(Рубрика «Точка зору»)
Про генерала-майора Сергія Кульчицького я дізнався уже після загибелі цього героя під Слов’янськом. Бачив його фотографію, читав про нього відгуки. Схоже, це не був «паркетний генерал», яких у нас доволі. Про нього згадують, що він, як правило, знаходився поряд із бійцями, жив з ними в наметі, їв просту солдатську їжу, яку часто сам готував. Їздив і літав туди, де були його бійці. Був суворим, але людяним. Деякі російські ЗМІ тішаться: мовляв, убили генерала, який «мочив колорадів».
Біографія генерала Кульчицького теж говорить про те, що це військовий до мозку кісток. Народився в сім’ї офіцера, який служив у радянських військах, дислокованих у Східній Німеччині. Народився, до речі, у Ваймарі – місті Гете. Закінчив Уссурійське суворовське, потім – Далекосхідне загальновійськове училище. Вісім років служив у важких умовах Заполяр’я. Але як тільки Україна стала незалежною, повернувся на батьківщину своїх предків, служив у її армії. Був заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України.
Звідки в Кульчицького ці «військові гени»? Чи не спрацювало тут родове походження? Адже Кульчицькі – старовинний шляхетський рід. Їхнє родове село Кульчиці на Самбірщині відоме ще з ХІІІ століття. Село, до речі, ділилося на Кульчиці Шляхетські й Кульчиці Рустикальні, тобто сільські. Саме з Кульчиць походив один із найкращих українських полководців Петро Конашевич-Сагайдачний. Рід Кульчицьких-шляхтичів гербу Сас розрісся, доля порозкидала представників цього роду по різних краях. Дехто з них забув про шляхетське походження і славу свого роду. Та гени все одно дають знати про себе.
Серед Кульчицьких були відомі вчені, філософи, письменники. Але передусім вони прославилися своїми воїнами. Це й зрозуміло. Адже шляхтичі – люди, що вміли воювати й захищати рідну землю. Певно, найбільш знаний серед Кульчицьких-вояків – Юрій-Франц, герой Віденської битви 1683 року. Саме завдяки його діям вдалося зняти облогу турецького війська зі столиці Австрії. Австрійці по праву вважають Юрія-Франца національним героєм. До того ж він навчив віденців, а потім інших європейців вживати каву. Саме у Відні Юрій-Франц відкрив першу в Європі кав’ярню. Поет-воїн Михайло Кульчицький загинув, захищаючи від німців Сталіград. Ще один Кульчицький, Володимир, був убитий 18 лютого 2014 року, обороняючи Євромайдан у Києві. Цей список Кульчицьких можна продовжувати…
І в цьому списку героїв генерал Сергій Кульчицький буде на одному з перших місць. Так, загинув він далеко від родинного гнізда своїх предків – на Донбасі. Але мимоволі напрошується паралель. Як його далекий предок Юрій-Франц оборонив Відень від східних турецьких орд, так і генерал Кульчицький обороняв під Слов’янськом Україну, зрештою, і Європу, від новітньої «східної орди». І під Віднем у 1683 році, як і зараз під Слов’янськом, відбувається не просто битва. Це, за великим рахунком, війна цивілізацій. Цивілізації європейської і цивілізації азійської.
На жаль, у цій війні генерал Кульчицький загинув. Але, сподіваюся, пам’ять про нього збережеться, як і про Юрія-Франца.
Петро Кралюк – проректор Острозької академії
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
