Олександра Вагнер
Після анексії Криму Росією було складно повірити, що подібні дії можливі без попередньої підготовки. Про це свідчить, крім іншого, досить велика мережа проросійських і сепаратистських організацій, що діють в Криму з початку 2000-х років. Схожі висновки можна зробити і після вивчення різних політичних організацій Донбасу.Якби, наприклад, в Криму не було партії «Русское единство», яку очолює нинішній голова кримського уряду Сергій Аксьонов, Росії не було б на кого спертися після ухвалення рішення про анексію. У даному випадку було вже неважливо, що ця партія набрала трохи більше ніж 4 відсотки голосів у 2010 році на виборах у Верховну Раду Криму.
Історія створення цієї партії починається в 2008 році після злиття декількох кримських проросійських організацій. В «Русское единство» увійшли, наприклад, представники Російської громади Криму, яка включена до президії Міжнародної ради російських співвітчизників, створеної в 2002 році за сприяння уряду Москви. Російську громаду Криму очолював Сергій Цеков, якого призначили спочатку заступником спікера в самопроголошеній кримській Держраді, а з недавнього часу ще й членом Ради Федерації.
До руху «Русское единство» спочатку влилися і члени організації «Севастополь-Крым-Россия», двох представників якої, Валерія Под’ячого і Семена Клюєва, у 2011 році засудили до трьох років умовно за посягання на територіальну цілісність України – у зв’язку з публічними закликами приєднати Крим до Росії. Засуджені в січні 2008 року вимагали, щоб Верховна Рада Криму ухвалила рішення про приєднання півострова до Росії.
Ці події перегукуються з історією ще однієї сепаратистської організації, створеної в 2005 році на Донбасі. Сьогодні її назва змушує згадати про угруповання «Донецька народна республіка», яке в Україні офіційно визнано терористичною організацією. Але до недавнього часу словосполучення «Донецька республіка» асоціювалося виключно з діючою на Донбасі і згодом забороненою громадською організацією.
Її основною метою було надання особливого статусу східним областям України, які входили до складу Донецько-Криворізької Радянської Республіки, що проіснувала два місяці і в квітні 1918 року стала частиною УНР. Свої акції прихильники «Донецької республіки» («ДР»)проводили під прапором із двоголовим орлом, тому в 2007 році за рішенням суду діяльність організації припинили.
Проте, через два роки після судового рішення, активісти «ДР» організували кілька мітингів з вимогою федералізації (вони оголосили «суверенною російською федеративною державою» Луганську, Донецьку та Херсонську області України). За це – за підозрою у поваленні конституційного ладу – щодо кількох членів «Донецької республіки» завели кримінальні справи, але суду не було.
Про причини можна тільки здогадуватися. Члени забороненої організації знову нагадали про себе влітку 2012 року, після того, як українські ЗМІ повідомили, що в Росії почали видавати паспорти так званої «Донецької республіки»: представництво організації відкрилося при Євразійському союзі молоді в Москві.
А нещодавно засновник «Донецької республіки» Андрій Пургін став «віце-прем’єром» угрупування «ДНР». Зі своїми прихильниками Пургін приєднався до Павла Губарєва під час березневого мітингу, на якому вперше пролунав заклик провести референдум про автономію Донецької області. Після цього служба безпеки України заарештувала обох, але згодом відпустила. Визволення Губарєва тоді домагався навіть міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров.
Сепаратистські мітинги в Донецькій області не обходилися без прапорів партії «Русский блок». Рішення про заборону цієї політичної організації місяць тому ухвалив окружний суд Києва «за заклики до порушення територіальної цілісності України». Незважаючи на заборону, ця партія зберегла свою присутність у Криму, а на її сторінках вказані контакти активістів із різних міст України.
«Русский блок» створили, ймовірно, з тією ж метою, що і декількома роками пізніше кримське «Русское единство», однак партія в середині 2000-х не набрала необхідної кількості голосів на виборах у Верховну Раду Криму і після цього відсторонилася від справ півострова.
Серед членів партії «Русский блок» у минулому був і один з членів нинішнього кримського сепаратистського керівництва Сергій Цеков, а також львівський підприємець Олександр Свістунов, який є лідером Російського руху України і котрий останнім часом регулярно дає інтерв’ю інформаційному агентству, тісно пов’язаному з донецькими сепаратистами. Свістунова у 2012 році заарештували за підозрою в несплаті податків.
«Легальні» прихильники інтеграції з Росією
Крім заборонених політичних і громадських організацій, в Україні є кілька легально існуючих партій і політичних об’єднань, які виступають за інтеграцію з Росією і Білорусією, за вступ до Митного союзу або за надання особливого статусу російській мові. Їх представники прямо або посередньо закликають до сепаратизму і приєднання до Росії.
