Сторіччя від дня народження Івана Франка у Радянському Союзі у 1956 році відсвяткували з помпою. З письменника, філософа і гуманіста влада в СРСР витворювали образ «предтечі більшовизму», по-своєму трактуючи рядки з його наукових праць і поезій. У жовтні 1956 року у передачах Радіо Свобода йшлося про те, як фальсифікатори історії тлумачили на свою користь і культурну спадщину.
На ювілейному засіданні в Києві 27 серпня промовляв секретар Спілки письменників Радянського Союзу Микола Тихонов, який намагався описати Франка, як звеличника тієї державної панщини, яку запровадила більшовицька диктатура в Україні. Він цитував Франкові слова з поезії:
І бачив я в думці безмежні поля:
Управлена спільним трудом та рілля
Народ годувала щасливий, свобідний.
Чи се ж Україна, чи се край мій рідний?
Так, це Франкові слова. Але чи в колгоспнім ярмі український селянин «щасливий і свобідний»? Франко мріяв про добровільну кооперацію хліборобів. І якби він міг воскреснути, мусів би проклясти більшовицьку неволю, яка в багату Україну принесла голод і нечувані злидні.
«Казенний» ювілей
Той самий Тихонов хотів показати, нібито Франко ненавидів «середньоєвропейське болото» і був другом царської Росії. Поезію, яку Франко написав проти царського режиму, з його темнотою та імперіалізмом, Тихонов тлумачить як протиавстрійську. А в цій поезії Франко так описував політику царату:
Де ти поставиш стопи,
Повзе облуда, здирство, плач народу,
Цвіте бездушність, наче плісень з муру.
Ти тиснеш і кричиш: «Дай свободу!»
Дреш шкуру й мовиш: «Двигаю культуру!»
Чому Тихонов і вся комуністична письменницька братія мусить фальшувати слова й думки великого поета? Дуже просто. Бо коли поставити під наведеними словами Франка слово «Кремль», то не буде різниці між політикою царського і більшовицького урядів.
Князь Микола Миколайович (головнокомандувач сил Російської Імперії на початку Першої світової війни – ред.), ідучи на завоювання Галичини й Буковини у 1914 році, писав у маніфесті, що визволяє «під’яремну Русь», хоч відразу ж заборонив усі українські школи й товариства, які були там за Австрії. У той час Ленін писав протести проти царського імперіалізму і розкривав його плани, ворожі до українського народу. Але пізніше, ставши диктатором, Ленін взяв за приклад політику царського уряду: називати завоювання інших народів «визволенням».
На казенному більшовицькому ювілеї часто згадували слова з поезії «Каменярі». Промовці порівнювали Франкових героїв із будівниками радянських гідростанцій і каналів. Це явне фальшування ідеї великого поета. Бо у Франка каменярі кажуть:
Ми д о б р о в і л ь н о взяли на себе цей тягар:
На шляху поступу ми лиш каменярі!
Чи мільйони в’язнів у таборах Сибіру, чи напівголодні робітники й селяни, що працюють для більшовицької диктатури, можуть сказати, що вони це роблять добровільно? Чи міг подумати Франко, що з рабської праці могли б вийти свобода й добробут?
Ювілеєм Франка більшовики хотіли піддобритися до українського народу, але на ділі знущанням над великим українським поетом викликали в серцях народу тільки гнів і обурення.
(Перейти в розділ «60 років Радіо Свобода»)
