У Києві на майдані Незалежності у двох наметах сотні ОУН запрацював мобілізаційний пункт новоствореного батальйону ОУН. 14 волонтерів, які вже пройшли вишкіл, у четвер мають вирушити до українського війська.
Пункт розташувався у двох наметах. В одному – маленькому – запис. Тут комп’ютер з базою даних та з резюме кандидатів, 14 із них вже пройшли вишкіл і їх планується в четвер відправити до українського війська з Ніжина. На столі, поруч із великою іконою, рушником та українським прапором – портрет маслом Євгена Коновальця, ім’я котрого носить Перша Київська сотня ОУН. На підлозі – в картонній коробці кевларові шоломи болотного кольору, по яких «ще й муха не ходила» – щойно отримані від друзів батальйону з Канади.
В іншому – великому – казарма. В середину вартовий не пускає. Через нещільно зачинену завісу видно матраци майже на підлозі. Когось стриже перукар…
Підрозділ з 14 сміливців має потрапити до українського добровольчого корпусу. Завдання – безпосередня участь у бойових діях та диверсійна – спрямована проти сил сепаратистських формувань – робота.
За словами сотника Першої Київської сотні ОУН Миколи Коханівського, призовом займається його сотня, яка воювала на Майдані. Якусь частину людей з сотні раніше було направлено до батальйону «Азов». Зараз в лавах цього батальйону діє чота ОУН (30 осіб). Оскільки батальйон «Азов» вже укомплектований, нових волонтерів записують до новоствореного батальйону ОУН.
Розібратися з ситуацією в інших наметах Майдану, мешканцям яких закидають бездіяльність, за словами Кохановського, має Рада сотників і координаційна Рада Майдану.
«Майдан мусить стати тотальним мобілізаційним пунктом, – говорить Коханівський, – тобто одні люди мусять робити мобілізацію, відправляти людей на вишкіл. Для того, щоб в подальшому вони йшли в добровольчі батальйони, або до регулярної армії – на фронт. Інші волонтери – мусять тут ставити свої намети і збирати допомогу. Медики – проводити якісь свої курси. Дівчата, які хочуть допомагати – вчити мінімальним медичним знанням. На жаль, не сталося так, як ми хотіли, щоб весь Майдан виключно цим займався: щоб зі сцени постійно лунала молитва за Перемогу, як це було на Майдані, а весь Майдан щоб Перемогу творив. Декілька наметів таких і є – зокрема один волонтерський намет допомогли встановити біля барикади. Завдання цих волонтерів – збирати і возити допомогу, вони це в принципі роблять. Але ж на Майдані багато людей і вони могли б це робити ефективніше. Тим більше, люди зараз дуже активно жертвують, допомагають – хто що може, той те і несе Отже, так як ми хотіли, не вийшло, але декілька наметів – половина, я думаю, – приносять користь і Україні, і фронту. Звісно, є певні негативні моменти, якими зараз мені просто ніколи займатися, розбиратися із цим – для цього є Рада Сотників, я на неї не ходжу, тому що не маю часу. Тобто, ми їдемо на передову, ведемо людей, відповідно, якийсь час воюємо, або тут мобілізовуємо – потім веземо на вишкіл. Також ми приймаємо біженців, яких розміщаємо у тих приміщеннях, які ми вже віднайшли. Ну плюс я ще є координатором Комітету визволення політв’язнів, і раз на тиждень ми робимо тут засідання нашого Комітету. Тобто, це не дає мені можливості займатися, власне, вихованням Майдану».
За словами Кохановського, сотня ОУН показує власним прикладом, як треба поводитись тим, хто стоїть на Майдані. «Наша сотня не п’є горілку, не волочиться по дівчатах, займається виключно допомогою фронту і власне мобілізацією».
Всього через Першу Київську сотню ОУН на фронт, за словами Коханівського, було відправлено понад 100 осіб. Своєї черги чекають ще 200 людей. Тепер треба знайти полігон для вишколу і фінансове джерело для утримання цих вояків. Усіх, кого ОУН відправляв на фронт, забезпечили мінімумом, необхідним для солдата – формою, чоботами, бронежилетами.
«Допомагаємо нашим людям і далі, бо війна – це постійні потреби. Сьогодні він ходить в нормальних чоботах, а завтра вони розлізлись… Мінімум потрібно дві форми, які часто рвуться. Я все це сам пройшов, бо періодично їжджу в зону бойових дій. Це робота, котру треба робити, щоби Україна була вільною», – резюмує Коханівський.
Перехожі чоловіки, котрі крокують Хрещатиком, в більшості своїй знають, що мобілізаційний пункт на Майдані існує. Радіо Свобода поспілкувалося з десятьма із них, жоден добровольцем на фронт їхати не поспішає. Приблизно половина готові будуть піти воювати за призовом.
У наметі-казармі ОУН тим часом, після вечірнього вишколу, готуються до відбою – треба звикати до армійського розкладу. Володимир Аксьонов – нещодавно після ротації, а в четвер знову вирушає на фронт. Він брав участь у зачищенні Маріуполя. «Звичайно, – каже, – страх є… Коли видали автомат Калашникова, думав не боюся нічого, але під час атаки руки трусилися… Але тут таке діло: стріляєш, бо – або ти їх, або – вони тебе. Відступати немає куди». Сам Володимир Аксьонов із Армянська, що у Криму. Його матір та тітку, із котрими нещодавно розмовляв по телефону, окупація Криму Росією влаштовує. 25-річного Володимира – ні. Тому й воює.
