(Рубрика «Точка зору»)
13 травня територіальна виборча комісія зняла з виборів кандидата у мери Києва і лідера списку партії «Нове життя» Лесю Оробець. Народного депутата України від партії «Батьківщина», члена її фракції. 15 травня суд Лесю поновив.
А народні депутати від цієї ж партії, члени цієї ж фракції Володимир Бондаренко, Микола Катеринчук, В’ячеслав Кириленко кандидують без пригод. Бондаренко від «Батьківщини», інші – від конкурентів: Кириленко – від партії «За Україну!», Катеринчук – від Європейської.
Кому Катеринчук, Кириленко, Оробець завдячують мандатами?
На парламентських виборах-2012 позапартійний В’ячеслав Кириленко у виборчому списку «Батьківщини» був шостим, член Політради партії Леся Оробець – двадцять шостою.
При всій повазі, їхні мандати не так їхній персональний доробок, як аванс від «Батьківщини» та її виборців.
Революційний комендант Києва Катеринчук обраний у мажоритарному окрузі №13 на Вінниччині. Як кандидат від «Батьківщини» він набрав 64,34%, а у 2002-му, як самовисуванець, – 23,73%.
Можливо б, цього вистачило знову, можливо, досвідчений Микола Катеринчук набрав би більше й самотужки, та сталося як сталося – мандат він отримав як кандидат «Батьківщини». Умовного способу історія не знає.
У 2008-му Катеринчук уже балотувався у київські мери. Однак тоді він був народним депутатом, обраним за списком НУНС у загальнодержавному виборчому окрузі, а не вінницьким мажоритарником.
Він що, обіцяв жителям Калинівки, Козятина, Хмільника кинути їх через півтора року і податись у київські мери?
Думаю, ні. Як досвідчений депутат, ще й юрист, він знав, що київські вибори мали бути у травні 2013-го. Треба думати, він чесно обіцяв вінничанам кинути їх через півроку.
У кожному разі саме завдяки «Батьківщині» і Катеринчук, і Кириленко, і Оробець мають депутатські мандати, недоторканність, високооплачувану роботу.
Проти кого Катеринчук, Кириленко, Оробець борються на київських виборах?
Відповідь елементарна: отримавши мандати завдяки «Батьківщині», проти неї шановні й борються. Ще й подвійно: як кандидати у мери проти Володимира Бондаренка, як лідери партійних списків – проти висуванців «Батьківщини».
Микола Катеринчук очолює список Європейської партії, а Леся Оробець – партії «Нове життя». Список партії «За Україну!» мені не трапився, але ж кандидат у мери В’ячеслав Кириленко у кожному разі агітуватиме за нього.
І що ж європейського чи нового у тому, аби кусати руку, котра приголубила? Бачили, проходили, надто це по-королевськи.
І тут постає питання, чи як казав старина Кант, моральний імператив: чи порядно кандидувати проти кандидатів партії, мандатом від якої користуєшся, до фракції якої належиш, зарплату завдяки якій отримуєш? Для порядних людей питання риторичне.
Хтось усміхнеться: теж надумав, дивак, до моралі у політиці апелювати! Нехай так. Сформулюємо імператив і для прагматиків: чи є червоні прапорці для депутатів, обраних від партії і належних до її фракції?
Навіть циніки погодяться, що є. І кандидування проти такої партії – поза прапорцями. Під страхом остракізму, кар’єрного краху. «У політиці немає місця помсті, але є наслідки» (Столипін).
Особи, які чинять подібно шановним Катеринчуку, Кириленку, Оробець підлягають і моральній, і політичній дискваліфікації.
Чи можна її уникнути? Елементарно: або знятись з виборів, або скласти депутатський мандат. За чинною Конституцією це гранично просто – досить вийти зі складу фракції. Ні погоджень не треба, ні голосувань. Тільки совість.
Київська аморалка і єдність України
Безпосереднім імпульсом для написання цієї колонки стала прикра історія з Лесею Оробець. А тут ще Микола Томенко вставив свої 5 копійок. Моралізує.
Це той Томенко, №10 у списку «Батьківщини», член її фракції, котрий подався у довірені особи до конкурента Юлії Володимирівни. Та ж історія, що й описана вище, тільки вид у профіль.
Девальвація моралі, безвідповідальність у сучасній українській політиці– хвороба поширена, заразна, всеїдна, словом, епідемія. Вона губить довіру людей до політиків і політики, до влади у цілому, зрештою, до держави і державності. Підточує її як колорадики. Зовнішніх колорадів не вистачає? Внутрішні плодяться.
Люди ж бачать, як депутати у гонитві за новими примарними мандатами цинічно тримаються за старі, пнуться угору не розбираючи броду, своїх, чужих, совісті і честі.
До слова, депутати – сумісники, співсправники у гидотній справі деморалізації суспільства. Відмовки типу «я заяву про складення повноважень подавав – не проголосували» наразі не проходять. Позаяк для складення мандату досить вийти з фракції, чому ніхто завадити не може.
Влада – це магніт для підданих: повернеш одним боком – притягує, іншим – відштовхує. Аналогічним магнітом для регіонів є столиця.
Тож боротьба за владу у столиці – це два в одному флаконі. І хто наважиться сказати, що аморальність у цій справі не шкодить усій державі, не збільшує ризики для неї?
Втім, схоже, так вважають фігуранти цієї статті. Принаймні, так вони діють: прагнуть отримати персональні бонуси із загальних збитків. Як мерами Києва не стати, хоча б на столичних біл-бордах покрасуватись.
Борис Беcпалий – народний депутат України 3, 4 і 5-го скликань
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
