(Рубрика «Точка зору»)
Дмитро Сінченко
Війна України з Росією почалась не з сепаратистського шабашу на Донбасі, не з окупації Криму, не з розстрілу активістів на Інститутській і навіть не з початком Євромайдану. Вона почалась сотні років тому – у 1169 році – з нападу князя Андрія Боголюбського на Київ.Війна України з радянською Росією не завершилась, а продовжилась з моменту проголошення державної незалежності у 1991 році. Змінювались фази цієї війни, змінювались форми, і от сьогодні вона досягає свого піку, адже заговорила вогнепальна зброя та силові підрозділи обох держав.
Україна вже тривалий час живе у стані війни. В першу чергу – інформаційної. З путінських засобів масової дезінформації ведеться активне зомбування власного населення і тих, кого вдалось «підключити» до їхнього інформаційного поля.
З населенням поза межами Росії робота також ведеться, але акценти робляться на інших формах. Все це робиться для того, аби відновити «біполярний світ», задовольнити амбіції і підняти самооцінку кремлівських карликів з їхніми посіпаками.
Яскравим свідченням ваги інформаційної складової у арсеналі російських окупантів є війна за телевежі та постійні спроби заблокувати доступ українців до об’єктивної інформації.
Москва, вражена бацилами імперіалізму, намагається відновити свій контроль над усіма територіями, що входили до зони впливу СРСР. Для цього вони беруть найефективніші розробки сталінської та гітлерівської пропаганди, модернізуючи її сучасними можливостями новітніх технологій.
Чому дії РФ виявились ефективними? Тому що Росія має чітку виписану ідеологію. Такий собі гібрид радянських та імперських ідеологем. Сьогодні цю ідеологію вже без сумніву можна назвати нацистською. Росія має стратегію реалізації своїх устремлінь. І вся державна машина працює на її втілення.
Путін хоче розширити кордони своєї держави, приєднавши всі території, що входили до складу СРСР, Російської і Монгольської імперій, адже правонаступником саме цих державних утворень він вважає свою країну.
Україна ж досі не визначилась зі власною державною ідеологією. З боку російських агентів постійно відбувається протидія в її запровадженні. Ми до останнього боялися слова «націоналізм», хоча це є природна ідеологія будь-якої держави, не залежно від того, якого спрямування партії є в ній при владі.
Сьогодні всі українці перетворюються на націоналістів. З відкритою агресією Путіна проти нашої держави, вся країна відчуває величезний патріотичний підйом. Державному керівництву доводиться пасти задніх у цих процесах. І якщо вони не встигнуть змінитись – будуть замінені на нових.
Розглянемо кожен різновид «зброї» окремо, розділивши її на «тактичну» та «стратегічну».
Тактична інформаційна зброя
Дію тактичної інформаційної зброї ми всі бачимо сьогодні, в першу чергу – через телеекрани кремлівського телебачення. Тут Путін діє за принципом інформаційних хвиль. Ключове повідомлення масовано подається через телебачення, радіо, друковані та електронні ЗМІ. Це стає можливим через тенденційність висвітлення подій у підконтрольних, та «джинси» – в незалежних мас-медіа.
Щоб запустити у ЗМІ ключове повідомлення, потрібен інформаційний привід. Якщо зазвичай ЗМІ шукають інформаційні приводи, то путінська пропаганда їх створює. Кожен інформаційний привід – це окрема спецоперація, метою якої є просування ключового повідомлення вищезазначеними каналами.
Після запуску повідомлення через офіційний відносно авторитетний ресурс, його одразу підхоплюють інші, репостять у соціальних мережах, коментують «тролі», поширюють чутки через «шептунів»…
Коли потрібен високий рівень донесення повідомлення, на останньому етапі формування необхідної громадської думки може застосовуватись навіть звичайна реклама.
Як протидіяти:
1. Україна має створити окрему структуру, можливо, навіть ціле Міністерство, яке б займалось питаннями інформаційної безпеки як внутрішньої, так і зовнішньої, а також формуванням міжнародного іміджу нашої країни.
2. Припинити мовлення всіх засобів масової пропаганди РФ на території України.
3. Активно пропагувати свою символіку та ідеологеми шляхом налагодження ефективної співпраці зі ЗМІ.
4. Не противагу путінській брехні, нашою зброєю має стати правда, тому максимальну увагу слід спрямувати на забезпечення свободи слова.
5. Інформація про власників ЗМІ має бути відкритою. Власники не повинні втручатись в редакційну політику. Дотримання журналістських стандартів дозволить українцям отримувати правдиву інформацію.
