Минулими вихідними у Донецьку проросійські сепаратисти з багнетами провели вулицями міста колону українських військовополонених. Натовп викрикував прокляття і кидав сміття у колону виснажених в’язнів.
У Москві російський міністр закордонних справ Сергій Лавров підтвердив, що стежив за парадом і наголосив, що не помітив жодних проблем.
«Я бачив репортажі з того параду, і я не зауважив і близького нічого такого, щоб можна було б вважати принизливим», – заявив російський урядовець.
Але видовище шокувало багатьох інших. Зокрема правозахисники назвали процесію однозначним порушенням Женевських конвенцій про поводження з військовополоненими. Проте фахівці з міжнародного права не мають чіткої відповіді на запитання, чи є такі дії воєнним злочином.
Фахівець Девід Ґлейзер із правничої школи Loyola Law School у Лос-Анджелесі каже, що неоднозначність спричинена зокрема тим, як класифікуються бойові дії на Донбасі.
Конвенція, визначаючи правила для громадянської війни, говорить про заборону «зазіхання на особисту гідність» та «образливого й принизливого поводження» з полоненими. Правила війни між урядами мають дещо жорсткіші вимоги, вказуючи на заборону «ображання і виставляння на показ» полонених, а саме це можна було бачити у Донецьку 24 серпня.
«Якщо це міжнародний збройний конфлікт, тоді це схоже на однозначне… порушення положень Женевських конвенцій, – каже Ґлейзер про марш полонених. – Проблема в тому, що коли це не міжнародний збройний конфлікт, то визначити фактичне «зазіхання на особисту гідність» набагато важче. І важко чітко стверджувати, що акт досяг того рівня».
Міжнародний комітет Червоного Хреста, який є гарантом Женевських конвенцій, назвав війну в Україні «неміжнародним збройним конфліктом». Тим часом Київ та уряди на Заході звинуватили Росію у постачанні сепаратистам зброї та наданні їм іншої підтримки. Москва ці звинувачення відкидає.
Фахівець з воєнного права у правничій школі Case Western Reserve University School of Law Майкл Шафт каже, що навіть якби конфлікт був класифікований як війна між Україною та Росією, то звинувачення у «виставлянні на показ» не завжди дорівнює тяжкому злочину війни.
«Виставляння на показ не є одним із тяжких порушень Женевських конвенцій, до яких зараховують умисне убивство, а також катування і нелюдське поводження», – наголошує він.
«Отже, хоча це дійсно викликає стурбованість, я не думаю, що таке звинувачення може бути підставою для притягнення Росії до відповідальності у Міжнародному кримінальному суді», – сказав Шафт.
Ні Росія, ні Україна, ні Сполучені Штати не підписали статут Міжнародного кримінального суду, хоча Київ визнав юрисдикцію цього суду для розслідування злочинів, скоєних на українській території у період між 21 листопада 2013 року і 22 лютого 2014 року.
Шафт вважає, що Україні треба було б подати окрему декларацію, або змінити попередню, щоб вона стосувалася більш нещодавніх подій, таких як «парад полонених» у Донецьку.
Але активісти – правозахисники стверджують, що марш полонених однозначно порушує Женевські конвенції. Заступник директора організації Human Rights Watch Рейчел Денбер написала у Твіттері, що подія підпадає під статтю 3-ю Женевських конвенцій.
З нею погодилася представник московського відділу Human Rights Watch Таня Локшина.
Сьогоднішній так званий «парад полонених» Донецьку не лише викликає огиду чисто з людського погляду, але є чітким порушенням міжнародного гуманітарного праваТаня Локшина
«Сьогоднішній так званий «парад полонених» Донецьку не лише викликає огиду чисто з людського погляду, але є чітким порушенням міжнародного гуманітарного права», – сказала Локшина в інтерв’ю Радіо Свобода.
Нацисти і радянські паради
В історії є прецеденти притягнення до відповідальності осіб, які влаштовували показові марші військовополонених.
У вересні 1946 року Військова комісія США засудила німецького генерал-полковника Курта Маезлера за дії щодо кількох сотень американських і британських полонених, які були названі «актами насильства, приниження і виставляння на показ». Маезлер віддав наказ про проведення параду полонених вулицями Рима у січні 1944 року.
Прокурори стверджували, що глядачі кидали палиці й каміння у полонених, хоча адвокати Маезлера доводили, що вони кидали квіти і сигарети. Фотографії параду в італійських газетах вийшли під заголовком «Англо-американці таки увійшли до Рима… під німецькими багнетами». Про це йдеться у звіті 1949 року, складеному на замовлення ООН.
Заборона виставляти військовополонених на показ публіці має на меті не лише захистити їх від образ, але й уберегти від фізичних ушкоджень. Під час Другої світової війни було кілька випадків смерті полонених, яких натовпи закидували камінням, чи били під час подібних парадів.
У часи Нюрнберзького трибуналу було кілька гучних звинувачень за такі злочиниМайкл Шафт
«У часи Нюрнберзького трибуналу було кілька гучних звинувачень за такі злочини, – сказав Шафт. – Отже, тут ідеться не лише про обмеження цікавості людей, але, радше, про захист життя осіб, які опиняються під загрозою під час таких парадів».
Парад у Донецьку нагадує парад, влаштований радянським урядом 1944 року, коли вулицями Москви під багнетами провели кілька тисяч німецьких військовополонених. Тоді дорогу, якою вели німецьких солдатів, символічно відмивали спеціальні машини.
Подібні поливальні машини використовували і на параді у Донецьку. Три машини повільно їхали і змивали дорогу позаду процесії.
Символізм викликав захоплення принаймні для одного із глядачів, який знімав парад. «Браво, – сказав він, схвалюючи. – Показово! За ними навіть дорогу миють»!
Над матеріалом працювали Карл Шрек та Богдан Цюпин
