(Рубрика «Точка зору»)
Найчитаніша книжка найчитанішого автора – сьогодні це, без сумніву, «Кобзар» Тараса Шевченка. Невпинно плинуть літа, міняються покоління, а з ними і літературні смаки, але якось понад часом, як це буває тільки з неперехідними цінностями, залишається на варті Тарасове слово.
Сказав колись Вольтер, що словник – це всесвіт в алфавітному порядку. І Кобзарева поезія через століття – це всесвіт із невичерпним багатством української мови, сміливістю думки і справді пророчою уявою про те, що буде і нас не мине.
Потрібно тільки у спокої перегорнути сторінки «Кобзаря», щоб переконатись, що мрія поета про «наш рай на землі» не тільки не застаріла, а потрібна, як хліб і повітря, що тільки у «своїй хаті своя правда», а на сторожі коло нас стоїть його «Слово».
На початку 21-го століття пророче слово великого Українця набирає особливої гостроти. У прегарному мереживі римованих рядків Шевченко залишив землякам свої поради, уклав плани на майбутнє, поділився бажаннями. І вони дуже на часі.
Поради
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»)
Не завидуй багатому: багатий не має
Не завидуй могучому, бо той заставляє;
Не завидуй і славному: славний добре знає,
Що не його люде люблять, а ту тяжку славу,
Що він кров’ю та сльозами виллє на забаву.
(«Не завидуй багатому». 1845 р.)
Учітеся, брати мої!
Думайте, читайте,
І чужому научайтесь,
Свого не цурайтесь:
Бо хто матір забуває,
Того Бог карає,
Чужі люде цураються,
В хату не пускають.
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»)
Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата —
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Благословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.
І забудеться срамотня
Давняя година,
І оживе добра слава,
Слава України,
І світ ясний, невечерній
Тихо засіяє...
Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»)
Застереження
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрість би була своя.
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»)
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»)
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
(«Кавказ»)
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра
(«І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…»)
Для закоханих
Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москлями,
Бо москалі – чужі люде,
Роблять лихо з вами.
(«Катерина»)
Бо не довго, чорнобриві,
Карі оченята,
Біле личко червоніє –
Не довго, дівчата!
До полудня, та й зав’яне,
Брови полиняють...
Кохайтеся ж, любітеся,
Як серденько знає.
(«Тополя», 1839 р.)
Віра і мрії
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
(«І Архімед, і Галілей»
Діла добрих оновляться.
Діла злих загинуть.
(«Давидові псалми»)
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі.
(«Великий льох»)
.... Возвеличу
Малих отих рабів німих!
Я на сторожі коло їх
Поставлю слово.
(«Подражаніє 11 Псалму»).
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люде, наша слава,
Слава України!
(«До Основ’яненка»)
А ще в цьому контексті не зайве запитання: «А чи виконали ми «Заповіт» великого Тараса?
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забутьте пом’янути
Незлим тихим словом.
(«Як умру, то поховайте…»)
Оксана Пеленська – дослідниця, співробітниця Радіо Свобода
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода
