Київ – Волонтери ініціативи «Восток SOS» отримують на свою гарячу лінію до сотні телефонних дзвінків з проханням про допомогу. Звертаються до них люди й через сторінку у мережі Facebook. Хтось не може виїхати з дітьми зі Слов’янська чи Краматорська, хтось шукає житло на новому місці перебування. Поки волонтери, які самі не мають ані постійного офісу, ані достатнього бюджету, а часом навіть і де переночувати, працюють дієвіше, аніж урядова гаряча лінія. Принаймні, саме до них ще донедавна чиновники перенаправляли біженців зі Сходу. Радіо Свобода спілкувалося з волонтерами «Восток SOS» Юлією Красильниковою та Анною Мокроусовою.
– Чим насамперед сьогодні займається «Восток SOS»?
Юлія Красильникова: Можна виокремити кілька напрямків у нашій роботі. Ми, крім того, що допомагаємо переселенцям, ще окремо займаємося допомогою військовим. Це окремий, важкий досить для нас, напрям, бо іноді доводиться навіть у дрібницях допомагати. Щодо проблем, з якими до нас звертаються люди, то це від пошуку житла до пошуків медичних закладів, допомоги потерпілим. Тобто до нас звертаються і люди, яким потрібна нагальна допомога саме зараз, і люди, яким потрібна постійна медична допомога, але вони вже не можуть її отримати в Донецьку чи Луганську, чи в інших небезпечних місцях. Звертаються також люди, які переїжджають самостійно, але вони не можуть знайти житло, роботу, не можуть влаштувати дітей до дитячих садочків, школи.
– Яка допомога сьогодні найбільше потрібна людям, які телефонують на ваші гарячі лінії? Що можуть зробити для них жителі інших регіонів України?
Анна Мокроусова: Нам потрібна допомога насамперед з наданням житла для переселенців, хто готовий прийняти, на який час, чи готові допомогти з дітьми. Тому що виїжджають насамперед родини з дітьми та активісти. Ще один напрямок нашої роботи – забезпечення медичної допомоги потерпілим активістам. На жаль, наразі їх дуже багато. У нас є рахунки спеціальні, у цьому разі дуже потрібна фінансова допомога. Нам часто бракує ресурсів, у нас дуже небагато власних ресурсів. Нам допомагають майданівські фонди, але іноді потрібно терміново, без зволікання перерахувати гроші, коли люди залишаються в небезпечних місцях, вони не можуть надати чеків. Звіти ми всі надаємо на сайті «Восток SOS». Ми також здійснюємо інформаційну роботу. У нас є сайт informatory.lg.ua, де ми намагаємося надавати інформацію про Луганську область. Тому що зараз це складно, там немає журналістів. У нас є гарячі лінії, якщо щось відбувається, добре було б, щоб люди дзвонили на них, розповідали, що відбувається.
– Хто сьогодні, крім вас, займається організацією вивезення людей із зони бойових дій?
Юлія Красильникова: Є якісь державні гарячі лінії, є якісь координаційні групи, є фонди, які здійснюють вивезення людей, тобто якісь масові вивезення існують. Але, по-перше, їх не завжди можна легко знайти. По-друге, те, що пропонують людям і як їм це пропонують, викликає у людей шок, вони просто бояться туди їхати.
– Людей шокує те, що їм пропонують при евакуації?
Юлія Красильникова: Так, при евакуації. Пропонують якісь неприйнятні для життя умови. Одна річ, коли людина виїжджає сама, а інша – коли це родина з п’яти-семи людей, коли в родині діти. Тоді потрібні певні мінімальні умови: має бути вода, спальні місця, мінімальні кошти на їжу. Навіть це не завжди є в людей. Бувають такі випадки, що їм дають наші телефони на державних гарячих лініях чи в державних інстанціях. Їм там кажуть: «Ми можемо запропонувати вам тільки такі умови, якщо вас не влаштовує, то звертайтеся до громадських організацій, там вам запропонують щось краще».
– Чи бачите Ви сьогодні якісь скоординовані зусилля з боку держави з допомоги переселенцям зі Сходу, чи існує реальна державна політика в цій царині?
Юлія Красильникова: Насправді потрібна якась системна робота державного апарату, тобто системне вирішення цього питання, бо навіть ми, працюючи з цією проблемою, не знаємо, куди можна точно зателефонувати, щоб отримати допомогу в такому випадку чи в такому. Це потрібно брати купу телефонів і обдзвонювати, чекати, що там хтось відповість, хтось не відповість, хтось відправить ще кудись. Треба витрачати на це багато часу. Це велика проблема, що люди не знають, куди звертатися і де можуть їм щось запропонувати. Нема системи, і збоку важко зрозуміти, як це робиться.
– З яких міст Донбасу сьогодні надходить найбільше прохань про допомогу?
