це не люди, які вийшли з дому і їх «втратили». Зниклі – це люди, яких забирали військові, співробітники правоохоронних органів, і яких ніхто не бачив потім живими. У цій ситуації діє презумпція, що якщо в останній раз їх бачили живими в руках співробітників правоохоронних органів, то їхнє зникнення відбулося в результаті дій правоохоронців. Так не може вестися війна, так не може вестися контртерористична операція. Це не відповідає російському праву, це не відповідає нормам міжнародного права. Люди не повинні «зникати», – каже Тетяна Локшина.
У квітні 2000 року було оголошено про завершення військової частини контртерористичної операції в Чечні і перехід до спецоперацій. Втрати чеченських повстанців були оцінені в 14 тисяч осіб. У такому «точковому» форматі контртерористична операція тривала ще дев’ять років. Лише в квітні 2009 року за дорученням Дмитра Медведєва контртерористична операція в Чечні була скасована. Тетяна Локшина зазначає, що досі, незважаючи на те, що зараз бойові дії в регіоні не ведуться, ситуація з правами людини залишається напруженою.
Зараз Чечня існує як якийсь анклав, який знаходиться поза російським правовим полем і дотримується тільки одних законів, які диктує КадировТетяна Локшина
«Зараз в Чечні немає війни. Грозний, в який всі ми їздили і роками пам’ятали як «місто-привид», зараз відбудований заново. З вигляду це красиве місто. Але насправді зараз Чечня існує як якийсь анклав, який знаходиться поза російським правовим полем і дотримується тільки одних законів – законів, які диктує безпосередньо глава республіки Рамзан Кадиров», – констатує Локшина.
«У Чечні продовжують викрадати людей. Займаються цим не співробітники федеральних правоохоронних органів, не федеральні військові, а чеченські силові структури, підконтрольні за фактом і безпосередньо Кадирову. Звичайно, масштаб викрадень не той, я не намагаюся порівняти нинішню ситуацію з тим цілковитим жахом, який відбувався в двохтисячних, але в Чечні продовжують викрадати людей, в Чечні продовжують катувати людей. І відбувається це абсолютно безкарно», – відзначає правозахисниця.
Путін знайшов клан, який зараз представляє інтереси Кремля
Політолог Олексій Малашенко нагадує, що Друга чеченська війна була спрямована на зміцнення позицій російської влади.
Друга чеченська війна була інструментальною, бо мусила закріпити при владі Путіна. Точно так само, як сьогодні конфлікт з Україною використовується для зміцнення владиОлексій Малашенко
«По-перше, Друга чеченська війна мала для російської влади інструментальний характер. Вона була навіть більше інструментальною, ніж перша, бо мусила закріпити при владі Путіна. Коли ми говоримо про «маленьку переможну війнушку», то ось це те саме. Точно так само, як сьогодні конфлікт з Україною використовується для зміцнення влади, тоді на це працювала Друга чеченська війна», – говорить експерт.
«По-друге, як мені видається, Друга чеченська війна була більш громадянською. Чеченці ще й воювали між собою, і притому досить активно. Там окреслилося протистояння кланів, окреслилась і конкуренція ідеологій всередині чеченського суспільства. Хтось вважав, що можна створювати світську незалежну державу. Хтось вважав, що потрібно, все-таки, залишатися з Росією. А хтось говорив про можливість створення ісламської держави. І з цим тісно пов’язаний ісламський чинник. Під час першої війни він, звичайно, був, але він перебував осторонь. Під час другої війни він був дуже помітний. Можна назвати кілька людей, які відстоювали шаріат, які дійсно мріяли про створення ісламської держави. Але, фактично, більша частина чеченського суспільства виступала проти тотальної ісламізації, я це дуже добре пам’ятаю, я сам бував на тій війні, та й на першій теж. Це було помітно», – говорить політолог.
На думку Олексія Малашенко, на відміну від Першої чеченської війни, яка в 1996 році завершилася Хасав’юртськими угодами і перенесенням розгляду питання про статус Чечні на п’ять років вперед, Друга чеченська війна завершилася цілковитою перемогою Кремля.
«Перша війна фактично нічим не закінчилася. Договір в Хасав’юрті був проміжним етапом, таким собі передвиборчим шахрайством з боку Москви. Ні про яку перемогу там говорити не можна було, а багато хто навіть вважає, що це було поразкою. Тут же – однозначна перемога Путіна. Більше того, ця перемога не тільки військова, а й політична, бо в Чечні вдалося знайти той клан, який міг би представляти інтереси Кремля і зробити якесь «примирення». Я, природно, маю на увазі Кадирових. І батька, Ахмата-Хаджі, який, незважаючи на критику і несприйняття його з боку дуже багатьох і в Чечні, і в Москві, з моєї точки зору, був дуже талановитою і дуже цікавою людиною. І Рамзана, який, по-своєму, «незвичайний», – зазначає політолог Олексій Малашенко.
Повна версія матеріалу сайті Російської редакції Радіо Свобода
