(Рубрика «Точка зору»)
Пам’ятаєте, як під час Євромайдану судили 72-літнього дідуся з оселедцем, котрий начебто злісно віддухопелив «беркутівців», розкидався наліво й направо коктейлями Молотова і взагалі – організував весь народ на Грушевського? А як Андрій Дзіндзя, за версією влади, одним плювком робив нокдауни даїшникам? Мимоволі виникало запитання, для чого тримати такий «Беркут», котрий будь-який дід може перебити за хвилину і таких чутливих працівників автоінспекції, що від слини мусять знімати побої? Але те вже минуло і питати нема з кого – вони всі або з гастроллю в Ростові, або переховуються від слідства десь на зйомних квартирах Троєщини.
А як потім у Криму і тепер на Донбасі майже всі поголовно почали боятися «Правого сектора», пам’ятаєте? І то так жахатися від будь-якої згадки про хлопців Яроша, що аж усюди вони стали їм ввижаються.
Для чого все це робиться? Одним із завдань пропаганди під час інформаційно-психологічних операцій (простіше кaажучи – інформаційних війн) є демонізація супротивника. Надання йому нереальних міфічних рис, ототожнення зі всесвітнім злом. Робиться це з цілої низки причин, одна з яких – залякати своє населення, щоб воно сахалося й люто ненавиділо пропонованого владою ворога. А в страху, як відомо, очі великі, тому й вірять.
Усім добре відомо про піраміду Маслоу. Відчуття безпеки – одна з основних потреб людини, котра перебуває на другому знизу щаблі цієї самої піраміди. Саме тому медіа, котрі не хочуть сильно заморочуватися з креативом, заради високих рейтингів та маніпуляції апелюють саме до низького, себто перших сходинок у цій фігурі, бо вони відповідають за найголовніше – за відчуття захищеності та фізіологічні потреби.
Телебачення є тим видом медіа, що дуже добре надається до маніпуляцій. Причиною цьому є те, що ТБ робить ставку на емоції через намагання викликати якусь сильну реакцію. Саме тому, а також через ілюзію присутності, котру створює телекартинка, приглушується людська раціональність і глядач більше не може тверезо оцінювати ситуацію.
Якщо ж маніпуляція здійснюється професійно і методично, то навіть найстійкіші індивідууми можуть піддаватися впливові й втрачати здатність до критичного сприйняття отримуваної інформації. Все це призводить до того, що люди починають вірити навіть у несусвітні дурниці, у щось на кшталт «Візитки Яроша» чи побиття дідусем-пенсіонером кремезних «беркутівців». Знання про це радо використовує російська пропагандистська машина.
Коли 25 травня російське ТБ показало сюжет про перемогу Яроша на виборах, письменник Антон Санченко запропонував кремлівським пропагандистам нічого не спростовувати, а з того моменту показувати альтернативну Україну. Себто, де президент не Порошенко, а Ярош, в парламенті та уряді – суцільний «Правий сектор» і т.д.
Зараз Путін, побоюючись санкцій третього рівня, мусить дати задню. Через це Рада Федерації й скасувала власний дозвіл на введення військ до України. Зрозуміло, що хід суто технічний, але навіть він погано впливає на імідж ВВП. Путін вдає із себе збирача земель, політика світового масштабу та велике цабе. А такий завойовник, котрий дає задню перед якимись «гейропами», «піндосами» та «бендеро-хохлами» в очах свого електорату виглядає не інакше, як «лохом», щоб не сказати навіть «х**лом». Тому діяти потрібно якось обережно, щоб і санкціями по носі не отримати, і щоб народ поважати не перестав.
Зважаючи на те, наскільки відверто бреше російське телебачення і як радо в цю несусвітню дурість вірить місцеве населення, найкращим виходом для Путіна стане повне перенесення операції «Новоросія» в прямий ефір та віртуальний простір, припинивши її в реальному світі.
Десь у Підмосков’ї можна збудувати свій Голівуд, що симулюватиме локації Сходу України. Там постійно знімати все нові сезони серіалів «ДНР» та «ЛНР», де горді герої Луганди та Домбасу б’ються не на життя, а на смерть за «Русь-матушку», царя-путішку та проти триклятущих «бендерівців». Головне – не забувати все це пускати в ефіри усіх можливих російських каналів наживо та з максимальним ефектом включення, збираючи для телесепаратистів гроші та гуманітарну допомогу.
Інтернет у Росії майже контрольований. Будь-які спростування від українців уже зараз росіяни не сприймають всерйоз – їм краще відомо, що і як в наших краях насправді. Тому всіх, хто говоритиме, що підмосковна Новоросія – це фейк, відправлятимуть у Кащенка й звинувачуватимуть у відробітку грошей Вашингтона.
Головне не забути вимкнути цей ідіотизм в усіх інших країнах світу, особливо в Україні.
Шоу Трумена-Путіна
Пам’ятаєте, як після телефонної розмови з Путіним Анґела Меркель здзвонилася з Бараком Обамою і сказала, що російський президент живе в паралельній реальності? Пані Меркель знадобилося аж 15 років, щоб це зрозуміти. Проте цим словам можна надати трохи іншого змісту.
Російські олігархи та всі, кого дістала політика Кремля, можуть зібратися й відлучити Путіна від влади, причому без його відома. Все можна зробити як у фільмі «Шоу Трумена», де головний герой, сам того не знаючи, був зіркою телешоу і думав, що керує власним життям. Російському президентові можна буде не розповідати про павільйони в Підмосков’ї, де зніматиметься шоу «Новоросія» і запевняти, що він і далі впливає на політику в державі. У той же час реальне керівництво, завдяки виборам, передати іншим людям.
Путін зможе, як у комп’ютерній грі, віртуально завоювати собі ще якісь країни чи навіть скласти якусь уявну Новоросію. Вводити війська, куди забажає, і для нього швиденько відзнімуть чудовий сюжет з цього приводу. Створити для ВВП таку собі країну чудес, де все виконуватиметься за його побажанням, правда, все це матиме віртуальний характер, але це вже подробиці, про котрі йому непотрібно знати.
Все це можна буде ще й транслювати в прямому ефірі, де Вождь гордо походжатиме перед прихованими телекамерами й вважатиме, що весь світ біля його ніг, чим тішитиме немалу аудиторію біля телевізорів по всьому світові.
Нам підійде будь-який із цих варіантів. Врешті-решт, Путін і так прагне ізоляції, то хай ця ізоляція краще буде віртуальною: і рейтинг ВВХу**ла не постраждає, і люди більше не помиратимуть на нашому Сході.
Назарій Заноз – політичний оглядач, публіцист
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