Юлія Красильникова: Це Донецьк та Луганськ. Але звідти людям легше виїхати, бо там є залізничні вокзали. Це міста в Луганській області, де перекривають шлях блокпости, де точаться бойові дії. Лисичанськ був таким містом, Рубіжне, сам Луганськ, у якому були бойові дії. Кілька днів там були введені додаткові потяги, бо був такий потік охочих виїхати, що потягів не вистачало.
– І з якими намірами люди виїжджають: надовго, назавжди чи сподіваються повернутися за пару тижнів додому?
Юлія Красильникова: Принаймні ті, хто виїжджав до останнього тижня і навіть не з найгарячіших точок, то вони це робили з метою переселитися в інший регіон, бо ситуація вже вкрай напружена й неприйнятна для нормального життя. Люди розуміють, що буде дуже складна криміногенна ситуація. І просто надалі, якщо навіть ця ситуація якось вирішиться, то в регіоні ще буде довго небезпечно. Нині є великий потік людей, які виїжджають, щоб роздивитися, як можна облаштуватися в іншому регіоні з перспективою туди переїхати або, взагалі, щоб більше на Схід не повертатися.
– І куди люди переїжджають здебільшого, в які регіони, де їм сприяють найбільше?
Анна Мокроусова: Зараз дуже активно нам допомагають Тернопільська область, Вінниця та Івано-Франківськ. Люди з цих областей активно відгукуються, пропонують житло, іншу допомогу. Дуже мало пропозицій допомоги зі Львова, Києва, Харкова та Дніпропетровська. І на владному рівні немає допомоги, і від людей якихось пропозицій немає. І це дуже сумно, бо для нас, для Донбасу, ці області дуже значимі. Якщо щось трапиться, є така віра, що Дніпропетровськ, Харків, Київ і Львів – це якісь стовпи надійності. І від них зараз надходить найменше допомоги.
– Як Ви вважаєте, чи потрібно сьогодні створювати спеціально гуманітарні коридори для жителів Донбасу?
Анна Мокроусова: Зараз питання гуманітарного коридору є критично важливим для Донбасу. На нашій гарячій лінії «Восток SOS» щодня віддзвонюється велика кількість людей зі Слов’янська, Краматорська, Рубіжного. Вони хочуть виїхати родинами, але фізично не можуть цього зробити, тому що або дорога перекрита блокпостами, або навіть розповідають, що українська армія не пропускає в якісь критичні моменти. І, власне кажучи, питання створення гуманітарних коридорів для вивезення людей є дуже актуальним. Цю інформацію підтверджує й ініціатива «Донбас SOS». Вони, як і наша гаряча лінія «Восток SOS», отримують велику кількість дзвінків із проханням допомогти виїхати з регіону.
– Чим насамперед сьогодні займається «Восток SOS»?
Юлія Красильникова: Можна виокремити кілька напрямків у нашій роботі. Ми, крім того, що допомагаємо переселенцям, ще окремо займаємося допомогою військовим. Це окремий, важкий досить для нас, напрям, бо іноді доводиться навіть у дрібницях допомагати. Щодо проблем, з якими до нас звертаються люди, то це від пошуку житла до пошуків медичних закладів, допомоги потерпілим. Тобто до нас звертаються і люди, яким потрібна нагальна допомога саме зараз, і люди, яким потрібна постійна медична допомога, але вони вже не можуть її отримати в Донецьку чи Луганську, чи в інших небезпечних місцях. Звертаються також люди, які переїжджають самостійно, але вони не можуть знайти житло, роботу, не можуть влаштувати дітей до дитячих садочків, школи.
– Яка допомога сьогодні найбільше потрібна людям, які телефонують на ваші гарячі лінії? Що можуть зробити для них жителі інших регіонів України?
Нам потрібна допомога насамперед з наданням житла для переселенців, хто готовий прийняти, на який час, чи готові допомогти з дітьмиАнна Мокроусова
Анна Мокроусова: Нам потрібна допомога насамперед з наданням житла для переселенців, хто готовий прийняти, на який час, чи готові допомогти з дітьми. Тому що виїжджають насамперед родини з дітьми та активісти. Ще один напрямок нашої роботи – забезпечення медичної допомоги потерпілим активістам. На жаль, наразі їх дуже багато. У нас є рахунки спеціальні, у цьому разі дуже потрібна фінансова допомога. Нам часто бракує ресурсів, у нас дуже небагато власних ресурсів. Нам допомагають майданівські фонди, але іноді потрібно терміново, без зволікання перерахувати гроші, коли люди залишаються в небезпечних місцях, вони не можуть надати чеків. Звіти ми всі надаємо на сайті «Восток SOS». Ми також здійснюємо інформаційну роботу. У нас є сайт informatory.lg.ua, де ми намагаємося надавати інформацію про Луганську область. Тому що зараз це складно, там немає журналістів. У нас є гарячі лінії, якщо щось відбувається, добре було б, щоб люди дзвонили на них, розповідали, що відбувається.
– Хто сьогодні, крім вас, займається організацією вивезення людей із зони бойових дій?
