Львів – Гурт «Тарака» об’єднує музикантів із Польщі, України і Білорусі. Музиканти запам’ятались і одразу полюбились українцям з Майдану, коли заспівали пісню «Подай руку Україні». Під час протистояння на Майдані у Києві усі польські теле- і радіоканали демонстрували цю пісню в один час.
Гурту «Тарака» – два роки, колектив народився завдяки українсько-польській культурній співпраці. Нині це вже одна родина, у якої спільні творчі плани. Назва колективу походить від старослов’янського слова, що символізує свободу слов’ян, людей, які попри різні перешкоди у житті і виклики долі, досягають своєї мети. Лідер гурту Кароль Кус дав ексклюзивне інтерв’ю Радіо Свобода.
– Останнім часом дедалі важче знаходити потрібні слова тим, у чиї двері стукає війна, кому приходять повістки чи не найкращі новини зі Сходу. Що робите Ви, коли не знаходяться слова у такі моменти?
– Коли не маю слів чи когось не розумію, то стараюсь розмовляти не з Богом, а людьми. З тими, хто у моєму найближчому оточенні, кому довіряю, з тими, на яких мені залежить. Розмова з такими людьми мені найбільше допомагає. Я пишу пісні не тоді, коли я не знаю чогось, або чогось не розумію, тільки тоді, коли маю рецепт на щось, коли я знаю, а інші, як мені видається, не розуміють, або коли я хочу передати свої почуття чи почуття моїх друзів – тоді пишу пісні. Але є пісні особисті, не знаю, чи вони мають менше значення, але це переважно про кохання і таких більше.
– Пісня «Подай руку Україні» писалась як рецепт чи як біль?
– Це було від серця. Це мій рецепт на все те, що було довкола нас. Багато років я не можу збагнути, чому народ, який роками живе поруч, не розуміє тепер своєї реальності. Ця жахлива ситуація, яка відбувається на Україні, яка була раніше і є нині, оте прагнення українського народу до свободи, прокинуло у мені обов’язок нагадати полякам, що кілька десятків років тому вони пережили щось схоже, ті самі прагнення, тобто мали таку ж саму ціль, як українці. Тоді я вирішив, що напишу про те, що ми, поляки, не можемо у такій ситуації поміж собою конфліктувати, що зараз важливо подати руку, бо ця простягнута руку сьогодні допоможе позбутись минулого, яке нас болить. Це найкращий момент для наших обох народів, щоб порозумітись і бути солідарними. Від самого початку існування Європи, тієї в якій знаходиться Польща, не може зрозуміти одного – чого така молода країна, як Польща і всі ці країни, які були в радянському блоці, не є інтегровані, кожен має своє зацікавлення. Але не має чогось на кшталт, як я це називаю неформально – європейської слов’янської спілки. Зараз я вважаю є слушна нагода, щоб слов’янські країни спільно творили нову історію.
Гордий за поляків, за тих, хто керує Польщею, за їхню позицію щодо України
Я сьогодні гордий за поляків, за тих, хто керує Польщею, за їхню позицію щодо України. Поляки – народ, який найбільше розуміє свого українського сусіда і витягує приклади з історії. Тому я не розумію егоїстичну поведінку старої Європи, яка скерована лише до економічних інтересів, мова про Францію, Німеччину. Бо, з одної сторони, вони говорять, що обурені і так далі, а за цими словами дуже мало вчинків. Ці вчинки винятково на показ і для гарної фотографії. Але це не має нічого до тієї позиції, яку б Європа мала зайняти щодо ситуації на Сході України. Європа це все бачить і спить.
– Про цей сон і поведінку Європи Ви написали пісню. Як змінює ситуація в Україні поляків?
