Ярослав Ковальчук
(Рубрика «Точка зору»)
Проведення демократичних президентських виборів залишається ключовим фактором для стабілізації ситуації в країні. Політичні важковаговики Порошенко та Тимошенко проводять технологічні кампанії, зайнявши ніші «миротворця» та «воїна» відповідно. Нові обличчя з Майдану, на які покладалися значні надії щодо трансформації держави, не мають впливу на внутрішньополітичні процеси та наштовхуються на опір старожилів української політики.
Порошенко залишається фаворитом виборів
Підтримка Петра Порошенка населенням залишається стабільно високою. Він активно використовує імідж «людини миру». Саме тому він практично не говорить про конфронтацію з Росією чи зачистку сепаратистів. Натомість він акцентує увагу на боротьбі з корупцією, проведенні реформ і розбудові економіки. Успішний розвиток власного бізнесу збільшує довіру населення до його позиції у галузі економіки.
Під час проведення передвиборчої кампанії Петро Порошенко робить акцент на політичній рекламі на телебаченні та проведенні зустрічей з іноземними політиками. Якщо раніше телевізійні ролики були основним методом нарощення рейтингу в українській політиці та застосовувалися практично всіма основними кандидатами, зараз їх активно використовують лише Петро Порошенко та Олег Тягнибок. Зменшення політичної реклами на телебаченні може свідчити про зміни у сприйнятті політиків українцями після Майдану.
Зустрічі Петра Порошенка на найвищому міжнародному рівні закріплюють його статус як нинішнього фаворита президентських перегонів. Особливо важливою була зустріч політика з віце-президентом США Джозефом Байденом у Києві, на якому одним із ключових питань стало обговорення недостатніх зусиль нинішньої влади у боротьбі з корупцією. Представник США наголосив, що Україна зможе отримати 27 мільярдів доларів скоординованої допомоги від МВФ лише за умови, якщо почне активно реалізувати антикорупційні заходи. Характерно, що боротьба з корупцією є однією з ключових тез передвиборчої програми Петра Порошенка і акцентом його політичної реклами.
Хоча Петру Порошенку рекомендували не вступати у пряме протистояння з Юлією Тимошенко, він погодився взяти участь у телевізійних дебатах на Першому національному. Однак, це не означає, що у результаті жеребкування його опонентом стане саме лідерка «Батьківщини». У той же час політик не проводить зустрічей на Сході країни, тоді як його основна конкурентка демонструє, що не боїться вести переговори з сепаратистами на Донбасі.
Перемога над сепаратизмом може дати перевагу Тимошенко
Зрозумівши, що для традиційних методів ведення передвиборчої кампанії у неї занадто мало часу та занадто великий відрив від основного суперника, Юлія Тимошенко зосередилася на боротьбі з сепаратизмом на Сході. Політик, який зможе стабілізувати ситуацію у Луганській та Донецькій областях, отримає значну перевагу на президентських виборах.
Саме через таку призму слід сприймати заклики Юлії Тимошенко створити Національний рух опору, в якому місцеві осередки «Батьківщини» відіграватимуть роль штабів добровольців. Цим також пояснюється поїздка кандидатки у Донецьк на переговори з сепаратистами. Хоча вони поки що не принесли конкретних результатів, подібний крок створює хорошу телевізійну картинку, коли жінка-політик, не хвилюючись за власну безпеку, веде переговори з озброєними сепаратистами. Однак, щоб така поведінка позитивно вплинула не рейтинги, необхідно показати виборцю і результати роботи, а не лише телевізійні сюжети.
З метою протидії сепаратизму «Батьківщина» навіть розпочала переговори з Партією регіонів щодо підписання Меморандуму національної єдності. Переговори не принесли результатів, оскільки регіонали вимагають статусу другої державної для російської мови.
Слід зауважити, що співпраця Партії регіонів та «Батьківщини» несе реальні загрози для останньої. Регіонали не контролюють ситуацію на Донбасі, а тому підписання угоди з ними не означає роззброєння сепаратистів. Зміни в Конституції щодо статусу російської мови можуть не лише зруйнувати коаліцію, оскільки вони викличуть супротив з боку «Свободи», а й негативно вплинути на сприйняття Юлії Тимошенко на Заході країни – у її базовому регіоні.
Лідерку «Батьківщини» і так критикують за бажання створити широку коаліцію з Партією регіонів напередодні президентських виборів 2010 року. Створення аналогічного об’єднання у нинішніх умовах дозволить уряду менше залежати від парламентських груп та швидше приймати необхідні законопроекти. Однак, ціною полегшення роботи Верховної Ради може стати падіння і так доволі низьких рейтингів «Батьківщини».
Партія регіонів розраховує лише на Донбас
Якщо раніше Партія регіонів підтримувала сепаратистів у ідеї федералізації, тепер ця політична сила змінила свою позицію. Вони виступають за унітарну державу, але з широкими повноваженнями регіонів.
