Київ – Поранені бійці АТО у спогадах ще на фронті, а в реальності – в чотирьох стінах лікарняних палат. Допомогти їм стати на ноги взялися лікарі, кияни та ціла Волонтерська сотня. Втім засиджуватися у госпіталі вони не збираються, кажуть, що повернуться на фронт, в той час, як на їхнє місце привезуть нових постраждалих.
Один із поранених – Максим із Коростеня – спочатку у складі 95-ї Житомирської аеромобільної бригади патрулював кордон Херсонщини, а потім його перекинути під Слов’янськ. У перший же вечір чоловік дізнався, що таке мінометний обстріл. А осколкове поранення в руку отримав через місяць. Про війну розповідати не хоче, але нарікає на недостатнє інформування, погану координацію й безпечність самих вояків.
«Телефонують дружини, матері і кажуть, що показують, що нас обстрілюють, нашу гору. А у нас тихо, спокійно, нічого немає. І буквально 15 хвилин проходить і нас починають обстрілювати. Самі пацани фотографують бойову точку і надсилають в інтернет свою фотографію. Вони самі себе виказують. Що це за війна така?», – питає він.
Максима переводять до Ірпінського госпіталю. До свого наплічника він збирає все необхідне: одяг, взуття, медикаменти. Бере з собою і прапор бригади, а ще дитячий малюнок та ведмедика для доньки – що принесли кияни. Каже, що опісля обов’язково повернеться до друзів у місце проведення АТО. У палаті залишаються товариші – один із простреленим коліном, а в іншого – розроблені кістки обох ніг. Кажуть, що і їх переведуть, бо мають привезти важкопоранених.
Не сумувати хлопцям допомагають волонтери. Щодня приходять – питають, що потрібно, приносять їжу, одяг і листівки. Навідується до них і Дід Мороз – киянин-підприємець, який смішить бійців й частує смаколиками зі свого ресторану.
Волонтерський пункт – і аптека, і бібліотека
За два тижні своєї роботи волонтери налагодили в одному аптечному пункті на території госпіталю імпровізований склад, куди й просять приносити допомогу. Жартують, що у цьому маленькому приміщенні крім аптеки вже з’явилась і бібліотека, і цілий магазин з одягом. Проте наголошують, що допомога потрібна не лише пораненим, яких вже доправили до Києва, а й тим, яких вивезти поки що не вдається.
«Є такі ситуації навіть зараз, коли хлопці лежать в лікарнях за лінією фронту, але немає можливості їх перевезти через те, що так роздріблені кінцівки, що потрібні апарати Ілізарова й інші апарати. Просто так їх не можна перевозити. І вони чекають зараз на цей апарат, щоб приїхати сюди і щоб їм тут зробили операцію, а то й не одну», – каже волонтер Волонтерської сотні Інна.
Багатьом пораненим потрібно ще й відновлювати втрачені документи: паспорти, військові квитки. Вони сподіваються, що чиновники це зможуть вирішити.
Один із поранених – Максим із Коростеня – спочатку у складі 95-ї Житомирської аеромобільної бригади патрулював кордон Херсонщини, а потім його перекинути під Слов’янськ. У перший же вечір чоловік дізнався, що таке мінометний обстріл. А осколкове поранення в руку отримав через місяць. Про війну розповідати не хоче, але нарікає на недостатнє інформування, погану координацію й безпечність самих вояків.
«Телефонують дружини, матері і кажуть, що показують, що нас обстрілюють, нашу гору. А у нас тихо, спокійно, нічого немає. І буквально 15 хвилин проходить і нас починають обстрілювати. Самі пацани фотографують бойову точку і надсилають в інтернет свою фотографію. Вони самі себе виказують. Що це за війна така?», – питає він.
Максима переводять до Ірпінського госпіталю. До свого наплічника він збирає все необхідне: одяг, взуття, медикаменти. Бере з собою і прапор бригади, а ще дитячий малюнок та ведмедика для доньки – що принесли кияни. Каже, що опісля обов’язково повернеться до друзів у місце проведення АТО. У палаті залишаються товариші – один із простреленим коліном, а в іншого – розроблені кістки обох ніг. Кажуть, що і їх переведуть, бо мають привезти важкопоранених.
Не сумувати хлопцям допомагають волонтери. Щодня приходять – питають, що потрібно, приносять їжу, одяг і листівки. Навідується до них і Дід Мороз – киянин-підприємець, який смішить бійців й частує смаколиками зі свого ресторану.
Волонтерський пункт – і аптека, і бібліотека
За два тижні своєї роботи волонтери налагодили в одному аптечному пункті на території госпіталю імпровізований склад, куди й просять приносити допомогу. Жартують, що у цьому маленькому приміщенні крім аптеки вже з’явилась і бібліотека, і цілий магазин з одягом. Проте наголошують, що допомога потрібна не лише пораненим, яких вже доправили до Києва, а й тим, яких вивезти поки що не вдається.
«Є такі ситуації навіть зараз, коли хлопці лежать в лікарнях за лінією фронту, але немає можливості їх перевезти через те, що так роздріблені кінцівки, що потрібні апарати Ілізарова й інші апарати. Просто так їх не можна перевозити. І вони чекають зараз на цей апарат, щоб приїхати сюди і щоб їм тут зробили операцію, а то й не одну», – каже волонтер Волонтерської сотні Інна.
Багатьом пораненим потрібно ще й відновлювати втрачені документи: паспорти, військові квитки. Вони сподіваються, що чиновники це зможуть вирішити.
