Ян Максим’юк
Вторгнення Росії до Криму змінює Україну, робить її, власне, країною, а не просто територією. У цьому переконаний український письменник Сергій Жадан. В інтерв’ю Білоруській редакції Радіо Свобода він також заперечив існування мовної проблеми на Сході України, але розкритикував Верховну Раду за те, що вона відразу після зміни влади взялася за «мовний» закон.– Пане Жадан, нашу розмова я хочу почати з питання про ваше здоров’я – як ви себе почуваєте? Першого березня в соціальних мережах з’явився страшний знімок, на якому видно, як Вас із закривавленою головою ведуть кудись двоє міліціонерів. Вони вели Вас куди – до лікаря чи щоб заарештувати?
– Все в порядку, лікуюся, спасибі. Виявили ще тріщину в щелепі, потрібно буде залікувати. Міліціонери вели до швидкої.
– Що насправді сталося в Харкові 1 березня? Ви брали участь у штурмі обласної адміністрації? Проти кого і за що Ви боролися?
Нападники почали бити всіх, хто перебував у приміщенні – волонтерів, журналістів, студентів. Били дівчат
Проросійський мітинг у суботу закінчився тим, що кілька тисяч учасників (серед яких було багато громадян Росії з сусідніх з Україною областей ) пішли на штурм. Почалася бійка з самообороною площі та представниками харківського «Правого сектору ». Насправді їх (самооборони і «Правого сектору» ) було зовсім небагато. А потім нападники почали бити взагалі всіх, хто перебував у приміщенні – волонтерів, журналістів, студентів. Били дівчат. Влаштували над ними на площі самосуд. Били вже поранених, змушували ставати на коліна, цілувати георгіївську стрічку, прапор Росії. Потім нападники, говорили, що в приміщенні знаходилися переважно жителі Західної України – це повна брехня. Шкода, але насправді одні харків’яни били інших. Думаю, це досить сумна сторінка в історії міста.
А щодо Вашого питання – за кого я стояв і за що боровся? Наш Майдан стояв проти влади, проти корупції, проти насильства і несправедливості. Всі ці три місяці ми виступали проти режиму Януковича. Проти харків’ян ми не стояли. У тому й парадокс, що маючи спільні проблеми, харків’яни воюють сьогодні один з одним.
– Потім ще в соціальних мережах з’явився ролик, на якому молодих людей (із « Правого сектору», мабуть), якісь інші люди поставили на коліна на площі в Харкові і змусили вибачатися за те, що вони там робили. Страшно було дивитися на молодих закривавлених хлопців на колінах, теж страшно було дивитися на тих людей, які їх оточували. Відчуття таке, що там зіткнулися бійці з двох держав. А це ж були, як здається, українці – і з одного боку, і з іншого, правда? Звідки в українців стільки ненависті до себе самих?
Ляльководи використовують риторику про «фашистів і екстремістів», нацьковуючи українців один на одного. Впізнається російський слід
– Чого взагалі хочуть українці у Східній і Південно-Східній Україні – повернення старої влади, тобто Януковича, або приєднання до Росії?
– Думаю, що більшість все ж хоче далі жити в Україні. Схід не є монолітним, тут присутні різні настрої і різні погляди. Хтось дійсно хотів би, щоб ця територія увійшла до складу Росії, хтось повністю підтримує ті зміни, які відбуваються сьогодні в країні, хтось ще визначається. Але в цілому, я впевнений, ідеї сепаратизму не мають тут значної підтримки – я думаю, ця ідея не має майбутнього.
– Наскільки вторгнення Росії до Криму змінило світогляд українців? Деякі кажуть, що окупації Криму українці ніколи росіянам не забудуть і, так би мовити, Росія назавжди «втратила» Україну. Це дійсно так? Або, може, це вторгнення тільки посилило внутрішній конфлікт серед українців і тепер країні загрожує неминучий розкол?
Дії з боку Росії дійсно змінюють нашу країну, роблять її, власне, країною, а не просто територією
– Яку роль у нинішньому конфлікті в Вашій країні грає мовна проблема? Наскільки істотно для людей у Східній Україні те, щоб використання російської мови як «регіональної » було гарантовано мовним законом?
Я живу в Харкові і завжди говорю українською. Ніяких проблем з цим немає
– Чим для Вас є російський мова? Як Ви її називаєте – вона для Вас своя, рідна, чужа, окупантська? Ви в дитинстві зі своїми батьками розмовляли українською мовою чи російською?
– Ні, в дитинстві з батьками я говорив суржиком. Я говорю і пишу українською. У мене багато друзів, які зі мною розмовляють російською. Повторюю, проблем з цим насправді немає. Проблеми виникають тоді, коли мовне питання переводиться в політичну площину.
– Як Вам, людині народженій на сході України, в російськомовному середовищі, захотілося стати україномовним письменником?
– Я – український філолог. Українська мова для мене більше, ніж природна. Плюс, Східна Україна – це насамперед Україна, хоч і східна.
– Що Ви думаєте про письменників, які живуть в Україні, але пишуть російською мовою? Вони належать до української літератури, або до російської? Наприклад, Андрій Курков, який пише російською – він український письменник чи російський? Або, може, такі національні етикетки в літературі для Вас не мають значення?
– Андрій Курков завжди говорить, що він український письменник. Не думаю, що хто-небудь може позбавити його такого права. У нас минулого року була досить динамічна дискусія про те, що саме вважати українською літературою і кого саме – українським літераторам. Я говорив, що українською літературою є все, написане громадянами України або на території України. Тобто література, написана російською (або кримськотатарською, чи румунською, або угорською) на цій території – є частиною української літератури. Багато хто зі мною не погоджувався. Можливо, сьогоднішні події когось у чомусь переконають.
(Передрук інтерв’ю з сайту Білоруської редакції Радіо Свобода)