– Поляки перестали думати про свою теплу нірку в ЄС, НАТО. Це вже була нірка, де нічого не мало статись, тобто спимо собі спокійно. Лише невелика групка людей прагнула того, щоб Україна рухалась до євроінтеграції. Натомість зараз уже можна побачити суспільну позицію. Поляки перші сказали, що Україні потрібна зброя і ми хочемо її привезти. Так, змінилось ставлення до українців, але шкода, що це діється згідно прислів’я – «справжні друзі пізнаються в біді». Але така доля, таке життя.
– Бачити Україну у європейській спільноті російський президент Путін аж ніяк не хоче. Виглядає на те, що конфлікт на Сході України швидко не врегулюється. Як навчитися жити у сусідстві – Україна з Польщею і Росією, а Польща з Україною?
Путін – це відображення внутрішніх сил Росії, які заполонили мізки російського народу через медіа, спецслужби
– Маємо постійно пам’ятати, що Путін – це не російський народ. Путін – це відображення внутрішніх сил Росії, які заполонили мізки російського народу через медіа, спецслужби, вмовили народові у вуха, що тільки Володимир Путін зцілить їх перед тяжкою небезпекою, якої насправді нема. Бо нема загрози, бо сьогодні Україна в Європейському союзі є для Росії кращим партнером, аніж Україна, яка є васалом Росії. Але я вірю, що та гуля колись трісне. Не всі росіяни так ставляться до України, як Путін. Коли я був молодий, то також жив у час комуністичної окупації, вірив в ідеали, які були фікцією, бо у школі, по радіо і телебаченню чув ті ж самі слова, котрі спотворювали відображення реальності. Якщо б сьогодні росіянам, які підтримують Путіна, показати, як люди деінде живуть, які є стосунки поміж ними, то підтримка Путіна впала б із 80% до 10%.
Треба розділяти російський народ і дії насправді божевільного імперіаліста
Треба розділяти російський народ і дії насправді божевільного імперіаліста, який був свідком того, як розвалився Радянський Союз і мріє створити блок малих васалів. І тому йому дуже потрібна Україна, бо без неї розпадається його ідея. Це ідея цього божевільного, як і всіх йому подібних, які мають в цьому своє зацікавлення. Це насправді дуже велике зацікавлення олігархів, завжди є якесь обмежене коло, як, зрештою було в Україні, така собі вузька група економічного впливу, що всіма керує, обкрадає свій народ і з цього збагачується.
– Роками українсько-польські відносини погіршували сплановані провокації, побудовані на спільній минулій історії. Чи нинішня ситуація зробила українців і поляків мудрішими?
– Боюсь, що те, що я бачив кілька днів тому – парад полонених військових у Донецьку, що таке залишиться у серцях і ця ненависть на довгі роки залишиться в українців, бо це удар нижче пояса. Саме цього боюся. Бо така поведінка у минулому нашкодила нам полякам і українцям, щоб через багато-багато років не забувати про наші образи, тобто така поведінка спонукала багато років до ненависті, яка посилювалась провокаціями, щоб ми ці кривди, які ми завдали один одному, не забули.
– Для прикладу, нещодавно у Польщі невідомі обмалювали пам’ятник УПА, тобто це була провокація, щоб нагнітати ситуацію, але її проігнорували в Україні, зокрема у Львові, розуміючи, для чого це було зроблено і кому вигідно.
Нині важко спровокувати конфлікт у наших стосунках, але дуже легко його спровокувати на сході України і Путін це досконало знає
– Ми пишемо нову історію. Сьогодні наші стосунки стали кращими, аніж десятиріччя тому. Якби така провокація трапилась кілька років тому, її б роздмухали по обидва боки до немислимих масштабів. Сьогодні ж вона взагалі маргінальна. Тому нині важко спровокувати конфлікт у наших стосунках, але дуже легко його спровокувати на сході України і Путін це досконало знає і використовує цинічно.
– Тому мусимо вчитись мудрості у цій непростій ситуації, і як жити у такій реальності сусідам?
