Українського кінорежисера Олександра Довженка радянська влада не розстріляла і не згноїла у таборах. Однак доля, яку йому приготували, була не менш трагічною. Цькування Довженка розпочалося після виходу його фільму «Земля» – кінороботи, яку називали геніальною визнані майстри світового кінематографу. У березні 1961 року Українська редакція Радіо Свобода розповідала, як радянська влада вбивала геній Довженка.
Коли помер Олександр Довженко, можна було спостерігати дивний контраст. За кордоном, ба навіть у Москві, пам’ять Довженка вшанували більше, ніж в Україні. Світова, загальна і фахова, преса помістила тоді про Довженка статті, ілюстровані кадрами з його фільмів. У Парижі, Лондоні, Нью-Йорку та інших центрах світу було влаштовано на пошану покійного Довженка масові перегляди його фільмів. Кожний громадянин міг тоді переглянути Довженкові фільми. У книжках з історії кіно цілі розділи були присвячені Довженку. Через два роки після його смерті в Брюсселі на міжнародній виставці спеціальне журі знавців кіно включило Довженка в перший десяток найбільших мистців за всі 60 років історії кіно.
Вільний світ відчув, що в особі Довженка помер не просто собі великий кінорежисер, а творець і речник якоїсь нової ери в мистецтві, нового творчого духу і світовідчування. Українець, який живе за кордоном і може стежити за духовим життям світу, міг бути щасливим із того, що розстріляне Кремлем українське відродження не тільки не вмерло, а, навпаки, прорвало «залізну завісу» і завоювало визнання світу. Бо Довженка шанували і шанують у широкому світі не за сталінські фільми «Аероград» та «Мічурін», а за його перші три великі українські фільми «Звенигора», «Арсенал», а головно – за фільм «Земля».Довженко завоював собі світ тими фільмами, що належать до «розстріляного відродження» і які були заборонені Кремлем у час масового погрому України напочатку 30-х років.
Трагедія великого кінорежисера
Щастя Довженка і всього українського відродження 20-х років було в тому, що фільм «Земля» глядачі могли розуміти без перекладу в Парижі, Лондоні та Нью-Йорку, в Токіо, Делі та Римі. Нещастя Довженка і українського відродження було в тому, що вони були українські. Зроблений Довженком в Україні у 1930 році фільм «Земля» того ж року ішов на екранах Нью-Йорка і був оцінений, як геніальний твір кіномистецтва. Але в підневільній Україні фільм «Земля» дістав ярлик «буржуазно-націоналістичної контрабанди». Довженко опинився перед загрозою розстрілу або каторжного концтабору.
«Мене заарештують і з’їдять», – казав тоді Довженко у розмові в колі родини славетного мистця Василя Кричевського. А в своїй «Автобіографії» Довженко згадує, як він пережив погром за фільм «Земля»:«Радість творчого успіху була жорстоко подавлена страховинним двопідвальнимфельєтоном Дем'яна Бєдного під назвою «Філософи» в газеті «Известия». Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти».
Чому ж так переживав, чому навіть хотів покінчити життя самогубством Довженко з приводу розгрому його «Землі» в урядовій газеті? Тому що знав, що так настав кінець його творчому генію; що він уже ніколи-ніколи не матиме змоги зробити свого другого геніального кінотвору. Довженко хотів покінчити своє життя, бо бачив, як українське відродження стає розстріляним.
Довженка все одно були б знищили так, як знищили геніїв театру і драми Леся Курбаса й Миколу Куліша. Але Сталін побачив, що німі фільми Довженка, його «Земля», вже промовили до цілого світу і що тепер фізично нищити Довженка невигідно. Тоді-то в Кремлі вирішили вбити не Довженка, а його геній. У Кремлі вирішили відняти в України творця її відродження і присвоїти собі його українське світове ім’я і славу. Ось чому після смерті Довженка Кремль не дозволив Україні ані самій належно вшанувати свого великого сина, ані довідатись про те, як і за що вшановує широкий світ Довженка.
Поет смерті
«Довженко – перший поет кіно», – так назвав Довженка ЛьюісДжейкобс у своїй книжці «Історія американського фільму», що вийшла в Нью-Йорку у 1939 році. ««Земля» Довженка мала глибокий вплив на молодих кіномистців, зокрема Франції й Англії»,– так пише Жак Садуль у своїй «Історії мистецтва кіно», що вийшла в Парижі у 1949 році.
