Міжнародна спільнота має визнати факт порушення режиму припинення вогню в Україні і вказати Росії на подальші негативні наслідки таких її дій, вважає британський дослідник, аналітик Королівського інституту міжнародних відносин Chatham House Джеймс Шерр. В інтерв’ю Радіо Свобода він зазначив, що не вважає закон від 16 вересня катастрофою.
Цей закон – не більше ніж декларація
– Ми всі знаємо, що зміна статусу тієї чи іншої області в Україні – це конституційна зміна. Ані Верховна Рада, ані президент не мають влади самовільно змінювати це. Має бути конституційний процес. Юридично це означає, що цей закон – не більше ніж декларація. У ньому стільки двозначностей, розпливчастих положень, що на практиці все залежатиме від того, як ті чи інші слова цього закону витлумачать. Так, цей закон – прикрість, але не катастрофа. Сам по собі він нічого не міняє. Не випадково бойовики не зовсім ним задоволені. Кремль більше задоволений, ніж бойовики.
– Говорячи про нинішнє так зване перемир’я – чи це кінець війни?
– Ні, воно надзвичайне крихке. Цей режим, зрештою, щодня порушують. І щоразу, коли є таке порушення, це такий собі тест, те, що росіяни називають «розвідкою боєм». Це – спосіб проаналізувати наміри, боєздатність, моральний дух опонента шляхом провокації, військових дій. Найгірше, що, попри все це, ЄС, ключові західні уряди заявляють, нібито режим припинення вогню триває. Але вони мають сказати про порушення, про те, що це має свій вплив і приведе до наслідків, що режим припинення вогню треба поважати.
– Якщо ми не говоримо про кінець війни, а Захід при цьому не надає Україні військової допомоги, якими будуть наступні кроки?
Якщо Україна чи її найближчі союзники не вплинуть на зміну політики західних урядів, підтримка і далі матиме невійськовий характер
– Крім військових питань, крім санкцій, у Заходу немає іншої політики. Якщо Україна чи її найближчі союзники не вплинуть на зміну політики західних урядів, підтримка і далі матиме невійськовий характер. Факт у тому, що чим більше розширюють санкції, чим довше вони діятимуть, тим більш руйнівний ефект на російську економіку вони матимуть. Вони вже мають руйнівний ефект. Росія слабша, ніж здається.
На відміну від української армії, у російської взагалі немає ніякої мотивації
Навіть її система оборони слабша, ніж здається. Елітні сили на кордоні обмежені у своїй кількості, їхня чисельність – 20 тисяч, у них нема резерву і вони не призначені для захоплення територій. За цими силами йде основна частина російської армії. Вона чисельна, але натренована й оснащена вона не краще, ніж українська. На відміну від української армії, у російської взагалі немає ніякої мотивації.
Звісно, росіяни, в принципі, можуть бути в Маріуполі протягом 24 годин. Звісно, вони можуть, як казав Путін, «взяти Київ» за два тижні, зрештою, і сили НАТО можуть взяти якесь із російських міст за менш ніж два тижні. Питання в тому, що буде наслідком таких дій. Путін не байдужий до наслідків. Що буде після такого кроку? Росія, може, і могла б захопити Київ за два тижні, але вона звідти вже не вибереться.
– Чи бачите Ви якийсь шлях для відступу Путіна? Адже для того, щоб якось розв’язати цей вузол конфлікту, Путіну, ймовірно, треба мати спосіб зберегти обличчя?
Спершу треба дати Путіну зрозуміти, що своїми діями він втрачає всі переваги
– Ми, а саме – Україна і Захід, можемо це забезпечити, але спершу треба дати Путіну зрозуміти, що своїми діями він втрачає всі переваги. Це означає, що більше не має бути розмов про можливе послаблення санкцій, але у приватних контактах йому мають чітко сказати, що санкції будуть довготривалими. Також Захід має сказати Путіну, що хоч Україні і не надають військову допомогу, але ця та інші опції і надалі можливі, ми серйозно розглядаємо цей варіант. Коли його баланс буде порушено, коли Путін виявиться на слабших позиціях, тоді можна буде обговорювати рамки дипломатичного врегулювання. Нам треба розглянути цей варіант.
На мій погляд, ключем до врегулювання і способом для Путіна зберегти обличчя має бути декларація, ухвалена керівництвом України і підтримана Заходом, що Україна не буде насильно повертати Крим. Про визнання анексії мова не йде – ані з боку України, ані з боку Заходу. Але варто сказати: ми не використовуватимемо військові засоби. Якщо буде простір для домовленостей, варто було б також відкрити Крим для нормального бізнесу, для нормальної комунікації, тобто припинити блокаду півострова. Але в обмін на це Росія має вивести свої війська, припинити забезпечення сепаратистів, визнати, що територія України неподільна. Це буде рамками домовленостей – не сьогодні, коли Росія відчуває себе сильною, а завтра, коли, якщо ми зробимо все правильно, Росія відчує себе слабкою. Але про це треба починати думати зараз.
