Як писав колись Еріх Фромм, процес індивідуалізації та звільнення особистостей у суспільстві часто гальмується так званими первинними мотивами поведінки людей, які загострюють інстинкт самозбереження у суспільстві. Активатором таких мотивів часто виступає зовнішній світ, з’ява небезпеки існуванню суспільного механізму. Однією з таких небезпек в життєдіяльності людства є війни.
Чимало спостерігачів зауважують сьогодні, що, з одного боку, агресія Росії проти України загальмувала процес реалізації головних вимог Майдану, але з другого – з ліквідацією небезпеки російського вторгнення, Україна отримує шанс прискореної реалізації демократичних, ринкових реформ і наближення до Заходу.
Якраз про це ми розмовляли у нашій програмі з відомим українським громадським активістом, учасником «революції на граніті» 1990 року, одним з організаторів руху «Україна без Кучми», Володимиром Чемерисом, який вважає, що нинішня ситуація в Україні навряд чи швидко розв’яжеться і це не сприятиме прискореній реалізації основних, саме соціальних, вимог другого українського Майдану.
– Я, на жаль, не є оптимістом. Питання у тому, що цей конфлікт із Росією швидко не закінчиться. І мені також здається, що військова перемога – це військова перемога, тут сумнівів немає, що вона має бути за українськими військами. Але питання в іншому, від військової перемоги не змінюються настрої українських громадян на сході. По-друге, ринкові реформи в Україні відбуваються вже 23 роки і чергова порція цих ринкових реформ, які пропонують Україні МВФ, український уряд, український президент, вони не сприяють втіленню в життя соціальних принципів другого Майдану. По суті соціальні вимоги Майдану були дуже чіткі й різкі, з цими ж вимогами виступають і люди на сході України. І те, що зараз дуже необхідно Україні – це якраз соціальні реформи. А не продовження тієї економічної політики, яка триває вже ось 23 роки, і призвела тільки до зубожіння більшості населення і зміцнення панування купки олігархів.
– Пане Чемерис, але події, що відбуваються, вони ж завдають відчутних ударів по тих старих економічних зв’язках, розчищають місце для тих же соціальних реформ, значно послаблюють стару олігархічну систему, чи не так?
– Ви знаєте, те що зараз відбувається, можна назвати прямим олігархічним правлінням. Питання в тому, що зараз олігархи мають ту силу і вплив, яких вони не мали і за Януковича. Зараз олігархи контролюють цілі регіони. Якщо Ігор Коломойський є зараз губернатором Дніпропетровська, то у сусідніх областях він має на цих посадах своїх бізнес-партнерів. Президент Порошенко сам є великим олігархом і при ньому вже почалася боротьба між різними кланами. На каналі «1+1», наприклад, показують, скажімо так, дуже негативні фільми про олігарха Дмитра Фірташа, натомість, на каналі «Інтер» – про олігарха Ігоря Коломойського. По суті, вони, олігархи, мають свої приватні армії. І прем’єр-міністр оголосив, як він сказав, найбільшу приватизацію в Україні, тобто, цілі шматки власності потраплять до рук цих олігархів. Між ними, звичайно, вже почалася і продовжиться боротьба, і я боюся щоб ця боротьба не велася із застосуванням тих своїх приватних армій, які олігархи сьогодні вже мають. Так що, насправді, в нас почалася те, що дехто називає «край неляканих олігархів». Ось це те, що власне становить собою нинішня Україна, на жаль.
– І Ви вважаєте, що нинішній президент, він фактично сприяє цьому?
– Без сумніву. Без сумніву, що він буде боротися з іншими олігархами за контроль над країною. Тому що сьогодні видається так, що найсильніші олігархи – це Коломойський і, можливо, Фірташ, і ясно, що Порошенку захочеться самому контролювати ситуацію. Перші призначення президентські – це призначення бізнес-партнерів, на ті посади, які контролює президент, означають, що буде продовжуватися таж сама економічна політика в інтересах великого капіталу, і це буде політика спрямована на боротьбу з конкурентами-олігархами.
– А Вам не здається, що нині олігархи виходять на перший план, Коломойський став губернатором, Порошенко – президентом і вони таким чином беруть на себе пряму відповідальність за все. Чи не є для них це дуже ризикованим?
– Ви розумійте, що чим більше влади, тим менше відповідальності. І чим більше влади, тим більше віддаляється той час, коли доведеться цю відповідальність нести. І я згадую заяву заступника Коломойського, який курує ці добровольчі батальйони, фінансовані цим олігархом, що коли Коломойського буде усунуто з посади голови Дніпропетровської обласної адміністрації, то ці батальйони захоплять ОДА і підуть на Київ. Це також викликає дуже велику тривогу з приводу того, що люди, які вже отримали владу, цілі території у вотчини, мають свої військові загони, то чи настане колись для них та відповідальність, про яку ви говорите.