«Найкращі японські фільми «Рошамун» і «Ворота пекла» зроблені під впливом Довженка», – так твердить Артур Найт у своїй книжці «Панорамна історія кіно», що вийшла в Нью-Йорку у 1957 році. ««Земля» Довженка – це твір генія; йому мусіли відступити перше місце російські кіномистціЕйзенштейн і Пудовкін», – так пише знавець кіно АйворМонтеґю в міжнародному кіноквартальникуSight&Sound, що виходить у Лондоні.
Міжнародні знавці й дослідники кіномистецтва цінять фільми Довженка за те, що він поєднав загальнолюдські і вічні мотиви та проблеми зі своїм рідним глибоконаціональним українським ґрунтом. Коли читаєш ті чужиницькі оцінки Довженка, то почуваєш, наче вони розкривають вітаїстично-необароковий дух і стиль мистецтва всього українського «розстріляного відродження».
Англійський кінознавець і кінокритик АйворМонтеґю писав:«Незрівнянність Довженка лежить у факті, що він був не тільки творцем, поетом. Але що суть його творчості–візія краси й вічності життя, тотожність смерті і життя, і також завжди повторюваний тріумф новонародженого – втілились впевнено, проглядно, криштально-чисто... Глядачі його фільмів були охоплені емоціями, розтинані до живого скальпелем, що торкав самі коріння нервів, даючи нестерпний біль, але водночас проймаючи почуттям оптимізму й радості... Я сумніваюся, чи Довженко свідомо знав або міг пояснити, що він робить.
Довженко сам признається, що коли б його спитали, що він робить, він відповів би так, як відповів Курбе на питання дами: «Пані, я не думаю, я хвилююсь». Бо ключем до всієї гостроти Довженкових фільмів є смерть – найпростіша з усіх речей. Смерть, яку розуміють не як кінець усього, прах до праху. А смерть як жертву, основну жертву, частину нескінченого процесу воскресіння життя. Це – відкрита тайна, яку дуже добре розуміли наші предки. Коріння буття. Основа всієї культури. Хрест і воскресіння. Зерно, що пускає паростки в поваленому лісовому велетні. З пороху сік рослин. Довженко є поет смерті як частини безкінечного вічного життя. Довженкові фільми переповнені смертю.
Але жодна смерть у фільмах Довженка не була даремна. Підсумок його фільмів – краса і слава. Довженко був захоплений своєю любов’ю до батьківщини. Всі його фільми, за винятком «Аерограду» і «Мічуріна» зв’язані з Україною. Цей незрівняний поет кіно терзає нашу душу своєю візією універсальної правди».
Свіже слово у мистецтві
Редактор французького кіножурналу «Французька кінематографія» й «Енциклопедії фільму» Шарль Форд просто вважає, що крізь фільми Довженка українське відродження з’явилось як метеор загальнолюдської надії на обрії безрадісного 20-го сторіччя.
Шарль Форд писав:«Справжнє мистецтво в кінопрактиці акумулювалось у порівняно молодому, але вже з перших кроків глибокому й трудному до наслідування, оригінальному українському кіномистецтві, яскравим і досі неперевершеним представником якого є Олександр Довженко. Колишні стовпи російського кіномистецтва Ейзенштейн і Пудовкін самі признаються в своїй безпорадності перед лицем Довженкових мистецьких засобів та монументального способу їхньої передачі. А способи ці необмежені в цього українського режисера... Завдяки геніальному творцеві оригінальних фільмів маємо можливість захоплюватись мистецькими основами стародавньої козацької країни, її культурою, пречудового природою та незвичайно вродливими козацькими типами... Довженко, уродженець чарівної закутини української землі, промчав метеором на обрії нашого безрадісного 20-го сторіччя».
Ми подали лише частину тих оцінок, які дістав Довженко від найбільших західних знавців кіномистецтва. Що в тих оцінках основне – це визнання, що українське відродження сказало в фільмах Довженка нове свіже слово в мистецькому розвитку людства; що це було дійсно відродження – не тільки національно-українського, а й вселюдського масштабу.
(Перейти в розділ«60 роківРадіоСвобода»)