За федеративний устрій України і надання російській мові статусу другої державної виступає Слов’янська партія. Вони прописали це у своїй програмі. Водночас у списку головних цілей партії значиться «сприяння подоланню важкої кризи в Україні шляхом її входження у Співтовариство східнослов’янських держав та їх історичних союзників», а також «сприяння створенню геополітичної системи слов’янських держав».
У своєму ЖЖ-блозі лідер партії Олександр Лузан вживає слово «хунта», вимагає негайної відставки низки українських політиків, яких він називає «київськими і західноукраїнськими екстремістами», а невизнаному світовою спільнотою референдуму в Криму Лузан дає характеристику «приголомшлива перемога Росії».
Подібну лексику можна знайти і на сайті харківської організації «Оплот», чиї прихильники нині контролюють будівлю СБУ в Донецьку, а своє незаконне збройне формування називають «Русская православная армия». Про зв’язки цієї організації з активістами російського неонацистського руху «Русское национальное единство» («РНЕ») говорять не тільки українські, але й російські експерти. Серед членів «РНЕ» був і «народний губернатор» угрупування «ДНР» Павло Губарєв.
«Оплот» брав участь у створенні «Українського фронту», чиє найгучніше засідання проходило в Харкові відразу після втечі з Києва екс-президента України Віктора Януковича. Очікувалося, що Янукович з’явиться на цьому з’їзді, навіть що на ньому оголосять про відділення південно-східних областей України і утворення автономної держави, однак цього не сталося. Загальний зміст підсумкової заяви з’їзду зводився до того, що рішення, які Верховна Рада ухвалила 21 і 22 лютого, «викликають сумніви в їх легітимності та законності».
Хоча «Український фронт» офіційно є «добровільним громадським об’єднанням представників народу України», в нього входять російські організації: байкерський клуб «Ночные волки» та громадське об’єднання донських козаків (один із отаманів Союзу козаків Області війська донського Микола Козіцин зараз керує збройними операціями на південному сході України). Навіть організація «Український вибір», яка входить до «Фронту», за повідомленнями ЗМІ безпосередньо фінансується з Росії. Ймовірно, свою роль у цьому зіграв ініціатор створення організації Віктор Медведчук: хрещеним батьком його доньки Дарини є російський президент Володимир Путін.
Серед співчуваючих нинішнім кримським і донбаським сепаратистам найвидатніша українська сила – це Комуністична партія (КПУ), яка набрала більше ніж 13 відсотків голосів на останніх парламентських виборах. Намети комуністів стоять на площі Леніна в Донецьку, де регулярно проводяться сепаратистські мітинги, а з трибуни Верховної Ради лідер комуністів Петро Симоненко неодноразово заявляв, що підтримує вимоги сепаратистів на Сході України.
Більш того, за результатами завершеного розслідування, деякі депутати Верховної Ради від комуністів допомагають сепаратистам. Дати оцінку, чи не суперечить діяльність КПУ Конституції України, раніше просили крайні праві українські партії, які закликали заборонити діяльність КПУ.
Водночас далеко не всі комуністи поділяють погляди свого лідера. Фракцію КПУ у Верховній раді покинула депутат Оксана Калетник, а один з активістів партії в Донецьку, на запитання Радіо Свобода, чи підтримує він сепаратизм на Донбасі, сказав, що виступає за єдність України.
На відміну від більшості комуністичних партій країн Центральної Європи, які еволюціонували у бік соціал-демократичних цінностей, українські комуністи мріють про реванш: відновлення контролю держави над великими підприємствами, які приватизували в 1990-х роках, і введення системи державного регулювання цін.
З цієї причини прихильникам КПУ близька політика Володимира Путіна, який експропріював великі активи в олігархів, наприклад, у Михайла Ходорковського або Володимира Гусинського. (Інша річ, що на «дружніх» самому Путіну олігархів ця політика не поширилася.)
Повторити щось подібне планують на Донбасі лідери угрупування «ДНР», про що заявив один з них, Денис Пушилін, в кінці травня. Кількома днями пізніше так званий «прем’єр-міністр» «ДНР» Олександр Бородай сказав, що активи найбільшого олігарха Донбасу Ріната Ахметова чіпати не будуть, але навіть якщо гіпотетично уявити собі націоналізацію майна інших великих підприємців регіону, то мова може йти про масштабний переділ власності, в якому зацікавлені деякі члени іншої української партії – Партії регіонів.
За словами в.о. голови Луганської ОДА Ірини Верігіної, депутати Партії регіонів Олександр Єфремов та Сергій Горохов, які нещодавно їздили до Москви і виступали перед депутатами Державної думи Росії, можуть бути причетні до фінансування сепаратистського руху. Мабуть, вони сподіваються, що витрачені кошти можуть окупитися в майбутньому, коли дійде до можливості переглянути майнові права на підприємства (в Криму, наприклад, цей процес уже розпочався: Севастопольський морський завод, що належить нинішньому президенту України Петру Порошенко зараз перевіряють на законність приватизації).
