Активісти Маріуполя – ті з них, котрі досі залишаються в напівпорожньому переляканому місті, хизуються, що належать до громади першого населеного пункту, який у рамках путінської «новоросійської кампанії» на загрозу агресії відповів окопами, та заявив про те, що не має наміру викидати білий прапор без бою. Тут риють окопи, видають кольорову антиокупантську газету, збирають допомогу армії. Не сплять ні днями, ні ночами – готуються до вторгнення російських військ.
Іван Синєпалов, представник організації «Новий Маріуполь» та Громадського телебачення Приазов’я, втомлений і заклопотаний, але привітний та усміхнений активіст, кілька разів протягом півгодинної розмови наголошує: Маріуполь не здасться. Його підтримує ще один із активістів, студент місцевого технічного вишу, учасник студсамоврядування Антон. Він за власні кошти придбав 40 лопат для риття окопів і щодня готується до партизанської війни на військовому полігоні.
Маріуполь тим часом стає дедалі більш порожнім, у повітрі вчувається напруга та очікування війни, на стінах будівель то тут, то там трапляються свіжі написи «убежище». Коли б не все це – був би звичайний теплий вересень у приазовському промисловому місті.
Приміщення, де зараз розташовується штаб «Нового Маріуполя», переповнене людьми: сюди постійно приїздять журналісти, волонтери, містяни приносять речі та гроші. У четвер маріупольські активісти спільно з громадами інших східноукраїнських міст планують провести синхронні антипутінські акції, а заразом і телеміст між усіма цими містами.
– За нашою інформацією, наступ на Маріуполь російської армії скасовано через те, що Путін побачив активний спротив місцевого населення. Ми плануємо зробити телеміст саме затим, аби Путін побачив, що опір чинить не лише Маріуполь, а й багато інших південно-східних міст – пояснює Іван Синєпалов, не відриваючись від екрану свого лептопу. – Ми плануємо провести одномоментну велику акцію в містах із трансляцією в форматі телемосту: Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Миколаїв, Одеса, Генічеськ, Мелітополь, Маріуполь. Ми вийшли на зв’язок із громадою кожного з цих міст.
– Що сьогодні відбувається в Маріуполі і що змінилося після появи в 30 кілометрах від міста російської армії?
– Спершу в місті була паніка. Інформація з’являлася дуже різна: то «танки захопили місто», то «диверсійні групи перекрили виїзд на Бердянськ». Тоді в певний момент люди зрозуміли, що боятися вже немає куди і почали виходити на акції. Ви, напевне, бачили, що в нас із того часу відбувся мітинг проти путінської агресії, потім живий ланцюг. У мітингу взяло участь більше ніж 5 тисяч людей. Живий ланцюг розтягнувся на понад два кілометри. Подібні акції проводяться ледь не щодня.
– Зараз місто готується до оборони...
В місті перебуває велике угрупування військ. Це і добровольчі батальйони, і Нацгвардія
– Так. По-перше, в місті перебуває велике угрупування військ. Це і добровольчі батальйони, і Нацгвардія. Маріуполь укріплений краще, ніж будь-яке інше місто в Україні. У тому числі через те, що перебуває у значно більш ризикованій ситуації: дуже близько до нас розміщуються авіабази Росії, загроза йде і з моря, і з суходолу.
Окрім того, формуються добровольчі загони для оборони безпосередньо в межах міста. Люди готуються до партизанської війни: звичайні мешканці міста, активісти – переважно молодь. Вони опановують тактичну, срілецьку, медичну підготовку. Місто захищене по всіх фронтах, і якщо на те не буде волі вищого керівництва (а її не буде), місто не здадуть. У це місто не зайде окупант.
– А якщо атака буде з моря? Готові відбивати?
Море – це найбільш вразлива ланка. Але навряд чи Путін піде на такий крок
– Море патрулюють катери прикордонників. Щоправда, їх вже обстрілювали. Мабуть, море – це найбільш вразлива ланка. Але навряд чи Путін піде на такий крок.
– Скільки людей вже виїхало з міста?
– Точно не скажу, але була величезна черга на виїзді з міста після появи інформації про наступ московських військ. Але ті, хто лишився, готові стояти до переможного кінця.
– Але ж є й ті, хто зустрічатиме російські танки з короваями та квітами...
