Що далі робити із Майданом

Майдан Незалежності у Києві двічі здивував Світ – у 2004-у та у 2014 роках. У четвертому – безпрецедентним мирним та водночас революційним стоянням, яке унеможливило тоді прихід до влади бандитського, проросійського угрупування на чолі з Віктором Януковичем. Із того першого українського Майдану почався світовий рух «конвеєру кольорових революцій», який примусив по-інакшому поглянути на цінності сучасної цивілізації не лише політичних, громадських та релігійних лідерів, але і цілі суспільні та інтернаціональні спільноти. На зміну цінностям гламуру та індивідуальної успішності почали приходити ідеї солідарної відповідальності за майбутнє, суспільного миру та справедливості.

Попри те, що українські політики зрадили перший Майдан, і, зрештою, контрреволюціонери-корупціонери домоглися відтворення своєї влади в Україні, суспільна пам’ять про нього, цінності, які там обстоювалися, спричинили за 10 років Майдан другий. Вже не карнавально-позитивний, доброзичливий до усіх, включно з ворогами, натомість – героїчний, кривавий та безкомпромісний.

Незбагненним, містичним чином назву «Майдан Незалежності» було закарбовано страшними і величними подіями, які відбулися там цієї зими. І знову Світ із захватом і подивом дивився на Україну, усвідомлюючи, що саме на Майдані повертається стерно європейської та світової історії.

Центр комерції?

Майдан не може бути таким, яким був до Зимового повстання. Він вже не територія комерції. Свого часу, після вікопомної Студентської революції на граніті у 90-му році та проголошення Незалежності з тодішньої площі Жовтневої революції прибрали циклопічний пам’ятник Леніну, назвали площу майданом Незалежності та… почали забудовувати торговельними площами.

Саме комерційним цілям було підпорядковано масштабну реконструкцію Майдану, здійснену у середині 90-х. Тоді площа позбулася своєї унікальної археологічної пам’ятки – дбайливо музеїфікованих тисячолітніх фундаментів Лядських воріт, крізь які ще Батий увірвався до Києва у 1240 році. Так само зник світло-музичний фонтан та сквер біля нього. Натомість виросли скляні «пухирі» підземного торговельного центру, «гребля» разом зі стелою Незалежності, зо дві скульптурні композиції, місток через вулицю Інститутську. Попри комерціалізацію цього простору Майдан не втратив свого призначення головної площі столиці і держави – центру соціальної комунікації. Цьому сприяло справді центральне розташування, транспортна доступність та ландшафти. Через це чимало найзначущіших суспільних подій відбувається саме тут.
Нині Майдан набуває без перебільшення сакрального символізму для нинішнього та прийдешніх поколінь українців. Він вже не може бути генератором прибутків. В нього інша суспільна місія.

Місце пам’яті та сили

Під час подій Зимового повстання авторові щодня доводилося зустрічати на Майдані друзів і знайомих, зокрема тих, кого не бачив ще від першого Майдану, або й з інституту. Проте, коли гостра фаза протистояння закінчилася, соціальний склад людей на Майдані став мінятися. Чимало з нинішніх мешканців наметів у київському середмісті не були тут зимою. Однак вони, апелюючи до священної пам’яті зимових подій, відмовляються залишати свій прихисток, ставлячи різноманітні вимоги – від побутових до політичних і навіть екзистенційних. Наприклад, щоб Майдан і його мешканці лишалися своєрідним символом перемоги і водночас контрольним механізмом дій влади – нинішньої і прийдешніх.

У нової влади і киян соціо-санітарний стан Майдану викликає дедалі більше невдоволення, але до його мешканців принципово не може бути застосовано силу. Майдан слід трансформувати разом із ними.

Перед усім має бути створено Концепцію розвитку Майдану та прилеглих до нього територій. Головне функціональне призначення цієї місцевості – пізнання, творчий розвиток, історична пам’ять, соціальна комунікація. Саме на Майдані та довкола нього сконцентровано унікальні об’єкти, які «сам Бог велів» застосувати задля реалізації такого призначення. З північного сходу ця територія виходить до арки Дружби народів, яку слід з’єднати канатною дорогою з Трухановим островом – рекреаційною (парковою та пляжною) зоною. Далі до Європейської площі – Філармонія та Український дім – територія високого мистецтва. На місці знищеної пам’ятки конструктивізму – споруди, де містилося Міністерство охорони довкілля та ресторан «Столичний» доцільно розмістити сквер-полігон для роллерів, скейтбордистів та любителів паркуру. Готель «Дніпро» та споруда колишньої Укоопспілки не становлять архітектурної цінності їх цілком можна демонтувати щоб відкрити схил, який вінчає Жовтневий палац, або реконструювати під арт-готелі та вільний простір за типом «Часопису».

Від Європейської площі і до вулиці Богдана Хмельницького Хрещатик має лишатися пішохідним за винятком проїздів із вулиці Михайла Грушевського на Володимирський узвіз та з Інститутської на Малу Житомирську. Тут місце для художників, вуличних аніматорів та акторів. Взимку тут слід встановлювати стаціонарні намети для проведення мистецьких акцій, лекцій та інших видів дозвілля.

У реконструйованому Будинку профспілок слід розмістити Музей сучасної історії України, де зокрема зібрати інформацію про усіх, хто загинув на Майдані цієї зими та в перебігу відбиття російської агресії. ​
Хрещатик слід максимально звільнити від офісів, передавши споруди під виставкові зали, майстерні художників, редакції ЗМІ.

Реконструкцію слід проводити поетапно, залучивши до розробки її концепції і тих, хто нині не хоче йти з Майдану. Для декого з них знайдеться робота на оновленому Майдані – від екскурсоводів до охоронців правопорядку.

Майдан вже просто не може бути таким казенним, яким його зробили попередні влади. Він справді є сучасним, органічним суспільним центром України.

Насамкінець – відвідини Майдану мають бути включені до обов’язкового курсу середньої освіти.

Костянтин Матвієнко – експерт Корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода