Рим – Організація з безпеки та співпраці у Європі – єдина міжнародна інституція, яка в Україні моніторить перебіг конфлікту. Нині у різних областях працюють 150 спостерігачів ОБСЄ, але через подальше загострення ситуації на Донбасі місію планують збільшити удвічі. Про це в середу повідомив генеральний секретар ОБСЄ Ламберто Дзаннієр, виступаючи в Римі перед студентами університету LUISS. В інтерв’ю Радіо Свобода італійський дипломат Дзаннієр докладніше розповів про нинішню роль ОБСЄ в Україні та особливості роботи її спостерігачів.
– В яких умовах працюють спостерігачі ОБСЄ у Східній Україні з огляду на напружену ситуацію?
– Дійсно, умови роботи складні. Найбільше непокоїть питання безпеки. Наші спостерігачі не озброєні, тож треба бути обачними у пересуванні територією. Інша важлива проблема – замала кількість спостерігачів саме на Сході України. Наша місія покриває всю Україну, а на Сході присутні близько 40 осіб, це дуже мало. Слід збільшити нашу присутність для ефективнішої роботи. Адже ми зацікавлені у безперервному моніторингу ситуації. Неможливо побувати в одному місті і їхати далі. Треба час для пошуку співрозмовників, з ким вести діалог, особливо у зонах конфлікту. Також проблематичним є те, що київській владі складно вести діалог із опонентами на Сході. Тож, ми певною мірою заміняємо київських урядовців, хоча наша роль має бути лише допоміжною. Це такий додатковий обов’язок ми взяли на себе. Ми намагаємося створити умови для діалогу і гарантувати неупереджений погляд, подавати неупереджену інформацію, що дуже важливо, бо є засилля пропаганди.
– За Вашими спостереженнями, хто найбільше впливає на дестабілізацію в регіоні: місцеві сепаратисти, проросійське населення Добасу, агенти із Росії чи кримінальна еліта регіону?
– Нам важко розрізнити категорії тих людей. Нам також важко розібратися, хто з тих опозиціонерів приїжджий, а хто місцевий. Деякі групи відгукнулися на наші вимоги і звільнили окремі будинки, але радикально налаштовані елементи залишилися. Нам важко сказати, звідки ці люди, і наскільки вони піддаються впливу ззовні. Та це і не є нашим завданням, це має робити міліція, яка, на жаль, там не працює. Але ми не можемо замінити правоохоронців, у нас немає на це повноважень, та й здібностей також.
– Президентські вибори 25 травня проходитимуть у нелегких умовах. Що слід зробити, щоб гарантувати дійсно демократичні вільні вибори та уникнути можливого саботажу?
– Важливо, щоб вибори у травні стали моментом об’єднання, а не поділу нації. Сто наших спостерігачів за виборами уже працюють в Україні. Наприклад, українці, які критикують чинного в. о. президента, мають можливість на виборах долучитися до призначення президента, який би краще представляв інтереси українського народу. Тобто слід сприймати вибори як можливість діалогу і примирення в країні. Спостерігачі ОБСЄ і поширюють цю думку. Сподіваємося, що українці зрозуміють. Надіємося, українці також зрозуміють, що уникання участі у політичних процесах країни протягом тривалого часу призводить до негативних наслідків для всіх.
– Остання місія ОБСЄ до Криму виявилася невдалою. Чи плануєте повернутися туди?
– Ми побували у Криму дуже коротко, було лише кілька спостерігачів і вони змушені були втікти звідти. Військові спостерігачі не спромоглися перетнути блокпости. Крим для нас був закритий. Ми б хотіли повернутися на півострів для моніторингу ситуації. Для нас Крим – частина української території, і ми будемо намагатися туди потрапити. Якщо нас туди не пустять, тоді будемо обговорювати з країнами-членами ОБСЄ, що робити далі. Безумовно, між країнами є дуже різні позиції.
– Як Ви думаєте, чи є ще якась перспектива повернути Крим до складу України?
– Важко знайти якісь шпаринки для відновлення переговорів про статус Криму, бо йдеться про комплекс економічних, енергетичних та політичних питань у відносинах між США та Росією, ЄС і Росією, також грають роль різні позиції всередині євроспільноти... Тут важать більше політичні аспекти, ніж юридичні. Ми стоїмо на тому, що Крим – це територія України, але я не бачу шляхів, як можна розблокувати цю ситуацію. Це може бути новий «заморожений конфлікт».
– Санкції проти Росії та й Женевські домовленості виявилися неефективними. Як Ви гадаєте, які ще інструменти впливу може використати Захід, щоб приборкати екпансивні амбіції Москви?
– Від імені ОБСЄ мені важко відповісти на це запитання, бо є проблема відносин між групами країн, які входять до складу організації. Наше завдання – допомогти знайти шляхи для діалогу між усіма сторонами. І ми над цим продовжуємо працювати. Для мене важливо, щоб Росія нам у цьому допомогла, бо люди на Сході України дуже уважні до того, що говорить Москва. Тому важливо, щоб звідти надходили позитивні сигнали, які б спонукали до діалогу.
– Деякі аналітики прогнозують щодо України югославський сценарій. Наскільки це порівняння обґрунтоване або – навпаки – неприйнятне?
– Якщо говорити про майбутнє України, то ми доволі стурбовані. На сьогодні країні потрібний діалог, щоб досягти порозуміння і національного примиренння, а потім самі українці повинні вирішувати, куди їм рухатися у майбутньому. Якщо прискорювати темпи наближення України до ЄС, якщо це буде нав’язуватися, тоді існує ризик розколу країни. Це те, що нас хвилює і над чим ми працюємо.
