12 журналістів і 18 волонтерів пройшли в Києві курс «Як поводитись у небезпечній зоні», за програмою гуманітарної ініціативи «Захист патріотів» Світового конгресу українців.
Конвой волонтерів рухався через ліс. Раптом – вибухи, стрілянина. Поранений…
Цього разу поранений вижив – врятувати його було не складно, бо це лише навчання. Волонтер Оксана Чорна пригадує: відвідувала друга, який воює у лавах добровольчого батальйону. Зрозуміла, що без допомоги волонтерів – перемагати складно.. Тепер постійно Оксана повертається до тилу за новим обладнанням – знову і знову везе каски, наколінники, аптечки побратимам свого друга.
Тим часом інструктори з проекту «захист патріотів» вчать, як пораненому залишитися живим та вибратись з поля бою самому та врятувати побратима..
Поради від фахівців
Тренер Майк Райт – людина війни. Народився в Белфасті, де вибухи та стрілянина нібито звичайна частина міського пейзажу. Потім він працював у найнебезпечніших точках планети половину свого життя. Тепер він консультант, тренер, та відповідальний за «секьюріті» дипломатичних установ.
Те, про що він говорить, виглядає як дуже корисні поради. Наприклад, якщо з першого пострілу снайпер в тебе не влучив – можеш вирахувати, на якій відстані він знаходиться. Рахуй секунди від свисту кулі до звуку пострілу та помножуй це на 300. Отримаєш відстань у метрах. Якщо ховаєшся за машиною, то ховайся саме за двигуном. Решта металу кузова для кулі – не перепона. При артобстрілі – від машини подалі, бо загроза вибуху. Потрапив під артобстріл і маєш укриття – не виходь після першого залпу хоча б хвилин 15, бо територія, яку щойно обстріляли, все ще під наглядом навідників вогню – чи то через супутники, чи то...
Дещо викликало в аудиторії поблажливу посмішку – як от порада рухатись у зоні АТО виключно на двох автівках. На одній – небезпечно. Як поламається – друга витягне. Багато хто з українських колег пересувається, «впавши на хвоста» тим самим волонтерам, колегам із закордонних видань, добровольчим батальйонам, військовим. Азад Джафаров журналіст «5-го каналу» в АТО був вже кілька разів. Каже, радий, що тепер знає, як саме рятувати товариша.
Війна є війною. Велика лотерея, в якій все-таки можеш збільшити свої шанси, якщо знатимеш досить прості речі та думатимеш головою.
Аптечка, яку демонструють інструктори із «захисту патріотів», укомплектована за натовськими стандартами.
Інструктор Дмитро каже, що деякі з приладів незвичні для українських медиків, як от голка для декомпресії, що допомагає випустити повітря з поранених легенів. Інструкція з використання – порахувати третє ребро зверху, між третім і четвертим ребром встромити на три сантиметри в глибину. Психологічно зробити це не просто, але життів таким чином вже було врятовано чимало.
Директор гуманітарних ініціатив Світового конгресу українців Уляна Супрун перераховує тих, кого навчав «захист патріотів»: це вояки Збройних сил України, добровольчих батальйонів «Донбас», «Азов», «Золоті Ворота», «Київ-1», «Київ-2», «Національної гвардії», спецпідрозділу СБУ «Альфа», спецпідрозділу внутрішніх військ «Омега»…
Гра в солдатики – річ серйозна
Майк Райт пояснює, як рухатись колоною. Машинки-макети біля його чобота – іграшкові. Обличчя волонтерів та журналістів – серйозні. Завтра, розіграні на узбіччі київської окружної ситуації можуть для них повторитися в зоні АТО вже в масштабі 1:1. І тоді їхнє життя може залежати й від того, наскільки уважно вони слухали та засвоїли свої маневри, у відповідь на дії вже не олов’яних солдатиків із «Калашниковими».
У сосновому лісі вечоріє. Журналісти потихеньку відколюються від групи – хтось поспішає до ефіру, хтось доробляти статтю.
«Захисники патріотів» збирають свій реквізит, за допомогою якого досить реально імітували поранення під час бойових дій. Як би не війна, вони б напевно зараз розпалили багаття та співали б пісні під гітару. Більшість із них схожа на вчорашніх скаутів, яким сьогодні так хочеться допомогти своїй країні у боротьбі з агресором.
Колона вирушає з місця навчання. Попискують рації – «перший прийняв – на світлофорі наліво». Журналіст Роман Бочкала каже, що трохи підлікує поранену нещодавно в АТО руку, і знову вирушить на Схід.
Радіо в машині розповідає про путінський, «весь у білому», «гуманітарний конвой».
Майк намагається дізнатися, скільки ж градусів за бортом нашого бусика. Каже, що його тіло говорить, що є всі 40. Можливо, і тому дуже хочеться на море. Але замість півночі, ті хто тут зібрались, свідомо їдуть на схід. Море – воно ж нікуди не дінеться, на відміну від України. Тим, хто проводив навчання, і тим, хто вчився – жити в кремлівський неволі страшніше, ніж вмерти. Вони усвідомлюють відповідальність за долю своєї країни, як свою особисту. Але ж для того й вчились сьогодні – щоб не загинути через незнання елементарних речей. Натомість, із війни, що зветься АТО, – повернутись та випити по 50 грамів чистого медичного спирту за Перемогу.
