«Мені соромно бути російським громадянином» – екс-керівник НТВ

Російські державні телеканали представляють українську революцію «бандитським переворотом», учасників Майдану – «нацистами», нову владу називають незаконною і безперестанку розповідають про страждання російськомовного населення, як нібито знемагає під п’ятою «бандерівців». Про те, як організована ця пропаганда, можна судити по щойно опублікованих інструкціях для тележурналістів. У так званих «темниках» їм радять розповідати про «розгул криміналу» в Україні, «наростаючу гризню за владу», «злочинність під виглядом Майдану», а потім рекламувати відпочинок у Криму.

Відомий російський журналіст і політичний аналітик, колишній гендиректор телекомпанії НТВ і головний редактор «Московских новостей» Євген Кисельов, який зараз працює в Києві в інтерв’ю Радіо Свобода порівняв методи російських телепропагандистів із роботою співробітників нацистського ідеолога Йозефа Ґеббельса.

– Пане Кисельов, уявімо, що існує якась допитлива людина, яка живе в Росії, знає про те, що сталося в Києві, виключно з передач російських телеканалів і просить Вас пояснити йому сенс української революції. Що б Ви йому сказали?
– Боюся, що з людиною, яка дивиться тільки передачі російського телебачення, довелося б дуже складно розмовляти, оскільки з такою людиною (якщо він вірить в те, що йому кажуть) потрібно розмовляти як із психічно хворим. Тому що все, що відбувалося на екранах російських державних каналів – це було пропагандистське безумство. На жаль, судячи з рейтингів схвалення політики Путіна, ця пропаганда, на жаль, подіяла. Але, тим не менше, я б спробував мого співрозмовника переконати в тому, що слід забути все, що йому розповідав чоловік, якого я найчастіше називаю «навіть не мій однофамілець», і інші російські пропагандисти. Я розповів би йому про те, що увірвався терпець українського народу, в країні відбулася революція, яка скинула корумпований режим. При владі перебував президент Янукович, оточений членами «Сім’ї» у колишньому російському розумінні, таке політбюро, що складається з людей, пов’язаних дружбою або діловими зв’язками зі старшим сином президента – неймовірно успішним особливо в останній рік перебування його батька при владі, бізнесменом Олександром Януковичем. І ось протест проти цього «капіталізму для своїх», цієї неймовірної корупції і викликав вибух народного обурення, який привів до повалення режиму. Більшість людей, які брали участь у цій революції, більшість із сотень тисяч мирних громадян, які виходили протестувати на центральні вулиці і площі Києва, – це були звичайні, абсолютно нормальні, зазвичай неймовірно далекі від будь-якої політичної діяльності в недавньому минулому кияни, такі, як ми з вами, середній клас.

– Ми почали розмову з того, що російські пропагандисти – в першу чергу телевізійники – створили фантастичну картину, яка не має нічого спільного з реальністю. Чи схвалюєте Ви ідею відключення трансляції російських телеканалів в Україні?

– У мене до цього складне ставлення. Все-таки на російських каналах показують не тільки новини, які новинами зараз важко назвати, не тільки інформаційні програми, які з інформаційних перетворилися на пропагандистські. Іноді там показують непогані і навіть дуже хороші неполітичні програми, серіали, документальне кіно. Виступають мої друзі і колеги, які ні в чому перед українським народом не завинили. Тому у мене складне до цього ставлення. З іншого боку, звичайно, неможливо уявити, щоб в часи Другої світової війни газета Völkischer Beobachter («Народний спостерігач») виходила б на території Великобританії або в Сполучених Штатах в перекладі на англійську мову. Це до питання про Russia Today. Мені цікаво, що будуть надалі робити в цьому зв’язку керівники тих англомовних держав, де можна приймати програми Russia Today. Тому що Russia Today, даруйте, це сучасна версія Völkischer Beobachter в значній мірі.

– Зараз триває суперечка про те, чи повинні міжнародні санкції розповсюджуватися на журналістів – зокрема, «навіть не Вашого однофамільця» Дмитра Кисельова.

