На Волині триває траур за загиблими під час АТО військовослужбовцями. На полігоні під Рівним ще у понеділок провели жалобну церемонію, а наступного дня чоловіків поховали. Наймолодшому із загиблих – 18 років.
Батько чотирьох дітей, Андрій Конощук одним із перших відгукнувся на заклик військкомату. Він вважав – якщо не зупинити російську агресію на сході, згодом доведеться воювати і його 16-річному синові.
Андрія Конощука розстріляли за кермом, коли він телефонував дружині. Жінка зрозуміла це вже після розмови із Андрієвими побратимами, бо розхвилювалася, що він не розбудив її, як завжди, вранці телефонним дзвінком.
Ні добровольці, ні призовники ще місяць тому й уявити не могли, що можуть стати мішенню для ворога. Мати Миколи Бондарука до останнього сподівалася, що сталася помилка, і син – живий. Повірила – лише коли побачила труну. Нині вкотре прокручує в пам’яті синові слова: «Вони вважають – що це ми – загарбники…»
«Це Путіну подарунок подарували – нате вам «бандерівців», розстрілюйте!», – гірко іронізують матері і вдови загиблих. І розповідають, що їхні сини, йдучи до армії, призовники і добровольці сподівалися охороняти кордони з Білоруссю і Польщею, з якими межує Волинь. Рідні загиблих вважають – в гарячі точки мали б іти більш навчені військовики.
На блокпосту – без амуніції
Земляки загиблих упевнені – їхніх синів та чоловіків неналежно екіпірували. А спецодяг, закуплений громадою – просто не довезли. «Де ті бронежилети й каски?» – допитувалися волинянки в офіцерів на полігоні. Ті лише знизували плечима.
«Наш зять тиждень казав – купити їсти варити – ми йому передали; купили форму – ми їм передали; він просив нас: треба бронежилети й каску – ми заказали вже не знаю в якій області. Нам сказали 350 доларів – ми купили за 350 доларів. Він за свій взвод переживав. Купили шльопанці, бо босі», – розповідає родичка убитого бойовиками Олександра Артимука. Вона каже: в родині всі патріоти, готові захищати Україну, але ж і держава повинна подбати про захисників.
«Треба було діяти самим раніше, а не покладатися, що їх захистять, їм видадуть зброю, їм дадуть бронежилети», – вважає Наталія Овчарук, братова загиблого хмельничанина Володимира Овчарука.
«Скільки ми всього передаємо, скільки всі складаються – і немає нічого. Мільйони туди поперекидали на рахунки армії – і де вони?» – розводять руками інші жінки.
Волинянки розповідають про те, що місцеві підприємці закупили до півсотні бронежилетів і касок, саме для своїх земляків. Проте, де зараз ця амуніція – вони наразі не знають. У Штабі оперативного командування «Північ», тим часом, радять журналістам ретельніше перевіряти інформацію про гуманітарну допомогу від громадян.
З’ясувати причини, ліквідувати помилки – щоб зберегти інші життя
Попрощатися із загиблими приїхали й родичі нещодавно мобілізованих чоловіків. У бік військомів і польових командирів лунали дорікання та вимоги. Адже високі чини церемонію, переважно, проігнорували.
Дружини мобілізованих кажуть, що їх обманюють. Одна з них привселюдно змусила офіцерів зателефонувати до чоловіка й переконатися, що той ще на Луганщині, а не тут, на полігоні, як відповідало їй військове начальство.
Інший привід для нарікань – недбальство працівників військкоматів. Загиблому батькові двох малолітніх дітей Володимиру Овчаруку дали військовий квиток, котрого він домагався після військової кафедри вишу, лише під час нинішнього призову. А вимагав він його майже 11 років. Коли ж із батьком після отримання повістки прибув до військкомату – на його документах була чужа фотокартка, розповіла мама, Лідія Овчарук.
Командування виправдовується – хлопців у бій не кидали, бо із терористами воюють лише спецпідрозділи. Загиблі охороняли блокпост, який атакували бойовики. Заступник командувача ОК «Північ» Володимир Яцентюк повідомив, що з приводу усіх обставин, які призвели до загибелі волинських військовослужбовців, триває службове розслідування.
«Вина є, але треба розібратися в обставинах. У нас є інформація, що мирне населення завадило розміщенню цього блокпосту довгий час. На жаль, основне питання – що ми не перебудували свою психологію на воєнний лад», – констатує полковник Яцентюк.
Офіцери, котрі втратили своїх підлеглих, ледь витримують вантаж фізичної і моральної відповідальності, який опинився на їхніх плечах. Командир, який супроводжував страшний «вантаж-200», втратив свідомість біля літака у рівненському аеропорту і перебуває в реанімації.
Удома з чоловіками прощалися як з героями. А для тих, хто нині захищає цілісність країни – вимагали належного спорядження та підготовки. Та поки держава не справляється, рівняни і волиняни, земляків яких найбільше серед загиблих під Волновахою, самі везуть військовим каски та бронежилети.
