Київ – Президенти України та Росії у телефонній розмові домовились про координацію дій для продовження режиму припинення вогню на Донбасі. Водночас, як українські силовики, так і бойовики самопроголошених «ДНР» і «ЛНР» звинувачують один одного у недотриманні перемир’я. Кому вигідний мир на папері, якими можуть бути його наслідки для України, і чому Росія зацікавлена у підписанні мінського протоколу? Про це Радіо Свобода розповів політичний аналітик Інституту євроатлантичного співробітництва Володимир Горбач.
– Щоб встановити стабільний мир, треба виходити на політичні рішення між політичними інституціями Росії і України, а не підписувати протокол з людьми, які до цього не уповноважені. Але для того, щоб вийти на політичне рішення, потрібно, щоб сторони прагнули цього політичного рішення і були здатні до поступок і компромісів. Поки що підстав вважати, що є така готовність з російського боку, а особливо бойовиків, які воюють на Донбасі, немає. Тому, в кращому разі, я думаю, що мінський протокол закінчиться виконанням пункту про обмін заручниками і полоненими. І якщо це відбудеться, то його можна буде вважати успішним.
– Іншими словами, протокол – це, максимум, оформлення наміру подальшого діалогу?
Цей документ з точки зору юриспруденції чи міжнародного права є нікчемним. Його можуть дотримуватись виключно добровільно з обох боків
– Юридичної сили ці угоди не мають, бо їх підписали люди, які не володіють ніяким юридичним статусом. Це протокол, який підписали посередники. Ані підпису Путіна, ані підпису Порошенка під ними немає. Тому я і кажу, що цей документ з точки зору юриспруденції чи міжнародного права є нікчемним. Його можуть дотримуватись виключно добровільно з обох боків. І, як бачимо, зараз роблять вигляд, що його дотримуються, а насправді продовжуються обстріли.
– А кому все ж він більше на руку?
– Я вважаю, що для обох сторін це перемир’я було вимушеним. Для української сторони, бо у війну відкрито вступили регулярні російські військові частини і протистояти їм не було змоги. Для Росії, бо жертви з їхнього боку були так само неочікувано високими і вони не готові були далі жертвувати своїми солдатами.
З одного боку нема стовідсоткової військової перемоги, з іншого – немає змоги диктувати мирні умови супернику. Ніхто не може пристати на стратегічні цілі суперника
Проблема в тому, що стратегічні інтереси сторін є взаємовиключними. Тому це припинення вогню і є тимчасове, бо воно не вирішує головного протиріччя. З одного боку нема стовідсоткової військової перемоги, з іншого – немає змоги диктувати мирні умови супернику. Ніхто не може пристати на стратегічні цілі суперника. Тому конфлікт приречений далі жевріти і навряд може бути заморожений найближчим часом.
– Видається, найбільше результатом задоволений Захід, який у Мінську представляла ОБСЄ.
– Так, це їхня стратегічна мета. Зупинити конфлікт на цій стадії і не поширювати його на європейські країни. Це їхня перша задача і вони над цим працюють. Закликають українську сторону до мирних переговорів до перемир’я. Підтримують відновлення бойових дій тільки після того, як їм показують, що їхні побажання щодо мирного врегулювання є просто неможливими.
– А ви не вважаєте, що за умови виконання підписаних пунктів, АТО можна вважати проваленою?
Ми повинні розуміти, що у нас немає зараз сили вирішити це питання, враховуючи новий фактор – безпосередню участь російських військ у даному конфлікті
– З військової точки зору – це не є перемогою для України і задача, яка ставилася, вона не виконана. Ми повинні розуміти, що у нас немає зараз сили вирішити це питання, враховуючи новий фактор – безпосередню участь російських військ у даному конфлікті. Це новий фактор, який зробив неможливим виконання задачі, яка ставилась перед українськими силовиками в рамках так званої антитерористичної операції.
– То хто ж найбільше поступився, підписуючи документ?
– Я думаю, що найбільше поступилися бойовики. В тексті не визнається будь-яка їхня суб’єктність, в тексті не згадуються їхні абревіатури, не йдеться про якусь форму державності. І в тексті представники ДНР і ЛНР просто як громадяни фігурують.
– А може Росія підписанням таких документів намагатися легалізувати так звані «ДНР» і «ЛНР», щоб надалі спробувати включити їх до політичного життя України?
– Таке може бути. Якщо припустити, що там (на Донбасі – авт.) можна провести вибори і обрати якусь нову місцеву владу, то вона стане суб’єктом місцевого самоврядування, але з якимись елементами саме самоврядування, тобто автономії. Це спроба створити такого суб’єкта. Але чи буде ця спроба успішною, це вже інше питання, бо я, наприклад, не вірю, що там вдасться провести якісь вибори.
– Знову ж таки, уявімо, що умови протоколу виконуються, які ризики постають перед Україною?
Російські спецслужби нікуди не будуть виходити з цього анклаву, і будуть присутні там не менше, аніж Україна, а може навіть більше і потужніше. Це рана на тілі України
– По-перше, на Україну ляжуть витрати на відновлення інфраструктури і росіяни тут навряд будуть допомагати. Україна може отримати напівконтрольовану чи взагалі не контрольовану територію, яка формально буде українською, а насправді російською. Це завжди буде джерелом загроз і для місцевого населення, яке там буде залишатись, і для решти України, бо формального кордону не буде. Це в якійсь мірі буде обмежувати ініціативи України зовнішнього характеру. Я не кажу, що це буде блокуючий пакет членства в Євросоюзі чи НАТО, але якісь технічні моменти можуть мати місце. Країна з проблемою не може бути настільки ж успішною, як країна без проблеми. Це буде гальмом на шиї України якийсь час. У кращому випадку за кілька років це питання Україні вдасться внутрішньо врегулювати, але у мене на це дуже мало надії, бо ми не будемо самостійні у цій справі. Російські спецслужби нікуди не будуть виходити з цього анклаву, і будуть присутні там не менше, аніж Україна, а може навіть більше і потужніше. Це рана на тілі України, яку Україна буде намагатися загоїти, а Росія буде намагатися постійно роз’ятрювати.