– Прийняті в усьому цивілізованому світі закони поваги до свободи слова, до свободи журналістської думки, до свободи журналістського висловлювання не поширюються на людей типу Дмитра Кисельова. Геббельс не міг потрапити під дію цих законів. В історії журналістики були такі випадки, коли журналісти перетворювалися не просто в пропагандистів, а в людей, які ставали рупорами найбільш реакційних, найбільш людиноненависницьких, найнеприйнятніших для цивілізованого суспільства ідей. Тут ні про яку свободу слова, свободу висловлювань мови бути не може. Хоча розумію, що люди, скажімо, у Сполучених Штатах Америки, які розширено тлумачать Першу поправку до Конституції США, зі мною можуть не погодитися, але я готовий з ними вести дискусію.

– Зараз багато хто побоюється, що Росія готує вторгнення в Україну. Йде концентрація військ на кордоні, йде інформаційна підготовка цього вторгнення. За Вашими відчуттями, чи це дійсно може статися?

– На жаль, це може трапитися. Я не хочу бути поганим пророком, але я цього абсолютно не виключаю. Розвід-ознаки майбутнього вторгнення наявні. Мене, наприклад, дуже турбує розгортання польових госпіталів, мене турбує поява спеціальних машин, на яких розміщуються потужні гучномовці, польові радіостанції, які повинні транслювати якісь заклики до супротивника оточеного, або відступаючого, або, навпаки, зміцнився в обороні і не бажає здатися на милість переможця. Мене насторожують наполегливі обіцянки офіційних осіб Російської Федерації, що ми, мовляв, не будемо перетинати кордон, ми не готуємо ніякого збройного вторгнення. Це все дуже нагадує те, що говорилося напередодні анексії Криму, що ми не збираємося вживати ніяких військових дій у Криму, ми не збираємося анексувати Крим, ми не збираємося приєднувати територію Кримського півострова до Російської Федерації. Як ми знаємо, всі ці гучні обіцянки абсолютно не відповідали дійсності.

– Минулої осені з’явилися повідомлення, що Ви вирішили взяти українське громадянство. Потім з’ясувалося, що Ваші слова невірно зрозуміли. Зараз, після революції, Ви не розмірковували про це знову?
– Я ніколи не припиняв роздумів про те, щоб попросити в української держави надати мені українське громадянство. Я тут живу вже багато років і відчуваю, що ця країна стала для мене другою батьківщиною, і я хочу бути до цієї країни причетним. Я не хочу бути причетним до країни, яка здійснює проти України агресію, мені соромно бути російським громадянином. Та конкретна розмова, про яку ви згадуєте, це була просто така ситуація, коли я на цю тему висловився. Деякі мої колеги не завжди коректно, на мій погляд, іноді зі шпилькою любили пригадати мені про моє російське громадянство. А я завжди говорив, що я, працюючи в українських засобах масової інформації, займаючись політичним аналізом ситуації в Україні, виступаючи на ці теми в різних засобах масової інформації (нещодавно я їздив у Сполучені Штати, до Англії, виступав там в дослідницьких організаціях, фонді Карнеґі, наприклад, в Королівському інституті міжнародних відносин у Лондоні), висловлював свої оцінки того, що відбувається в Україні, і завжди виступав у ролі українського журналіста чи українського політичного коментатора. Коли в черговий раз мені публічно це було сказано: «Ви, як російський журналіст», я сказав: «Знаєте, колеги, я насправді думаю, що в недалекому майбутньому попрошу українське громадянство».

Мене зупиняло тільки одне, чесно скажу – те, що мені не хотілося отримувати українське громадянство з рук Віктора Януковича, я знав справжню ціну цієї людини. Мені хотілося дочекатися президентських виборів, під час яких, як я сподівався, президентом стане хтось інший. Я вірив ще до всіх подій на Майдані в те, що в результаті наступних президентських виборів представнику опозиційних сил вдасться перемогти. Сподіваюся, що тепер у мене така можливість з’явиться значно швидше, ніж я думав раніше.

(Розширене інтерв’ю з Євгеном Кисельовим в оригіналі читайте тут)