– Так, «ватники» є в нашому місті, але зараз вони понурі. Щоб вони підняли голову, окупанти мають зайти до міста. Але вони не зайдуть.
– Які основні мобілізаційні напрямки, над якими ви зараз працюєте?
Що стосується допомоги військовим на передовій – то збираємо все необхідне, починаючи від цигарок і завершуючи протитанковими мінами
– Основна робота – це допомога армії та пораненим. Нарешті міська влада виділила лікарню для поранених. Є люди, які цілодобово не сплять і займаються вантажами «200» та «300». Що стосується допомоги військовим на передовій – то збираємо все необхідне, починаючи від цигарок і завершуючи протитанковими мінами.
– І на всі ці потреби відгукуються місцеві жителі?
– Так. Плюс перекази коштів із інших міст і країн. Волонтери дуже різні. Тут немає обмежень ні за статтю, ні за віком. Приходять всі від школярів до пенсіонерів.
– Скільки тут вас?
– Найактивніших, які перебувають у штабі цілодобово – десятки. Сотні і тисячі – тих, хто допомагає коштами та речами.
– Як справи з риттям окопів?
– Зараз цим займаються працівники заводів, зокрема, «Метінвесту». Плюс волонтери, які буквально цілодобово сидять у тих окопах з лопатами. Окопи риють вздовж східного кордону міста. Це триває вже четвертий день, і триватиме доти, доки місто не вибудує свою лінію оборони остаточно.
– Як ти оцінюєш розстановку сил у місті з точки зору ставлення до російської окупації? Доводилося чути цифри 50 на 50.
– Ситуація не така оптимістична як нам хотілося б, але не така песимістична як вони сподіваються. На тлі війни поспливало як багато лайна, так і багато патріотизму. Навіть ті, хто не підтримував Майдан, зараз стоять із нами на барикадах. Це вдалий момент для з’ясування хто є хто. Думаю, 50 на 50 – це реалістична цифра.
– Ти згадував про те, що на твою адресу лунають погрози. Хто і чим тобі погрожує?
– Цього варто було очікувати. Мені справді надходять різні погрози як від фейкових акаунтів у ФБ, так і від однокласників. Спектр погроз дуже широкий. Наприклад, обіцяють відправити мене до «батька Бандери».
– Рінат Леонідович, власник двох найбільших підприємств Маріуполя, з’являється тут чи ні?
– Мені про це невідомо. Підозрюю, його тут немає.
– Але його ММК імені Ілліча завішаний українськими прапорами.
– Так. Прапори також висять вздовж головної вулиці міста. Але це заслуга міської влади, яка зараз розуміє, що у випадку заходу окупантів їм так само не буде життя.
– Які сигнали останніми днями отримуєте з Новоазовська?
Коли московські війська тільки-но зайшли до Новоазовська, одразу ж на околицях з’явилися чеченці
– Була інформація про те, що протягом останніх днів частина російського війська відступила, а місто жило в паспортному режимі – впускали за місцевою пропискою, а не випускали взагалі нікого. Кажуть, що коли московські війська тільки-но зайшли до Новоазовська, одразу ж на околицях з’явилися чеченці, які розповідали про те, що, мовляв, або ви воюєте на нашій стороні, або рийте собі могили. Але вони тільки полякали і відразу вшилися. Загалом, російські війська поводяться дуже ввічливо – «вєжлівиє люді», вони навіть відремонтували підстанцію, яку самі ж до того і зруйнували. Мовляв, подивіться, як вам добре буде жити в «Новоросії».
– Ви згадували, що маєте інформацію про те, що наступу на Маріуполь начебто не буде. Але яка в такому разі логіка просування російських військ?
– Наскільки нам відомо, вони планують обходити Маріуполь і Бердянськ, а за Бердянськом вже виходити до моря. Цей анклав вони планують залишити начебто через те, що побачили спротив місцевого населення. В Бердянську також, між іншим, здійснюється активне патрулювання.
– Чим можуть бути корисними цій справі ті, хто хоче допомогти?
– Усім. Починаючи від фінансів, перказуючи їх на рахунки організації «Новий Маріуполь» і рахунок місцевого представника руху Крила Фенікса і завершуючи тим, що можна просто приходити до нас у штаб за адресою Апатова, 119 та принести необхідні для військових речі.
Марія Томак – Центр громадянських свобод
