(Рубрика «Точка зору»)
Як це не дивно, але Росія загрожує не тільки територіальній цілісності України. Наша агресивна сусідка зацікавлена не так у відкушуванні все нових і нових шматків української землі, як у постійній дестабілізації, що завадить проводити глибинні реформи.
Тому я завжди відповідаю друзям, які пророкують входження Донецької й Луганської областей у склад Російської Федерації: цього не станеться, бо в цьому не зацікавлена сама Росія. Бо в такому разі вона повністю втрачає контроль над Україною, треба розуміти, що Донбас – головний важіль російської політики в нашій країні, без нього будь-які вимоги чи заяви про утискання втрачають сенс.
От і Єфремов кілька днів тому, коментуючи справу надання російській мові статусу другої державної, визнав, що без Криму це питання на всеукраїнському референдумі не має жодних перспектив. Вочевидь, він забув додати, що й перспективи Партії регіонів уже ніколи не сягнуть перемоги. Уявіть, що після Криму Росія загарбує й Донбас, хто тоді в Україні голосуватиме за проросійські партії чи другу державну мову?
Ціль Путіна – не у чергових кілометрах землі, знищеної екологічно, технологічно відсталої, демографічно люмпенізованої. Його мета полягає у втриманні контролю і впливу над Східною Європою, зокрема над постсовєтськими країнами, які демонструють все більше європейського оптимізму. Путіна цікавить і Ужгород, і Луцьк, а не тільки Донбас, тому нам сьогодні варто переживати не так за цілісність територіальну, як за внутрішню суть української держави.
Бо існує щось грізніше за Самооборону чи регулярні війська – успішна країна щасливих реалізованих людей. Якщо за кілька наступних років Україні вдасться провести реформи, побороти корупцію, підвищити добробут, викорінити повсюдну бюрократію, стати успішною інвестиційно привабливою державою, то це стане справжньою загрозою і для постсовєтського простору, і для Росії. Приклад успішної проєвропейської (а віднедавна й антиросійської) України стане тою бацилою, яка заразить й інші підконтрольні Російській Федерації країни й нації ідеєю здобуття справжньої незалежності.
Тож душе шкода, що атака Росії відбувається саме в ті перші кілька місяців після революції, коли очікування на рішучі зміни були найбільшими. Іншими словами кажучи, Путін відволікає нас від роботи над капітальним ремонтом нашої держави. Так і не відбулося ані заборони Компартії, ані люстрації, ані масових звільнень. Уже навіть до «Беркута» політики закликають змінити ставлення, бо цей спецпідрозділ тепер має боронити Україну. Інша річ, що та сутнісно Україна, яку може боронити «Беркут», нам не потрібна – це проти цієї «України» й була революція.
Бо деякі служби й органи колишньої України не можна люструвати чи змінювати, їх просто необхідно розпустити назавжди. Наприклад, ДАІ (щоправда, не так, як це робив Ющенко, просто змінюючи назву). Нам потрібна зміна суті. ДАІ роками стоїть у місцях із заплутаним дорожнім рухом, у точках, де зручніше порушити правила за 20 секунд, ніж 20 хвили об’їздити. Роками даїшники відловлюють водіїв на цих місцях, спонукаючи давати хабарі. Припустимо, що тепер вони не братимуть хабарів, а виписуватимуть штрафи. Все одно це нонсенс, для чого нам каральний орган?
Потрібно замість ДАІ створити Інспекцію автомобільних доріг, яка б не карала водіїв, а допомагала їм. Адже завданням держави є обслуговування інтересів своїх громадян, збереження життів, безпека. Тому така служба у «проклятих» точках має не ставити патрулі з хабарників, а вимагати побудови там нових розв’язок, світлофорів чи встановлення п’яти поспіль попереджувальних знаків. Зупиняти машину, щоб попередити про небезпеку, а не для звичайного посадового рекету. Така інспекція мала б виписувати штрафи й вимагати відкриття кримінальних справ проти автодорів і різних служб, через які дорожнє покриття неякісне, слизьке або взагалі відсутнє.
Уже в самій назві відчувається різниця – ДАІ (автомобільна інспекція) та ІАД (інспекція доріг). Бо й справді, чому це держава має інспектувати автомобілі – ясно ж, що кожен власник машини зацікавлений у її збереженні, справності й не бажає аварій. Натомість держава має контролювати те, на що водії впливу не мають – дорогу, її якість, розв’язки, розмітки тощо.
Чи вистачить просто зміни назви й контролю за старим персоналом? Вочевидь, ні – даїшники не здатні виконувати такі функції, бо банально не розуміють потреби в них. Це мають бути нові люди, а повністю дискредитована ДАІ мала б піти в небуття. Уявіть, що в Білорусі й Росії поширюється новина, що в Україні немає корупції на дорогах, немає поборів і хабарів, натомість дорожнє покриття найвищої якості, дорожня поліція люб’язна й лише допомагає водіям. Здається, саме таких новин і боїться Путін – бо після них росіяни теж відправлять його в небуття.
Андрій Любка – письменник
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
