Дніпропетровськ – У Дніпропетровську вперше презентували масштабне дослідження генеалогічного дерева Тараса Шевченка в регіоні. Серед нащадків Великого Кобзаря за лінією його старшої сестри Катерини, яка виняньчила поета, чимало визначних людей: це відомі лікарі, педагоги, науковці – виявив дніпропетровський краєзнавець Микола Чабан.
Життя і творчість Тараса Шевченка пов’язана з Придніпров’ям, зазначають краєзнавці: один із найвизначніших його творів, «Заповіт», кажуть вони, написаний саме тут. На це вказують рядки твору «було видно, було чути, як реве ревучий». «Ревучий», припускають науковці, – це назва найстрашнішого дніпрового порогу.
А втім, дніпропетровський краєзнавець та журналіст Микола Чабан головною темою свого дослідження зробив не топоніми, а людей. Долі десятки нащадків Кобзаря за лінією його старшої сестри Катерини (1804-1848, в заміжжі – Красицької) тісно переплетені з історією краю, виявив він. Серед непрямих шевченкових нащадків на Придніпров’ї було чимало визначних людей: лікарі, педагоги, дослідники, митці, творчо обдаровані, суспільно активні люди.
Праонук Шевченка Дмитро Красицький – відомий педагог, музейник, дослідник
Найяскравіший представник цього роду, вважає Микола Чабан, – правнук Шевченка за сестриною лінією Дмитро Красицький (1900-1989) за радянських часів очолював два дніпропетровських театри, історичний музей та історичний факультет місцевого університету, продовжував дослідницьку справу Дмитра Яворницького.
«Дмитро Филимонович до війни викладає в дніпропетровських вишах, зокрема, у фармацевтичному інституті суспільні дисципліни. Під час війни, так сталось, він був учасником форсування Дніпра. А 1943 року його викликає начальство і наказує очолити наш історичний музей. Наш історичний музей, хоч і не був зруйнований зовні, але всередині був понівечений. Всі експонати лежали насипом на вулиці Шевченківській. У таких екстремальних умовах Дмитро Филимонович очолив музей. Кадрів не вистачало, тому його призначили ще й деканом історичного факультету й проректором університету. На нього було звалено дуже багато обов’язків. Тим часом влітку він організовує експедиції по Дніпру. Після війни оголились дніпрові пороги, Дніпро вернувся в своє історичне русло, і Дмитро Филимонович не міг цим не скористатись. Це були археологічні, етнографічні експедиції. Учасниками були музейники, студенти, члени його родини. У цих експедиціях вони знаходять сотні експонатів. У розгромленому місті він із колегами також намагались відновити садибу Дмитра Яворницького», – розповідає Микола Чабан.
Яворницький говорив про козацькі корені роду Шевченків
Досліджуючи родовід Тараса Шевченка, Микола Чабан виявив деякі свідчення того, що Кобзар міг походити з роду запорозьких козаків. Принаймні, про це в 30-ті роки минулого століття під великим секретом тому ж самому правнукові Шевченка з роду Красицьких говорив академік Дмитро Яворницький.
«Дмитро Яворницький під великим секретом розповів Дмитрові Филимоновичу, що одним із його предків, а, відповідно, й предків Кобзаря, був Андрій, запорозький козак. Це як усна історія. Під секретом. Бо ми знаємо, що за радянських часів, якщо приписали людині кріпацьке походження, то це вже все. І ніяких шляхетських коренів. А в Шевченка вони були. У будь-якому разі, це не був абсолютно такий уже сільський плебс», – зазначає Микола Чабан.
Непрямі нащадки Шевченка серед нас
За словами краєзнавця Миколи Чабана, наразі серед нас живе близько 30 нащадків Кобзаря за лінією старшої сестри. Дослідник відшукав декого з них і записав спогади. Каже: генетика дається взнаки – ці люди ерудовані, знаються на поезії й усвідомлюють свій родинний зв'язок з Тарасом Шевченком.
«З ким я спілкувався – з дочкою письменника Красицького, звісно, воно передається, батьки – педагоги. З Ганною Федорівнлю, нашою землячкою. Вона цитує твори Шевченка напам’ять і так далі. Ті, з ким я спілкувався, – це люди достатньо свідомі, закохані в поезію Кобзаря. Я не був розчарований», – зазначає краєзнавець.
Планується, що дослідження генеалогічного дерева Тараса Шевченка в регіоні згодом побачать світ у книзі. Керівник краєзнавчого клубу, завідувач краєзнавчого відділу обласної наукової бібліотеки Ірина Голуб зазначає: поки на цю тему видано небагато.
«Ця тема не впала з неба. Наприкінці минулого року наша бібліотека видала бібліографічний покажчик «Тарас Шевченко і Придніпров’я». І якраз зовсім невеликий розділ, буквально менш двох сторінок – про родичів і нащадків Шевченка в нашому краї. Отже, уже раніше були дослідження, вже раніше були публікації», – зауважує Ірина Голуб.