Росія в цей момент може загинути лише економічно, тобто може виснажитись
– Мене дуже злить позиція Західної Європи. Якби кілька місяців тому Україна отримала сильну військову допомогу від Заходу, то ми б зараз про цей конфлікт не говорили. Бо росіяни не встигли б змобілізуватися. Втім, сьогодні Росія має можливість перетягувати всю техніку і військових. Путін виганяє в Україну всіх злочинців, маргіналів, щоб їх позбутися з країни. Що складно у цій ситуації? Ось ми тут, у Львові, п’ємо каву, розмовляємо, але за хвилину може виявитись, що загинув син чи чоловік когось із друзів чи знайомих і сумно, бо це все відбувається в одній країні. І це є реальність, у якій важко жити і це не змінює того факту, що треба мобілізуватись, я не говорю про внутрішню мобілізацію, я бажаю Україні наснаги, моноліту. Нині для нової влади в Україні важливо витягнути з Заходу якнайбільше, щоб конфлікт якомога швидше закінчився. Зараз цей конфлікт вирішиться, коли хтось у ньому виграє, але аж ніяк не домовленостями. Сепаратисти до жодних пропозицій Порошенка не дослухаються. Росія в цей момент може загинути лише економічно, тобто може виснажитись. Бо те, що діється у головах російських керівників, Путіна зокрема, не зміниться, це бетон КДБ.
– Якою нині бачите місію музикантів по обидва боки кордону?
– Відтоді, як ми написали пісню «Подай руку Україні» навіть у нашому колективі між мною і Мар’яном Ломагою (скрипаль з України) народилась справжня дружба, не лише зв’язок творчий, ці людські взаємини не знаю, чи хтось буде здатний розірвати. Музиканти мають показувати, що їм залежить на дружбі і ця перевірка взаємин матиме важливе значення у майбутньому, коли ми зможемо будувати спільні торговельні відносини, проводити спільні концерти, вечірки. Це додає мені оптимізму. Бо я пам’ятаю Україну 10 років тому і нині, наші стосунки – це два різні світи.
– Над яким проектом працює «Тарака» сьогодні?
– Ми на половині дороги до нового альбому, але працюємо над дуже великим проектом, який для мене життєвоважливий. Спільно з Мар’яном Ломагою пишемо імпровізацію поеми Адама Міцкевича «Дзяди». Цей твір ставився у багатьох театрах, але не був співаний. Текст дуже співзвучний з нашим часом, коли діється людська кривда і її не чує цар – Європа. Ми в архіві отримали оригінал тексту ХІХ століття, до нього додаємо слов’янську музику, нашу душу і серце. Цей проект покажемо наступного року у Львові і Києві.
– Із 5 до 8 вересня у Львові відбуватиметься третій українсько-польський «Фестиваль партнерства». Цього разу він матиме цілком інше смислове навантаження. Що Ви вкладаєте у цей захід?
– Нам важливо, щоб цей фестиваль набув розголосу. Польські регіони делегують свої гурти, ми матимемо концерти з львівськими колективами. Це фундамент для побудови і зміцнення нашої співпраці по обидва боки кордону. Наш гурт «Тарака» створений у 2012 році. Я його ідейний натхненник. Ще до подій в Україні хотів закласти велике культурне товариство, яке б об’єднало всі слов’янські країни. Мене дратує те, що протягом років популярна музика в слов’янських країнах мавпує західні тренди. Адже ми здатні творити свою музику, відчуваючи своє коріння і пропонувати світові своє найкраще. Я хотів цією ідею творення слов’янського заражати інших, щоб важливо було не стільки написати якийсь хіт, але щоб у важливі моменти через музику подавати якийсь рецепт, ідею на ту реальність, яка довкола нас. Про «Тараку» пишуть західні медіа, про феномен пісні і це є добрий момент змусити світ подивитись у наш бік, щоб світ знав, де розташована Польща і Україна.
