Софія Фредро-Шептицька заслуговує на беатифікацію – Церква

Львів­ – 110 років тому 14 квітня померла Софія Фредро-Шептицька – жінка, яка подарувала світові й Церкві митрополита Андрея Шептицького. Донька відомого польського драматурга Александра Фредра. У львівському історичному архіві зберігаються сотні неопублікованих листів Софії до сина. Нині також ідеться про необхідність розпочати беатифікаційний процес, тобто проголошення новомученицею, Софії з Фредрів Шептицької.

«Моє життя не було легке, ані світове, ані може веселе», – писала про себе Софія Фредро у 1894 році. Про цю непересічну жінку збереглись спогади професора Станіслава Тарновського, який називає її «скристалізованою моральною досконалістю».

Софія народилась 20 травня 1837 року і була наймолодшою донькою Фредрів, улюбленицею батька, який плекав у ній талант художниці. Софія мала гарних вчителів, зокрема чеського художника Йозефа Свободу, який намалював портрет малої Софійки «Дівчинка і суниці». Митрополит Шептицький дуже любив цей портрет мами і мав його зі собою у палатах на Святоюрській горі.

Малярські праці Софії були переважно на релігійну тематику. Більшість з них були знищені у 1939 році більшовиками, які спалили родинний маєток у Прилбичах. Збереглась її робота «Христос пастир».

Від батька Софія успадкувала ще й літературний хист, про що свідчить її книжка споминів «Молодість і покликання отця Романа Шептицького».

Софія мала величезний вплив на дітей

Високоосвічена, вільно спілкувалась кількома мовами, грала на фортепіано, водночас скромна і проста Софія Фредро у 1861 році повінчалась з графом Іваном Шептицьким і подружжя мешкало у селі Прилбичі, що на Львівщині. У сім’ї було семеро синів і мама мала величезний вплив на них, особливо на Романа, майбутнього митрополита Андрея.

«Не хотілося, щоб склалось враження, що Софія найбільше любила Романа. Так, вона найбільше про нього писала у своїх спогадах, але згадувала інших дітей. Зокрема, Климентія називала «наш маленький даруночок-пакуночок»», – розповідає дослідниця спадщини Андрея Шептицького, науковий працівник історичного архіву у Львові Оксана Гайова.

«Очевидно, вона більше уваги звертала на Романа, якого називала Ромтухом, бо він ріс дуже вразливою і чутливою дитиною, особливо щодо того, що стосувалось Бога. Софія писала до своєї приятельки Ванди Островської, що з малим Романом треба уникати, по можливості, розмов про страсті Христові і розп’яття. Бо як тільки малий хлопець чує про ці страшні події за життя Господа, то заливається сльозами і його довго не можна заспокоїти. Можливо, через це вона багато уваги у своїх споминах приділяла митрополитові», – додає науковець.

Доля синів не щадила

Мама вміла заглянути у душу кожної дитини, пізнати світ синів, доля яких не щадила, а відповідно і її. Найперший Стефан помер, не маючи 2 років, другий син Юрій відійшов у світ вічний у 17 років. Батьки важко переживали смерть дітей. Уже після їхньої смерті, у 1939 більшовики розстріляли сина Леона разом із дружиною Ядвігою, у 1941 році гестапівці вбили сина Олександра, у 1951 році у Володимирській в’язниці помер мученицькою смертю отець Климентій, з дому Казимир. Митрополит Андрей (Роман) помер 1 листопада 1944 року, передбачаючи руїну церкви.

«Смерть синів Софія Фредро вже споглядала з неба. У 1904 році вона відійшла у вічність і зберігся лист Андрея Шептицького до його брата Станіслава, де він пише: «Сьогодні або завтра, як всі з’їдемось, думаємо укласти напис для неї на таблиці у капличці, колись ще за життя просила щоби написати – «Пішла у радості до Господа свого і, напевно, що вона, бідацтво кохане, заслужила собі на відпочинок після такого важкого і твердого життя». Ці слова свідчать, наскільки діти любили свою маму наскільки гарно вона їх виховала, наскільки не перешкоджали всі ті речі, які діялись між поляками та українцями, у повазі один до одного, у пошануванні поглядів один одного», – наголосила Оксана Гайова.

Не відправлені листи до сина

Софія Фредро вважала, що не лише діти мають шанувати своїх батьків, але й батьки мають поважати вибір і погляди своєї дитини. Кілька сотень листів, польською і французькою мовами, Софії Фредро зберігаються у Центральному державному історичному архіві України у Львові. Від 1888 року, коли Андрей Шептицький вступив у Добромильський монастир УГКЦ, до 1904, року смерті, Софія Фредро писала йому листи, духовні розважання про віру і Бога. Однак дізналась, що син – брат Андрей – тих листів не читає, бо вважав, що це відволікає його від служіння Богові, і мама перестала їх висилати, але писати продовжувала. Спершу було вказано – братові Андрею, потім отцеві, єпископу, митрополитові…Софія заповіла переслати ці духовні роздуми митрополитові після своєї смерті. «Мої благословенні реколекції», – написав Андрей Шептицький на листах своєї матері після її смерті…

Між мамою і дітьми була величезна довіра, великий духовний зв’язок і любов. Відомо, що митрополит Андрей, який зазнав чимало фізичних і моральних терпінь, був неймовірно сильною, мужньою і відважною людиною. Втім ніхто не бачив, щоб митрополит плакав, бо всі емоції переживав у собі. Коли 14 квітня 1904 року померла його мама і вся родина з’їхалась у Прилбичі, згідно зі збереженими споминами тих подій, митрополит підійшов до домовини мами, обійняв її і його плечі здригались у величезному плачу.

Софія Фредро-Шептицька була святою жінкою, як матір і як особистість, наголошує Оксана Гайова. Відтак є думка, і вже відбулась розмова між кардиналами УГКЦ Любомиром Гузаром і РКЦ Мар’яном Яворським, що варто було б розпочати беатифікаційний процес Софії з Фредрів Шептицької, яка є унікальним взірцем українсько-польського порозуміння. Вперше у травні відбудеться спільна проща греко і римо-католиків від садиби Фредрів у селі Вишня, де поховані батьки Софії, до родинного села Шептицьких – Прилбичі, де спочивають батьки митрополита – Софія та Іван Шептицькі.