Виставка документів та матеріалів про непрямих нащадків Тараса Шевченка, що живуть на Дніпропетровщині, наразі розгорнута також в обласному державному архіві.
Життя і творчість Тараса Шевченка пов’язана з Придніпров’ям, зазначають краєзнавці: один із найвизначніших його творів, «Заповіт», кажуть вони, написаний саме тут. На це вказують рядки твору «було видно, було чути, як реве ревучий». «Ревучий», припускають науковці, – це назва найстрашнішого дніпрового порогу.
А втім, дніпропетровський краєзнавець та журналіст Микола Чабан головною темою свого дослідження зробив не топоніми, а людей. Долі десятки нащадків Кобзаря за лінією його старшої сестри Катерини (1804-1848, в заміжжі – Красицької) тісно переплетені з історією краю, виявив він. Серед непрямих шевченкових нащадків на Придніпров’ї було чимало визначних людей: лікарі, педагоги, дослідники, митці, творчо обдаровані, суспільно активні люди.
Праонук Шевченка Дмитро Красицький – відомий педагог, музейник, дослідник
Найяскравіший представник цього роду, вважає Микола Чабан, – правнук Шевченка за сестриною лінією Дмитро Красицький (1900-1989) за радянських часів очолював два дніпропетровських театри, історичний музей та історичний факультет місцевого університету, продовжував дослідницьку справу Дмитра Яворницького.
«Дмитро Филимонович до війни викладає в дніпропетровських вишах, зокрема, у фармацевтичному інституті суспільні дисципліни. Під час війни, так сталось, він був учасником форсування Дніпра. А 1943 року його викликає начальство і наказує очолити наш історичний музей. Наш історичний музей, хоч і не був зруйнований зовні, але всередині був понівечений. Всі експонати лежали насипом на вулиці Шевченківській. У таких екстремальних умовах Дмитро Филимонович очолив музей. Кадрів не вистачало, тому його призначили ще й деканом історичного факультету й проректором університету. На нього було звалено дуже багато обов’язків. Тим часом влітку він організовує експедиції по Дніпру. Після війни оголились дніпрові пороги, Дніпро вернувся в своє історичне русло, і Дмитро Филимонович не міг цим не скористатись. Це були археологічні, етнографічні експедиції. Учасниками були музейники, студенти, члени його родини. У цих експедиціях вони знаходять сотні експонатів. У розгромленому місті він із колегами також намагались відновити садибу Дмитра Яворницького», – розповідає Микола Чабан.
Яворницький говорив про козацькі корені роду Шевченків
Досліджуючи родовід Тараса Шевченка, Микола Чабан виявив деякі свідчення того, що Кобзар міг походити з роду запорозьких козаків. Принаймні, про це в 30-ті роки минулого століття під великим секретом тому ж самому правнукові Шевченка з роду Красицьких говорив академік Дмитро Яворницький.
«Дмитро Яворницький під великим секретом розповів Дмитрові Филимоновичу, що одним із його предків, а, відповідно, й предків Кобзаря, був Андрій, запорозький козак. Це як усна історія. Під секретом. Бо ми знаємо, що за радянських часів, якщо приписали людині кріпацьке походження, то це вже все. І ніяких шляхетських коренів. А в Шевченка вони були. У будь-якому разі, це не був абсолютно такий уже сільський плебс», – зазначає Микола Чабан.
Непрямі нащадки Шевченка серед нас
За словами краєзнавця Миколи Чабана, наразі серед нас живе близько 30 нащадків Кобзаря за лінією старшої сестри. Дослідник відшукав декого з них і записав спогади. Каже: генетика дається взнаки – ці люди ерудовані, знаються на поезії й усвідомлюють свій родинний зв'язок з Тарасом Шевченком.
«З ким я спілкувався – з дочкою письменника Красицького, звісно, воно передається, батьки – педагоги. З Ганною Федорівнлю, нашою землячкою. Вона цитує твори Шевченка напам’ять і так далі. Ті, з ким я спілкувався, – це люди достатньо свідомі, закохані в поезію Кобзаря. Я не був розчарований», – зазначає краєзнавець.
Планується, що дослідження генеалогічного дерева Тараса Шевченка в регіоні згодом побачать світ у книзі. Керівник краєзнавчого клубу, завідувач краєзнавчого відділу обласної наукової бібліотеки Ірина Голуб зазначає: поки на цю тему видано небагато.
«Ця тема не впала з неба. Наприкінці минулого року наша бібліотека видала бібліографічний покажчик «Тарас Шевченко і Придніпров’я». І якраз зовсім невеликий розділ, буквально менш двох сторінок – про родичів і нащадків Шевченка в нашому краї. Отже, уже раніше були дослідження, вже раніше були публікації», – зауважує Ірина Голуб.
Виставка документів та матеріалів про непрямих нащадків Тараса Шевченка, що живуть на Дніпропетровщині, наразі розгорнута також в обласному державному архіві.