Юлія Красильникова: Є якісь державні гарячі лінії, є якісь координаційні групи, є фонди, які здійснюють вивезення людей, тобто якісь масові вивезення існують. Але, по-перше, їх не завжди можна легко знайти. По-друге, те, що пропонують людям і як їм це пропонують, викликає у людей шок, вони просто бояться туди їхати.
– Людей шокує те, що їм пропонують при евакуації?
Бувають випадки, що їм дають наші телефони на державних гарячих лініях чи в державних інстанціях. Кажуть: «Там вам запропонують щось краще»Юлія Красильникова
Юлія Красильникова: Так, при евакуації. Пропонують якісь неприйнятні для життя умови. Одна річ, коли людина виїжджає сама, а інша – коли це родина з п’яти-семи людей, коли в родині діти. Тоді потрібні певні мінімальні умови: має бути вода, спальні місця, мінімальні кошти на їжу. Навіть це не завжди є в людей. Бувають такі випадки, що їм дають наші телефони на державних гарячих лініях чи в державних інстанціях. Їм там кажуть: «Ми можемо запропонувати вам тільки такі умови, якщо вас не влаштовує, то звертайтеся до громадських організацій, там вам запропонують щось краще».
– Чи бачите Ви сьогодні якісь скоординовані зусилля з боку держави з допомоги переселенцям зі Сходу, чи існує реальна державна політика в цій царині?
Юлія Красильникова: Насправді потрібна якась системна робота державного апарату, тобто системне вирішення цього питання, бо навіть ми, працюючи з цією проблемою, не знаємо, куди можна точно зателефонувати, щоб отримати допомогу в такому випадку чи в такому. Це потрібно брати купу телефонів і обдзвонювати, чекати, що там хтось відповість, хтось не відповість, хтось відправить ще кудись. Треба витрачати на це багато часу. Це велика проблема, що люди не знають, куди звертатися і де можуть їм щось запропонувати. Нема системи, і збоку важко зрозуміти, як це робиться.
– З яких міст Донбасу сьогодні надходить найбільше прохань про допомогу?
Юлія Красильникова: Це Донецьк та Луганськ. Але звідти людям легше виїхати, бо там є залізничні вокзали. Це міста в Луганській області, де перекривають шлях блокпости, де точаться бойові дії. Лисичанськ був таким містом, Рубіжне, сам Луганськ, у якому були бойові дії. Кілька днів там були введені додаткові потяги, бо був такий потік охочих виїхати, що потягів не вистачало.
– І з якими намірами люди виїжджають: надовго, назавжди чи сподіваються повернутися за пару тижнів додому?
Юлія Красильникова: Принаймні ті, хто виїжджав до останнього тижня і навіть не з найгарячіших точок, то вони це робили з метою переселитися в інший регіон, бо ситуація вже вкрай напружена й неприйнятна для нормального життя. Люди розуміють, що буде дуже складна криміногенна ситуація. І просто надалі, якщо навіть ця ситуація якось вирішиться, то в регіоні ще буде довго небезпечно. Нині є великий потік людей, які виїжджають, щоб роздивитися, як можна облаштуватися в іншому регіоні з перспективою туди переїхати або, взагалі, щоб більше на Схід не повертатися.
– І куди люди переїжджають здебільшого, в які регіони, де їм сприяють найбільше?
Дуже активно нам допомагають Тернопільська область, Вінниця та Івано-ФранківськАнна Мокроусова
Анна Мокроусова: Зараз дуже активно нам допомагають Тернопільська область, Вінниця та Івано-Франківськ. Люди з цих областей активно відгукуються, пропонують житло, іншу допомогу. Дуже мало пропозицій допомоги зі Львова, Києва, Харкова та Дніпропетровська. І на владному рівні немає допомоги, і від людей якихось пропозицій немає. І це дуже сумно, бо для нас, для Донбасу, ці області дуже значимі. Якщо щось трапиться, є така віра, що Дніпропетровськ, Харків, Київ і Львів – це якісь стовпи надійності. І від них зараз надходить найменше допомоги.
– Як Ви вважаєте, чи потрібно сьогодні створювати спеціально гуманітарні коридори для жителів Донбасу?
На нашій гарячій лінії «Восток SOS» щодня віддзвонюється велика кількість людей зі Слов’янська, Краматорська, РубіжногоАнна Мокроусова
Анна Мокроусова: Зараз питання гуманітарного коридору є критично важливим для Донбасу. На нашій гарячій лінії «Восток SOS» щодня віддзвонюється велика кількість людей зі Слов’янська, Краматорська, Рубіжного. Вони хочуть виїхати родинами, але фізично не можуть цього зробити, тому що або дорога перекрита блокпостами, або навіть розповідають, що українська армія не пропускає в якісь критичні моменти. І, власне кажучи, питання створення гуманітарних коридорів для вивезення людей є дуже актуальним. Цю інформацію підтверджує й ініціатива «Донбас SOS». Вони, як і наша гаряча лінія «Восток SOS», отримують велику кількість дзвінків із проханням допомогти виїхати з регіону.