Ідеї децентралізації висуваються практично всіма основними політичними гравцями, зокрема й урядом, а тому дискусія щодо прав регіонів може стати основою для політичного діалогу.
Партія регіонів вимагає, щоб разом із президентськими виборами відбувся референдум щодо статусу російської мови. Спочатку вони наполягали, щоб він відбувся лише у східних областях. Потім вони погодилися провести його на всеукраїнському рівні, але з умовою, що російська отримає статус другої державної, якщо за це проголосує принаймні третина виборців. На такі вимоги не погоджується «Батьківщина» та «Свобода».
Тим часом Партія регіонів втрачає контроль на південному сході. Результати соціологічного дослідження, проведені Київським міжнародним інститутом соціології (КМІС) на замовлення «Дзеркала тижня», показують, що політичні погляди Півдня, наприклад, Херсонської та Миколаївської областей, більше схожі з поглядами Центру, а не Сходу. Проросійська риторика, яку використовує Партія регіонів, у цих областях не пройде. Єдиними регіонами, де вона залишається затребуваною, є Луганська та Донецька області, але потурання окремих представників Партії регіонів сепаратизму на Донбасі призвело до того, що ця політична сила почала втрачати вплив і у своєму базовому регіоні.
Симптоматично виглядають результати президентських кандидатів від Партії регіонів у їх рідних областях. Зокрема, за Михайла Добкіна, кандидатуру якого офіційно підтримала ця політична партія, у Харківській області готові проголосувати 16,7% виборців, тоді як рівень підтримки прозахідного Петра Порошенка становить 23,6%. Аналогічна ситуація із Дніпропетровською областю, вихідцем з якої є Сергій Тігіпко. В області його готові підтримати 10,2% виборців, тоді як Порошенко може розраховувати на 27,5%.
На Сході існує величезний прошарок суспільства, які почувають себе зрадженими Партією регіонів. Водночас вони не довіряють політикам, які користуються підтримкою на Заході. Утворений вакуум призводить до того, що значна частина виборців на Донбасі просто проігнорують вибори. Прихід до влади нових політиків, які будуть лідерами громадської думки на російськомовному Сході та на загальнонаціональному рівні представлятимуть інтереси регіону, а не лише олігархів, є як ніколи актуальним. Цей процес потребує часу та розвитку інститутів громадянського суспільства у східних областях.
Альтернатива основним політичним гравцям
Поділ на «миротворців» та «воїнів» відбувся не лише між важковаговиками Порошенком та Тимошенко, але і між новими обличчями з Майдану, хоча і в меншому масштабі.
Ольга Богомолець представляє помірковані погляди суспільства та прагнення до діалогу, тоді як Дмитро Ярош активно розбудовує свій мілітаристський імідж. Обидва підходи користуються популярністю в суспільстві, але новачкам у політиці не вистачає ресурсів і досвіду, щоб донести їх до потенційного виборця.
Дмитро Ярош не веде традиційної передвиборчої кампанії, оскільки вважає, що в умовах військової загрози з боку Росії політичні ігри мають відійти на другий план. Щоб бути поближче до епіцентру подій на Донбасі, він переніс свій штаб у Дніпропетровську область та займається мобілізацією і підготовкою своїх активістів. При цьому всі свої дії він координує з РНБО, МВС і СБУ.
Якщо Дмитро Ярош присутній в інформаційному полі, оскільки і Росія, і сепаратисти активно використовують «Правий сектор» як страшилку для населення, Ольга Богомолець практично не має доступу до інформаційних ресурсів. Вона робить правильні кроки (наприклад, закликає до люстрації політичних партій, оприлюднює витрати на свою кампанію), але виборець нічого про них не знає.
У політичні процеси активно включився Юрій Луценко. Він не бере участі у президентських виборах, але намагається впливати на перебіг кампанії через розставлення «червоних прапорців» для кандидатів. Він вимагає від основних політичних гравців проведення реформ, демонструючи державницьку позицію, а не політичну доцільність. Підняття питання федералізації та статусу російської мови не повинні бути «димовою завісою», за якою зникнуть вимоги першочергових реформ: адміністративної, судової, правоохоронних органів, місцевого самоврядування. Призначений радником в. о. президента, Луценко докладає багато зусиль для врегулювання ситуації на Донбасі. На його думку, Союз міст Донбасу може бути більш легітимним, ніж будь-які «донецькі республіки». Також Луценко запропонував виступити посередником між Києвом і Донецьком і одночасно звільнити адміністративні будівлі в обох регіонах до 1 травня.
Конструктивна позиція дозволить Юрію Луценку розвинути свій політичний проект «Третя українська республіка» до рівня партії та брати активну участь у наступній парламентській кампанії.
Ярослав Ковальчук – політичний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
