Після взяття українськими військами раніше цього місяця Слов’янська, який був епіцентром бойових дій на сході, а також Краматорська та інших міст північного Донбасу, бойовики-сепаратисти перемістилися до Донецька та Луганська. Але як живеться пересічним мешканцям цих двох індустріальних мегаполісів? Як почуваються люди, які не змогли залишити Донецьк і Луганськ? Радіо Свобода розмовляло з деякими донеччанами і луганчанами, які звикають жити під гуркіт вибухів та стрілянину.
Загальна картина після розмов із кількома мешканцями Донецька та Луганська така – ситуація важка, але люди тримаються. Війна впливає й на міжлюдські стосунки також. Скажімо, люди більше розмовляють одне з одним телефонами для підтримки, а в Луганську зазвичай такі меркантильні водії маршруток нині часто не беруть гроші з пасажирів і розвозять їх безкоштовно.
Ситуація також різниться в залежності від мікрорайонів Донецька і Луганська. Чим ближче до епіцентрів боїв – зокрема до таких стратегічних об’єктив як аеропорти, тим більше людей залишило свої домівки.
«Ситуація, звичайно, напружує»
За словами Алли, донеччанки середнього віку, вода в Донецьку є, базари наразі працюють, продуктові крамниці також. Але психологічно жити важко.
В мене є підвал, куди я спустила і водичку, і деякі лікарські препарати і необхідні для гігієни речі
«Вдень, увечері і вночі чути якісь незрозумілі звуки. І кожного разу боїшся, що щось наближається. Чути і вибухи, і постріли. Часом видно клуби диму, і ця ситуація, звичайно, напружує. В мене є підвал, куди я спустила і водичку, і деякі лікарські препарати і необхідні для гігієни речі», – розповіла Алла Радіо Свобода.
В Луганську в цьому плані гірше. «Не було електрики, не було води. Сирени гудять. Стріляють. От сьогодні тихіше. В магазинах – порожньо. Більшість магазинів – зачинена. Транспорту мало. Він зовсім не ходить», – розповіла телефоном із Луганська пенсіонерка Емма Миколаївна.
Щодо харчів, то люди вже поробили запаси наперед, а також скуповують крупи. Хліб у Луганську є, але з перебоями.
Якщо ми живемо в будинках багатоповерхових, то де нам ховатися? Нам нікуди ховатися, сидимо вдома
На запитання, де переважно ховаються люди, коли лунають вибухи, Емма Миколаївна відповіла: «Якщо ми живемо в будинках багатоповерхових, то де нам ховатися? Нам нікуди ховатися, сидимо вдома. Багато людей виїхали, але більшість людей залишилася. От я суджу по своєму будинку – у нас мало хто виїхав. Всі сидимо вдома. Благо, що хоч телефон працює – так оце дзвонимо одне одному».
Володимир, спортивний тренер із Луганська каже, що не всі пересиджують війну в квартирах.
«Люди, які живуть в мікрорайоні Комброд – це такий Комбродівський район на горі – то там місцеві люди приходять на залізничний вокзал, де є величезний бункер і там переховуються – це я особисто бачив», – розповідає Володимир телефоном.
Він додає, що вибухи стаються стихійно і в дуже густонаселених районах міста. Це східні мікрорайони поблизу ринку «Восточний», а також в районі Центрального базару. «Якесь залякування людей відбувається», – каже луганчанин Володимир.
Повтікали всі, хто міг
За словами донецького зоолога Лідії, жінки молодого віку, в центрі Донецька велелюдно, навіть бувають невеликі автомобільні затори. Однак, як тільки лунають вибухи чи розпочинається стрілянина, вулиці миттєво вимирають.
Дітей майже всіх вивезли. На вокзалах – бійня, щоб виїхати
А Володимир із Луганська каже, що людей з міста вивозять щодня. «Дітей майже всіх вивезли – щоправда немає коридорів для вивезення. На вокзалах – бійня, щоб виїхати. Це як Біла армія в Туреччину колись тікала. Оце те саме нині відбувається на вокзалах. Їдуть – Харків, потім Київ, хтось у Росію. А автовокзал розбомблений», – каже Володимир.
І донеччани, і луганчани, з якими вдалося поспілкуватися, кажуть, що не виїхали з міста переважно літні люди. А також залишилися ті, хто мешкає не в багатоквартирних будинках, а в приватному секторі.
Логіку власників приватних будинків луганчанин Володимир пояснює так: «Поки от не розбомбило, як-то кажуть, я нікуди не піду. От є в мене мисливська рушниця і хто б не прийшов – все одно з якого боку – я буду захищати свій дім. От ці люди залишаються. Місто ж майже напівпорожнє».
В Донецьку вибухи наразі мають місце переважно вночі, а ті хто живе ближче до аеропорту – ті переважно повтікали до родичів в інші райони Донецька, або взагалі виїхали з міста.
Повний інфовакуум
Як каже молода донеччанка Лідія, жити в умовах війни важко, бо втрачає сенс робити речі, які зазвичай дають приємність.
«Ну – як дівчині – то мені цікаві такі речі, як краса – але важко зараз у Донецьку бути красивою. Манікюру немає де зробити, зачіску так само та і немає для чого зрештою?» – ділиться думками телефоном Лідія.
Їй, як зоологу за фахом, болить ще й те, що багато людей, втікаючи від війни, позалишали в помешканнях домашніх котів і псів. І зараз деякі донеччани об’єдналися у групи і намагаються визволити замкнених або покинутих домашніх тварин і знайти для них прихисток.
Не показують ніяких українських каналів. Радіо теж немає в нас українського – та й ніякого немає!
Щодо інформаційного простору, то він куций. «Проблеми зі зв’язком мобільним – він працює погано. Інтернет є, але не завжди, працює з перебоями. На жаль, не показують ніяких українських каналів. Можна тільки музику українську слухати і то не завжди. Радіо теж немає в нас українського – та й ніякого немає!» – розповідає Лідія.
«Люди хочуть українського миру»
Радіо Свобода, телефонуючи мешканцям Донецька та Луганська, свідомо не запитувало про їхні політичні симпатії чи антипатії. Але питання про суспільні настрої, настрої громад цих двох великих міст Донбасу, які зараз опинилися у вирії подій, все ж в розмовах постали.
Ось як відповів на запитання про настрої людей луганчанин Володимир: «Звичайно, погано люди почуваються. Люди хочуть поїхати. Бо розібратися у тому, що відбувається, дуже важко. Звичайно, Нацгвардія України, яка наступає, то вона не в пошані у багатьох через бомбування і обстріли. Але багато хто й цим «ополченцям» каже – а чого ви відбиваєтесь? Здали б місто і було б все тихо! Я б сказав, що ті, хто залишився у Луганську, розділені 50 на 50. Тобто, далеко не всі підтримують «ополченців».
Пенсіонерка Емма Миколаївна з Луганська так відповіла про настрої містян: «Настрій? Хоч би скоріше все закінчилося. Не знаємо, хто, що і звідкіля це взялося… Ніхто не хотів цієї війни. Ніхто! Всі хочуть миру. Миру ми хочемо!»
Люди хочуть, щоб тут була Україна, і Україна – мирна!
«Я була дуже здивована, але я знаю багатьох людей, які були налаштовані проти України, проти української влади, української армії – навіть вони змінили свою думку і вже хочуть, щоб скоріше вже це все скінчилося, – каже телефоном Лідія з Донецька. – І люди хочуть, щоб тут була Україна, і Україна – мирна! Тобто, люди хочуть українського миру!»