Але ефективність тактичної зброї була б несуттєвою без попередньої системної роботи…
Стратегічна інформаційна зброя
Стратегічно РФ просуває ідеї «русского мира» через прославлення досягнень Російської імперії та Радянського Союзу. Радянська пропаганда, міфи досі живуть і підтримуються Росією. Вона взяла на озброєння старі тези, але просуває їх новими методами.
Саме тому РФ намагається зберегти радянську топоніміку, пам’ятники, радянські міфи, і одночасно з тим, відновити імперські міфи про «єдність слов’ян», православну церкву, «третій рим» тощо.
Із цією метою щорічно влаштовуються помпезні військові паради до Дня Перемоги, фестивалі, стимулюється книговидання, фінансується пропагандистська література, фільми, серіали, ток-шоу, підтримується російський шоу-бізнес на всьому пострадянському просторі.
Паралельно з тим активно створюються проросійські організації, рухи, партії, як лівого, так і правого спрямування, фінансується їхня діяльність. Такі структури лобіюють російські інтереси і пропагують ідеї «русского мира».
Інколи такі організації навіть ініціюють перейменування радянських топонімів та заміну радянських пам’ятників на… імперські. Зокрема, така ситуація склалась у Кіровограді, який намагаються перейменувати на Єлисаветград, і в Дніпропетровську, якому пропонують повернутись до «Катеринослава». Та ж історія і з перейменуванням вулиць і встановленням пам’ятників Катерині ІІ.
Окремо варто виділити роль церкви Московського патріархату. Переважна більшість її структур працюють за принципом секти. Вони створюють групу постійних прихожан, яким промивають мізки краще, ніж це роблять «свідки Ієгови». Після чого «зомбі» за першим закликом батюшки використовуються як безкоштовна рабсила, зокрема, для захоплень приміщень конкурентів, для різного роду масових заходів, і елементарно для голосування за «потрібних» кандидатів на виборах. Самі ж церкви навчились непогано заробляти на релігії, виставляючи «прайси» на всі «послуги» і не сплачуючи ні копійки податків.
Як протидіяти? Необхідно:
1. Відновити історичну пам’ять, заповнити «білі сторінки» української історії правдивими історичними фактами. Вирівняти викладання історії в навчальних закладах. Цим має активно займатись інститут національної пам’яті.
2. Розробити стратегію інформаційної політики. Створене Міністерство інформаційної політики має чітко знати принципи позиціонування України у світі та мету, яку ми маємо досягнути. Реалізація стратегії має бути чітко вимірюваною за допомогою зрозумілих показників та визначеною у часі.
3. Припинити діяльність УПЦ (МП) в Україні за розпалювання міжрелігійної та міжнаціональної ворожнечі, а також за підтримку тероризму. Її власність віддати Єдиній Помісній Українській Церкві (після її створення). Прибутки релігійних установ необхідно оподатковувати на загальних підставах.
4. Однією постановою чи законом перейменувати всі відверто радянські топоніми і прибрати всю радянську символіку, в т.ч. і всі пам’ятники, замінивши їх українськими, історично близькими тому чи іншому регіону. Встановити відчутні штрафи за невиконання такого рішення.
5. Виконати вимоги українського законодавства щодо діяльності ГО та партій. Припинити реєстрацію всіх антиукраїнських організацій, а їх активістів притягнути до відповідальності згідно ККУ.
6. Український дубляж всіх кіно та телепроектів має бути 100%, без ніяких титрів. При цьому необхідно стимулювати виготовлення власних фільмів, мультфільмів та іншого культурного продукту.
7. Щоб забезпечити національним меншинам їхні мовні права, необхідно ввести збір за використання іноземних мов у публічній сфері. Гроші, отримані з нього, мають спрямовуватись на розвиток української мови. Використання мов національних меншин у навчальному процесі має відбуватись за рахунок коштів відповідних національних громад, а не за державний кошт.
Сьогодні в Україні йде боротьба між патерналізмом та ініціативою,
між горизонтальними та вертикальними структурами. З одного боку барикад стоять раби і рабовласники, з іншого – вільні люди. Війна йде не за території, а за людську свідомість та людські душі.
Це дійсно війна добра зі злом. І українці в цій війні – воїни світла і воїни добра. У цій війні ми переможемо тоді, коли переможе Майдан. Коли ми змінимо Систему в Україні – ми змінимо увесь світ.
Ми переможемо. У нас немає іншого вибору!
Дмитро Сінченко – координатор Всеукраїнської ініціативи «Рух державотворців»
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