– В яких умовах працюють спостерігачі ОБСЄ у Східній Україні з огляду на напружену ситуацію?
– Дійсно, умови роботи складні. Найбільше непокоїть питання безпеки. Наші спостерігачі не озброєні, тож треба бути обачними у пересуванні територією. Інша важлива проблема – замала кількість спостерігачів саме на Сході України. Наша місія покриває всю Україну, а на Сході присутні близько 40 осіб, це дуже мало. Слід збільшити нашу присутність для ефективнішої роботи. Адже ми зацікавлені у безперервному моніторингу ситуації. Неможливо побувати в одному місті і їхати далі. Треба час для пошуку співрозмовників, з ким вести діалог, особливо у зонах конфлікту. Також проблематичним є те, що київській владі складно вести діалог із опонентами на Сході. Тож, ми певною мірою заміняємо київських урядовців, хоча наша роль має бути лише допоміжною. Це такий додатковий обов’язок ми взяли на себе. Ми намагаємося створити умови для діалогу і гарантувати неупереджений погляд, подавати неупереджену інформацію, що дуже важливо, бо є засилля пропаганди.
– За Вашими спостереженнями, хто найбільше впливає на дестабілізацію в регіоні: місцеві сепаратисти, проросійське населення Добасу, агенти із Росії чи кримінальна еліта регіону?
Міліція, на жаль, там не працює. Але ми не можемо замінити правоохоронців
– Нам важко розрізнити категорії тих людей. Нам також важко розібратися, хто з тих опозиціонерів приїжджий, а хто місцевий. Деякі групи відгукнулися на наші вимоги і звільнили окремі будинки, але радикально налаштовані елементи залишилися. Нам важко сказати, звідки ці люди, і наскільки вони піддаються впливу ззовні. Та це і не є нашим завданням, це має робити міліція, яка, на жаль, там не працює. Але ми не можемо замінити правоохоронців, у нас немає на це повноважень, та й здібностей також.
– Президентські вибори 25 травня проходитимуть у нелегких умовах. Що слід зробити, щоб гарантувати дійсно демократичні вільні вибори та уникнути можливого саботажу?
Сто наших спостерігачів за виборами уже працюють в Україні
– Важливо, щоб вибори у травні стали моментом об’єднання, а не поділу нації. Сто наших спостерігачів за виборами уже працюють в Україні. Наприклад, українці, які критикують чинного в. о. президента, мають можливість на виборах долучитися до призначення президента, який би краще представляв інтереси українського народу. Тобто слід сприймати вибори як можливість діалогу і примирення в країні. Спостерігачі ОБСЄ і поширюють цю думку. Сподіваємося, що українці зрозуміють. Надіємося, українці також зрозуміють, що уникання участі у політичних процесах країни протягом тривалого часу призводить до негативних наслідків для всіх.
– Остання місія ОБСЄ до Криму виявилася невдалою. Чи плануєте повернутися туди?
Для нас Крим – частина української території, і ми будемо намагатися туди потрапити
– Ми побували у Криму дуже коротко, було лише кілька спостерігачів і вони змушені були втікти звідти. Військові спостерігачі не спромоглися перетнути блокпости. Крим для нас був закритий. Ми б хотіли повернутися на півострів для моніторингу ситуації. Для нас Крим – частина української території, і ми будемо намагатися туди потрапити. Якщо нас туди не пустять, тоді будемо обговорювати з країнами-членами ОБСЄ, що робити далі. Безумовно, між країнами є дуже різні позиції.
– Як Ви думаєте, чи є ще якась перспектива повернути Крим до складу України?
Крим – це може бути новий «заморожений конфлікт
– Важко знайти якісь шпаринки для відновлення переговорів про статус Криму, бо йдеться про комплекс економічних, енергетичних та політичних питань у відносинах між США та Росією, ЄС і Росією, також грають роль різні позиції всередині євроспільноти... Тут важать більше політичні аспекти, ніж юридичні. Ми стоїмо на тому, що Крим – це територія України, але я не бачу шляхів, як можна розблокувати цю ситуацію. Це може бути новий «заморожений конфлікт».
– Санкції проти Росії та й Женевські домовленості виявилися неефективними. Як Ви гадаєте, які ще інструменти впливу може використати Захід, щоб приборкати екпансивні амбіції Москви?
– Від імені ОБСЄ мені важко відповісти на це запитання, бо є проблема відносин між групами країн, які входять до складу організації. Наше завдання – допомогти знайти шляхи для діалогу між усіма сторонами. І ми над цим продовжуємо працювати. Для мене важливо, щоб Росія нам у цьому допомогла, бо люди на Сході України дуже уважні до того, що говорить Москва. Тому важливо, щоб звідти надходили позитивні сигнали, які б спонукали до діалогу.
– Деякі аналітики прогнозують щодо України югославський сценарій. Наскільки це порівняння обґрунтоване або – навпаки – неприйнятне?
– Якщо говорити про майбутнє України, то ми доволі стурбовані. На сьогодні країні потрібний діалог, щоб досягти порозуміння і національного примиренння, а потім самі українці повинні вирішувати, куди їм рухатися у майбутньому. Якщо прискорювати темпи наближення України до ЄС, якщо це буде нав’язуватися, тоді існує ризик розколу країни. Це те, що нас хвилює і над чим ми працюємо.