– Так що Ви вважаєте, що оці нові збройні формування, добровольчі батальйони і, можливо, нова Нацгвардія можуть колись виснути свої претензії до влади і на владу?
– Так, тому що, власне кажучи, щодо деяких батальйонів, представники, наприклад, того ж Коломойського, не приховують, що вони їх контролюють, фінансують і утримують по суті. І яким чином вони будуть використані після перемоги, я думаю, навряд чи представники олігархів утримаються від того щоб використати їх тим, чи іншим способом. Хоча існують й інші способи так би мовити олігархічної боротьби. Нещодавно бензинові заправки, котрі належать групі «Приват», а це приблизно третина всіх заправок в Україні, припинили свою роботу. По суті, це був такий собі спосіб тиску. І зараз олігархи можуть таким чином демонструвати свою силу економічну, політичну, і навіть свою силу військову, що є досить небезпечним для країни. На жаль, вийшовши під антиолігархічними гаслами, ні Майдан, ні «антимайдан» не змінили систему, старих соціальних порядків. Система залишилася та, яка була і, більше того, що зараз олігархи, це ті ж самі люди, що були й і за Януковича, і за Кучми, вони отримали ще більше економічної і політичної влади, аніж вони мали раніше.
– Пане Чемерис, так Ви вважаєте, що війна на сході може скоро завершитися, але новий внутрішній конфлікт боротьби за владу може розгорітися з новою силою?
Зараз олігархи, це ті ж самі люди, що були й і за Януковича, і за Кучми, вони отримали ще більше економічної і політичної влади
– Так. Але не знаю настільки скоро закінчиться на сході, тому що все-таки під контролем сепаратистів є великі міста – і Луганськ, і, особливо, мільйонний Донецьк. І настільки швидко він закінчиться? Окрім того, є ситуація в добровольчих батальйонах, але є інша ситуація в лавах армії, куди зараз мобілізують людей. Почалися вже бунти матерів на Заході України, тому що вони бачать, що кидають на війну людей без озброєння, по суті, без харчування, обладнання, вони там, як 79-а і 72-а бригади, наприклад, потрапляють в оточення. І якраз приходять труни у Львів, Івано-Франківськ, Чернівці, Луцьк, а там починаються вже бунти матерів і дружин. Це також ситуація, яка, на жаль, не є доброю і не вселяє оптимізму в те, що швидко закінчиться військовий конфлікт на сході України.
– А що Ви думаєте про дострокові парламентські вибори, які можуть відбутися у цих умовах в жовтні?
Вибори змінять Верховну Раду значною мірою лише персонально. Але навряд чи вони змінять по суті, якісно
– Ці вибори змінять Верховну Раду значною мірою лише персонально. Але навряд чи вони змінять Верхову Раду по суті, якісно. Навряд чи є сенс проводити їх на мажоритарній чи змішаній основі. Тому що ми розуміємо, що не буде представництва Криму і не буде представництва певних територій на сході України, які контролюють сепаратисти. У той же час, те що показують опитування, які зараз є, ми можемо не отримати там Партію регіонів, яка там зараз є, а можемо отримати представників партії «Солідарність», яку раніше в принципі ніхто не знав. Але головою її є Петро Порошенко. І можемо там отримати ще Радикальну партію Олега Ляшка. Але що будуть робити оці нові люди, які прийдуть в парламент, ми можемо вже практично побачити по тому, якою є Київрада. Тому що, наприклад, партія УДАР, яка отримала абсолютну більшість місць в Київраді, там є з людьми, які підконтрольні Порошенку, і це колишній блок Черновецького, це навіть колишні члени Партії регіонів. І таким чином після виборів до Ради ми можемо побачити нові обличчя у парламенті, навіть, нові назви політичних сил. Але по суті ми побачимо тут представництво тих же самих олігархічних кланів, що й у попередньому парламенті.
– Все-таки пане Чемерис, так виглядає, що своїм нинішнім песимізмом Ви пророкуєте для України нову соціальну революцію, тобто, ще один Майдан. Ви вважаєте, що лише кардинальні зміни у суспільстві, соціальні, культурні, політичні, мають стати змістом справжніх реформ?
– Без сумніву. Тільки я думаю, що це якраз не песимізм, а це якраз оптимізм. Тому що, насправді, для Майдану 2013-14 років, як і попередніх Майданів, починаючи з «України без Кучми», причини були саме соціальні. Але, на жаль, навіть під час перемог, так званих, на Майданах 2004-го, 2014-го років користувалися цією перемогою представники великого капіталу. І оскільки соціальні причини, які виводили людей на Майдан, не змінилися і зараз, то очевидно, що вони і виштовхнуть людей знову. Тобто, ця олігархічна система має бути зламана, інакше в Україні і далі, і далі триватимуть Майдани. Оптимізм полягає у тому, що я думаю, що скоро має бути саме той Майдан, який все це змінить.