Батько чотирьох дітей, Андрій Конощук одним із перших відгукнувся на заклик військкомату. Він вважав – якщо не зупинити російську агресію на сході, згодом доведеться воювати і його 16-річному синові.
Андрія Конощука розстріляли за кермом, коли він телефонував дружині. Жінка зрозуміла це вже після розмови із Андрієвими побратимами, бо розхвилювалася, що він не розбудив її, як завжди, вранці телефонним дзвінком.
Ні добровольці, ні призовники ще місяць тому й уявити не могли, що можуть стати мішенню для ворога. Мати Миколи Бондарука до останнього сподівалася, що сталася помилка, і син – живий. Повірила – лише коли побачила труну. Нині вкотре прокручує в пам’яті синові слова: «Вони вважають – що це ми – загарбники…»
«Це Путіну подарунок подарували – нате вам «бандерівців», розстрілюйте!», – гірко іронізують матері і вдови загиблих. І розповідають, що їхні сини, йдучи до армії, призовники і добровольці сподівалися охороняти кордони з Білоруссю і Польщею, з якими межує Волинь. Рідні загиблих вважають – в гарячі точки мали б іти більш навчені військовики.
На блокпосту – без амуніції
Земляки загиблих упевнені – їхніх синів та чоловіків неналежно екіпірували. А спецодяг, закуплений громадою – просто не довезли. «Де ті бронежилети й каски?» – допитувалися волинянки в офіцерів на полігоні. Ті лише знизували плечима.
Він просив нас: треба бронежилети й каску – ми купили за 350 доларів
«Наш зять тиждень казав – купити їсти варити – ми йому передали; купили форму – ми їм передали; він просив нас: треба бронежилети й каску – ми заказали вже не знаю в якій області. Нам сказали 350 доларів – ми купили за 350 доларів. Він за свій взвод переживав. Купили шльопанці, бо босі», – розповідає родичка убитого бойовиками Олександра Артимука. Вона каже: в родині всі патріоти, готові захищати Україну, але ж і держава повинна подбати про захисників.
«Треба було діяти самим раніше, а не покладатися, що їх захистять, їм видадуть зброю, їм дадуть бронежилети», – вважає Наталія Овчарук, братова загиблого хмельничанина Володимира Овчарука.
Скільки всі складаються – і немає нічого. Мільйони туди поперекидали на рахунки армії – і де вони?
«Скільки ми всього передаємо, скільки всі складаються – і немає нічого. Мільйони туди поперекидали на рахунки армії – і де вони?» – розводять руками інші жінки.
Волинянки розповідають про те, що місцеві підприємці закупили до півсотні бронежилетів і касок, саме для своїх земляків. Проте, де зараз ця амуніція – вони наразі не знають. У Штабі оперативного командування «Північ», тим часом, радять журналістам ретельніше перевіряти інформацію про гуманітарну допомогу від громадян.
З’ясувати причини, ліквідувати помилки – щоб зберегти інші життя
Попрощатися із загиблими приїхали й родичі нещодавно мобілізованих чоловіків. У бік військомів і польових командирів лунали дорікання та вимоги. Адже високі чини церемонію, переважно, проігнорували.
Дружини мобілізованих кажуть, що їх обманюють. Одна з них привселюдно змусила офіцерів зателефонувати до чоловіка й переконатися, що той ще на Луганщині, а не тут, на полігоні, як відповідало їй військове начальство.
Інший привід для нарікань – недбальство працівників військкоматів. Загиблому батькові двох малолітніх дітей Володимиру Овчаруку дали військовий квиток, котрого він домагався після військової кафедри вишу, лише під час нинішнього призову. А вимагав він його майже 11 років. Коли ж із батьком після отримання повістки прибув до військкомату – на його документах була чужа фотокартка, розповіла мама, Лідія Овчарук.
Командування виправдовується – хлопців у бій не кидали, бо із терористами воюють лише спецпідрозділи. Загиблі охороняли блокпост, який атакували бойовики. Заступник командувача ОК «Північ» Володимир Яцентюк повідомив, що з приводу усіх обставин, які призвели до загибелі волинських військовослужбовців, триває службове розслідування.
«Вина є, але треба розібратися в обставинах. У нас є інформація, що мирне населення завадило розміщенню цього блокпосту довгий час. На жаль, основне питання – що ми не перебудували свою психологію на воєнний лад», – констатує полковник Яцентюк.
Офіцери, котрі втратили своїх підлеглих, ледь витримують вантаж фізичної і моральної відповідальності, який опинився на їхніх плечах. Командир, який супроводжував страшний «вантаж-200», втратив свідомість біля літака у рівненському аеропорту і перебуває в реанімації.
Удома з чоловіками прощалися як з героями. А для тих, хто нині захищає цілісність країни – вимагали належного спорядження та підготовки. Та поки держава не справляється, рівняни і волиняни, земляків яких найбільше серед загиблих під Волновахою, самі везуть військовим каски та бронежилети.
