Одним з місць на Донбасі, де попри всі домовленості про «перемир’я», тривають напружені бої, залишається невелике селище Нікішине, розташоване на схід від Дебальцевого. Оборону в цьому населеному пункті тримають бійці 11-го батальйону територіальної оборони. Мінометні обстріли, атака піхоти і приціли снайперів – це те, із чим щодня стикаються українські силовики на блокпосту.
Невеличке село Нікішине Шахтарського району Донецької області тримає удар під мінометними обстрілами сепаратистів в умовах оголошеного режиму про незастосування зброї. Цей населений пункт є унікальним тому, що за сферами впливу є фактично розділеним навпіл: частину його зайняли українські силовики, тоді як на сусідніх вулицях повноправними «господарями» відчувають себе бойовики. І розділяє обидва боки своєрідна нейтральна смужка в кількасот метрів «безвладдя».
Ніч на понеділок у Нікішиному минула під два потужних мінометних обстріли з боку сепаратистів. Українські силовики кажуть: те, що ніч позначена своєрідним затишшям, вдень означатиме спробу бойовиків «реабілітуватися». Хорошим індикатором для українських військових є те, скільки набоїв за день вистрілює один боєць. Хлопці кажуть про щонайменше 60 ріжків до автомата (близько 1800 патронів – ред.).
На місці церкви й школи – згарища
У селі ще залишаються місцеві жителі. Українські військові змушені констатувати, що більшість з них підтримують сепаратистів, вдаючись до розвідки на їх користь.
Картина теперішніх буднів Нікішиного – це знищені від мінометних обстрілів будинки, з-поміж яких часом виринає, скажімо, постать бабусі, яка в колодязі набирає воду. Але чимало селян через очевидну небезпеку все таки покинули свої домівки. Бійці розповідають, що потрапляння кількох мін в будинок показує як вщерть, за лічені хвилини, вигорає до тла все, що кимось наживалося роками. Тут згоріла церква, на попелище перетворилась і місцева школа.
Постріли на рівні очей супротивника
Сепаратисти у Нікішиному методами не гребують, і хоча в темну пору доби дуелей зі стрілецької зброї зазвичай не починають, удень нахабно ведуть атаку пострілами в максимальній близькості до українських силовиків. Від цього оборона блокпосту стає особливо небезпечною, адже застосування стрілецької зброї в зоні АТО – явище поодиноке. Найчастіше сторони воюють на довгих дистанціях, коли стріляють міномети або артилерія. Тут же атаки відбуваються дуже близько. Хлопці з АТО стверджують, що неодноразово бачили на власні очі, без жодних приладів суперника «на пристрілі».
Іноді максимальна близькість між таборами українських силовиків та сепаратистів грає «злий» жарт з останніми. Ті, не помічаючи, що це блокпост – український, під’їжджають не до своїх. Через такі «помилки» силовикам неодноразово вдавалося захоплювати сепаратистів в полон. Документи, які вилучали у бойовиків, засвідчували про їх місцеву прописку.
На блокпосту в Нікішиному – бійці 11-го батальйону територіальної оборони. Вони отримали наказ та успішно його виконують, і це враховуючи, що батальйон за призначенням взагалі не мав би тут бути. Переважно батальйони тероборони створюють для захисту стратегічних об’єктів в областях. Оцей 11-й мав би нести службу в Київські області і захищати дамбу, водосховища. Але опинився тут – на передовій. Хоча нині хлопці виконують завдання, до яких їх навіть не готували, нарікань нема, мовляв, наказ не обговорюється. Близько місяця 11-й батальйон залишається на своїх позиціях, про відступ не може бути й мови, стверджують бійці.
Повністю все необхідне спорядження вояки отримують: починаючи від зброї, набоїв і бронетехніки, наданого військовим керівництвом, і закінчуючи речами першої необхідності від волонтерів.
До лав сепаратистів примикають місцеві жителі
Підстав говорити про те, що лави бойовиків маліють, немає. Приклад Нікішиного доводить: головним чином проти українських силовиків тут воюють не бійці регулярної російської армії, а сепаратисти – місцеві жителі, що залишаючись на Сході, поповнюють лави так званих «ДНР» і «ЛНР». Свідченням цьому є не лише вилучені документи, а й різниця у класі ведення боротьби, рівень бойових вмінь і вишколу.
